Гаразд, слуго добрий і вірний! У малому був ти вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість твого пана  (Мт 25, 23).

Постійно жеврів вогник надії, що хвороба, всіма нами любленого о. Йосафата – тимчасова і він у швидкому часі повернеться до нормального здорового життя та активної душпастирської праці. Проте, іншою була воля Божа. Отець вже за коротке своє життя виповнив вік свій, бо сподобав собі його Господь, тож вирішив переселити його на місце світле, на місце спокійне, де немає болізні, печалі і зітхання.

Чоловік бо - дні його, немов билина: квітне, мов квітка в полі. Потягне над ним вітер, і його немає, і місце, де він був, його не впізнає більше  (Пс 102, 15-16).

Та хоч Божу волю спізнаємо, але серце наше страждає і важко нам усвідомити, що в нашій земній мандрівці вже нема о. Йосафата між нами, який був для багатьох нас добрим прийателем, ревним монахом, активним священиком і духовним наставником та рідним братом, який любив Василіянський Чин, любив понад усе нашу Церкву і свій народ.

Коли в Україні народ був у кайданах, Церква в руїні, а ворог навіть молитись не давав, преподобний о. Йосафат був одним з тих перших місіонарів, хто не побоявся приїхати в Україну з матеріальною і духовною допомогою, а відтак і залишився зі своїм народом, щоб допомагати воскреслій Церкві і Василіянському Чинові. Цей невтомний працівник Божого виноградника засівав Боже Слово в спраглих душах Українського народу, будучи маґістром новіціятського дому Крехівського монастиря, редактором Місіонаря, провідником мирянського ІІІ-го Чину Святого Василія Великого, ігуменом василіянських монастирів, духовним провідником монаших спільнот, реколектантом і активним душпастирем на розлогих просторах України та інших чужих країн.

Тож можемо з певністю сказати, що, як його небесний покровитель св. Йосафат, він за Церкву і за віру як святий борець Христа, все що мав приніс в офіру душу тіло кров життя.

Молимося, щоб Господь прийняв цілопальну жертву його життя та нагородив його вінком нев’янучої слави, а його світлий образ нехай буде заохотою для всіх нас в ревному служінні на славу Божу та добро нашої Церкви й Українського народу

 

Вічна йому пам’ять!

Владика Іриней Білик, ЧСВВ
Канонік Папської Базиліки Святої Марії Більшої