1 травня, після важкої недуги, на 58-му році життя відійшов до вічності священик Коломийської єпархії УГКЦ, парох церкви святої Параскеви у с. Фитьків (Тисменичанського протопресвітеріату) о. Іван Качанюк.

Отець Іван народився 13 березня 1961 року в селі Лісна Тарновиця на Надвірнянщині у багатодітній селянській родині. Здобувши фах будівельника у Надвірнянському профтехучилищі, юнак вирішув присвятити своє життя служінню Богові та народу. У 1981 році вступив на навчання до підпільної Івано-Франківської (Станіславівської) семінарії. Цьому, зокрема, посприяла родичка єпископа Симеона Лукача – Марія Ментинська. Любов до історичної літератури майбутньому священикові прищепив Федір Ковтун. Він свого часу був депутатом обласної ради першого демократичного скликання, членом Української Гельсінської Спілки і підтримував зв’язки з українським підпіллям, зокрема, з Левком Лук’яненком.

1 травня 1985 році у домі владики Софрона Дмитерка (м. Коломия) отримав дияконські свячення.

17 лютого 1986 року в домі о.Івана Бойка у с.Ямна був висвячений на священика з рук владики Софрона Дмитерка. Під час навчання і служіння, до виходу УГКЦ, з підпілля працював кочегаром.

Обслуговував вірних у м.Надвірна, смт. Делятині, с.Цуцилові, Стримбі, Лотві, Заріччі, Білих та Чорних Ославах, Яблунові, Верхньому Березові, Яблуниці, Вороненці, Микуличині та Магдалівці, що на Тернопільщині.

У 1989 році, вийшовши з підпілля, обслуговував с.Фитьків й с.Камінна.

Отець Іван до останніх своїх днів ревно служив у Христовому винограднику з великою відданістю і любов’ю до Бога, нашої Церкви та українського народу. Він також був ініціатором і засновником парафіяльного музею старовини в с.Фитьків, щоб зберегти для нащадків унікальну спадщину наших талановитих предків та солідну експозицію про історію поневоленої комуністичним режимом УГКЦ.

Вічна йому пам'ять!

Зацвіли у Фитькові сади,
Старенька церква плаче із дощами.
Шукає: отче, де твої сліди?
Де твоя пісня разом з молитвами?
Бо твоя Пасха уже у небесах.
А душа там маївку співає.
Ось мама твоя у сльозах
Тебе нема, вона усе ж чекає.

Тебе віддала для Христа.
І від колиски поруч все з тобою.
Сумний Великдень із вікна:
“Мій сину, плачу за тобою”.
Пройшов ти гідно путь життя,
До каплі випив чашу зілля.
Лишаєш приклад священства.
Спасибі, отче, за підпілля.
За щирість, мужність, простоту,
За зерна серця переміни,
За священичу твою доброту
І за любов до України.
Ти молодий, як перший цвіт,
З Христом разом пішов в дорогу
І задля Нього кинув світ,
Здобув вінець і перемогу.
Ми вдячні Богу, що ти був,
Навчав, служив, любив, молився
І небо, віримо, здобув
Бо вірним так і залишився.

Зацвіли у Фитькові сади,
Та ніби осінь – відлітає щастя.
У нашій пам’яті все будеш, отче, ти !
Співаєш службу і роздаєш Причастя…
З молитвою за упокій душі

Автор: о.Петро Половко