Після участі в загальній аудієнції та особистою зустріччю з Папою Франциском та Державним секретарем кардиналом П’єтром Пароліном 12 червня ц.р. урядова делегація України завітала в Папську Базиліку Санта Марія Маджоре. Делегацію очолював Степа́н Іва́нович Ку́бів - Перший віце-прем’єр-міністр України та Міністр економічного розвитку і торгівлі України з участю посла України при Апостольській Столиці п.Тетяни Іжевської та інших супроводжуючих осіб.

В супроводі каноніка собору «Санта Марія Маджоре» владики Іринея Білика, делегація мала нагоду детально оглянути духовні, мистецькі та історичні скарби древньої Папської базиліки, будівництво якої розпочалось в 352 році безпосередньо на прохання самої Богородиці.

П`ятого серпня Католицька Церква урочисто святкує заснування базиліки Санта Марія Маджоре. Цей храм є найдавнішим в Європі Марійним санктуарієм, який згодом став одним з чотирьох Папських базилік у Римі.

Цей древній храм протягом століть є духовною і художньою окрасою Риму, надзвичайним свідком любові багатьох поколінь християн до Пресвятої Діви Марії.
Базиліка Санта Марія Маджоре займає особливе місце і в серці Папи Франциска: в наступний день свого обрання на Папський престол він прийшов до ікони Богородиці «Порятунок римського народу» (Salus Populi Romani), щоб довірити Їй свій понтифікат. Кожен раз - до і після чергової апостольської поїздки за кордон - Папа Франциск молиться в цій базиліці і дякує за плоди своїх поїздок. Від початку понтифікату папа Франциск відвідав цю базиліку вже більше 80 разів.

Географічно, якщо стати у Ватиканських садах і дивитися в бік Тібру, то попереду буде саме Есквілін. І певна символічність у цьому, звісно, є: це так, немовби з Ватикану Церква дивиться на славу Матері Божої, що постійно зростає. Бо храм на Есквіліні, зведений ще в IV ст., постійно перебудовувався, добудовувався, прикрашався, розростався, збільшувався… Діва Марія побажала мати свій храм у Римі на місці, яке Сама вкаже; і 5 серпня 352 року, в шалену спеку, Есквілін був укритий снігом. Перша святиня, дерев’яна, що постала після чудесного об’явлення Папі Ліберію (352-366) і патрицієві Джовані, була досить швидко зведена. Менш ніж через століття Папа Сикст ІІІ, прагнучи увіковічнити рішення Ефеського Собору 431 р. про визнання Марії Богородицею, звелів там поставити кам’яну святиню, яка б відповідала величі цього титулу Діви. В подальші століття різні Папи докладалися до розбудови та прикрашання храму: за Євгенія ІІІ (ХІІ ст.) збільшено портик і викладено прекрасну кам’яну підлогу, за Миколая ІV (ХІІІ ст.) перероблено апсиду; за Григорія ХІ (XIV ст.) поставлено дзвіницю; за Бенедикта XІV (XVIII ст.) ґрунтовно перероблено інтер’єр; Сикст V облаштував там відому Сикстинську каплицю, а за Папи Пія ХІ було відновлено мозаїки. Саме там, у «великій» базиліці Матері Божої, зберігаються реліквії вифлеємських ясел і стародавня ікона Богородиці, найбільший скарб храму. Її ще звуть Salus Populi Romani – «спасіння римського люду», оскільки цей люд вірить, що Матір Божа багато разів рятувала Рим від різних напастей. Немов колись у давнину Вибраний Народ ішов за Ковчегом завіту, так римляни йшли за іконою Матері Божої Сніжної вулицями свого міста, як траплялось якесь лихо… Один із таких засвідчених споминів відноситься до 1571 року, коли вірні сильно благали Богородицю про перемогу християнського війська та віри Христової над турецьким флотом і мусульманською небезпекою.

Ікона Матері Божої Сніжної походить з ХІІ ст. і належить до типу «Панагія Одигітрія». Ікони такого зразка – «Та, що вказує шлях» – приписувано св.Луці Євангелисту, або принаймні виходять із взірця такої ікони, що зберігається в Константинополі. Марія тримає на руках Дитя Ісус, у якого в руці – книга Євангелія; сама Богородиця тримає хустинку, про яку кажуть, що це «для витирання людських сліз», тому цю ікону ще звуть Потішителькою. У день літургійного спомину Матері Божої Сніжної з купола базиліки розкидають пелюстки білих троянд – на спомин про той чудесний сніг та як символ численних благодатей, що їх Матір Бога випрошує для людей у свого Сина.

В Базиліці особливо вшановуються оригінальні дерев’яні ясла Дитятка-Ісуса, привезені з Вифлеєму та багато інших святих та історичних реліквій.

Нова копія цієї ікони ридала рясними сльозами при перенесенні з Ужгородського катедрального собору до Горянської церкви в 2013 році, очевидно попереджаючи про військову агресію на сході України.

На прощання пан Степан Кубів вручив Владиці пам’ятну монументальну книгу «На шляху відновлення та становлення державності», а Владика Іриней уділив гостям своє Архієрейське благословення та ікони «Спасіння люду римського» (а тепер – і українсього!).