З великим смутком сприйняв я у Вічному Місті Римі звістку, що неочікувано перестало битися серце Павла Васильовича Білошицького, дорогого нашій пам’яті і помислам - лікаря, математика, доктора мед. наук, проф., лауреата Дерпжпремії України в галузі науки, письменника, почесного громадянина м.Бучі, зав Ельбруської медично-біологічної станції (1972-2006 рр).

В день його 85- літнього Дня народження він народився до Вічності, але за словами святого Папи Івана Павла ІІ «життя тут не закінчується, життя тут тільки розпочинається, а продовжується у Вічності».

Знаємо Павла Васильовича, як великого науковця, понад 30 річного завідувача Ельбруської медично-біологічної станції, ідейного натхненника і організатора акції: «Прапор України на вершинах світу» - як програму під девізом: «Через горосходження – до вершин духовності», яку ми завершили спільним Молебнем до Пресвятої Богородиці на Говерлі 29 серпня 2012 року, де Павло Васильович висловив ідею побудови на вершині Говерли «Храму єднання усіх християнських конфесій».

Знаємо Павла Васильовича як люблячого батька і дідуся. Але найважливішим з усього є те, що дорогий нашій світлій пам’яті Павло Васильович, був справжньою людиною, віруючим християнином і великим Патріотом України.

Працюючи на Ельбруській медично-біологічній станції потягом майже десяти років на різних посадах, як провідного інженера та заступника завідувача, я мав можливість безперешкодно їздити у відрядження до Києва і Трускавця і таким чином підтримувати тісні зв’язки із забороненою тоді Українською Греко-Католицькою Церквою та продовжувати підпільно студіювати філософсько-богословські науки. На моє прохання Павло Васильович працевлаштував ще двох підпільних ченців з Галичини, які згодом стали священиками.

Як написав покійний Павло Васильович у своїй книзі «Сходження», жартуючи, що «на схилах Ельбрусу він був «наглядачем» від влади. Очевидно, «поганим», бо нам і там вдалося продовжувати йти дорогою служіння Богові й Україні».

Після легалізації Української Греко-Католицької Церкви я звільнився з ЕМБС. Проте дороги наші не розійшлися – і Павло Васильович, і я - розпочали сходження до вершин Духовності: він – через горосходження, а я - через духовне служіння українському народові.

Дорогі в Христі! Прощаємося з правдивим патріотом України, але хіба можемо сумувати, коли він перейшов у кращий світ, коли він продовжує своє життя у щасливій Вічності і кажемо йому: «До побачення, дорогий наш Павле Васильовичу, в домі Небесного Отця»!

У Вічному Місті Римі приносимо наші щирі молитви Господеві, щоб за заступництвом Пресвятої Богородиці, яку ми возвеличували на Говерлі 10 років тому, щоб, як співаємо в упокійних молитвах: «Всемилостивий Господь, оселив його душу в місці світлому, в місці квітучому, в місці спокійному, де не має болізні, ні печалі, ні зітхання, а життя безконечне».

Вічна йому пам’ять!

З молитвою у Христі Господі та Архієрейським Благословенням – єпископ Іриней

Рим. 9 лютого 2022 року Божого