Дорогі в Христі:

Високопреподобні о.протоігумен і о.ігумен, преп. і всеч. Отці, преп. Брати і Сестри! Дорогі в Христі Брати і Сестри!

Щиросердечно вітаю всіх Вас нашим українським Великоднім привітанням:

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

З приємністю і радістю прибув я до Вас з Вічного Міста Риму, з Апостольської Столиці, щоб розділити з вами урочистість сьогоднішнього подвійного Торжества – Свята Матері і 20 –ліття уділення Святої Тайни священства через святительські руки блаженної пам’яті владики Софрона Дмитерка і у моєму спів служінні ігумену  Гошівської обителі високопреподобному о.Дамяну і іншим отцям.

Завдячуємо Божій благодаті, що знову зібрала нас на святій Гошівській горі, щоб у цій подячній Божественній Архієрейській Літургії «єдиним серцем і єдиними устами» подякувати Господу Богу за дар нашого життя, за дар материнства, за дар священства для освячення нашого життя та просити постійного покрову Владичиці нашої Богородиці і Вседіви Марії для наших матерів, для наших священиків, для  всіх нас і всього українського народу.

Джерелом і Творцем материнства є триєдиний Бог, який ділиться цим безцінним Своїм Даром Життя з нами, людьми і цей свій Дар Господь Бог  передає через наших земних матерів.

Безумовно, що ми в першу чергу вшановуємо найвище Материнство, яке проявилося через Пресвяту, Пречисту, Преблагословенну славну Владичицю нашу Богородицю і Вседіву Марію,  як матір Бога нашого Чеснішу від Херувимів і незрівнянно славнішу від Серафимів, що без зотління Бога Слово породила.

І це Боже материнство передається для всіх нас, як дітей Божих, під Хрестом на Голготі:  «Сину, ось мати твоя», «Жінко, ось син твій».  

Тому в бідах і скорботах нашого життя  «ми до Тебе прибігаємо, визволи від усяких негод рабів Твоїх», бо Ти  «Потіха заплаканих, скривджених заступниця, бурями гнаних пристань, немічних покров, хворих відвідання, жезл старости – Мати Бога нашого». Такі величні гимни співаємо Марії не тільки у травні, але й упродовж року.

Свято Матері - свято любові та пошани, і єдина справжня нагорода за нього - взаємна любов! Любов матері є основою і джерелом життя.

День Матері! Благословенна будь, українська Жінко-Мамо! Терпляча і любляча. Мужня, нескорена, вічна.  Ти сьогодні з надією офіруєш своє дитя Богові, Україні, Волі. Уклін Тобі і слава!

Українським матерям довелося пережити  такі випробування, яких не зазнали інші народи. Хто зрозуміє біль і страждання наших матерів, які   спостерігали муки і конання своїх дітей в часи голодоморів, а ніхто не прийшов на поміч, ніхто не захистив ні їх, ні їхніх дітей , страждали у сибірських тюрмах або німецьких таборах, а передчасно посивілі матері не могли допомогти своїм дітям. Замість праці на благо своїх дітей вони виконували найтяжчу роботу на "колгоспних ланах" чи на "будовах світлого майбутнього". А скільки ж переживань і принижень зазнали наші бідні матері чи їхні діти в теперішніх наймах по країнах Європи.

Усі вони випили свою гірку чашу "до дна", але не зламались! Вони дали Україні провідників Церкви і народу.  Саме їм маємо завдячувати согоднішнім днем і своєю незалежною Державою!

Та бути матір'ю - це велике щастя, але і велика відповідальність.

Тому звертаємось словами великого митрополита Андрея в щирій молитві за наших матерів до небесної нашої Матері: «Пресвята Діво Маріє, дай нам багато святих матерів, які виховували б численні діти в страсі Божому, любові свого народу й любові ближнього. Дай нам матері, повні геройської любови, які ту любов передали б дітям і внукам. Дай нам ту велику ласку, щоб жінки не боялися тягарів материнства, а наслідували б Тебе в Твоїй материнській жертві».

Любов, повага до матері у свідомості українця переноситься на рідну землю, свій край, Вітчизну. Найкращі національні митці у своїх творах оспівували і прославляли рідний край, порівнювали свою землю з рідною матір'ю. Ця щира любов лежить в основі патріотизму, стійкості і незламності тих, хто боровся і бореться за добро і незалежність України, хто у найтяжчі часи і лихоліття не шкодував сил, а часом і ціною власного життя оберігав нашу неньку Україну.

Наша любов, шана і подяка – також тим матерям, що мріяли, але не дочекались свободи Церкви і України, а відійшли у вічність. За це їм наша шана і подяка, а від Господа нагородою нехай буде вічне життя.    

Нехай воскреслий Христос оживить віру і подасть надію нашим матерям в теперішніх випробуваннях.

Ми особливо вшановуємо наших матерів, які виховали добрих духовних пастирів для нашої церкви і народу. Ми сьогодні звертаємося зі словами щирої подяки до тих матерів, які виховали  тих отців, які тут присутні і відзначають свій ювілей, які відважно прийняли ієрейські свячення 20 років тому в той час ще тоталітарного комуністичного режиму, хоч вже конаючого, але ще небезпечного. Вони всеціло посвятились на служіння Богові і сказали в своєму серці на поклик Христа: «Так, нехай станеться по слову Твоєму». І Божественна Благодать через покладення рук святителя і молитву усильного благання спочила на них і перемінила їх на небесних служителів для народу Божого.

Ті свячення відбувалися без батьків і гостей, вже останні підпільні, в хаті, бо наші храми були ще окуповані в неволі. 

Ювілей цих свячень відзначаємо в цьому році, який у Католицькій Церкві оголошений Роком священства, а в нашій УГКЦ оголошений роком покликання з наголосом до Богопосвяченого життя. Тому щиросердечно вітаємо Вас, високопреп. Отче Ігумен і преп. Отці за цей Ваш вибір ще у Вашій юності особистої посвяти Господу Богу, через яку найбільше можете спричинитися для Божого благословення нашого народу, добірним зерном якого Ви стали.  Ви вибрали кращу частку, яка ніколи не відніметься від Вас тут і у вічності.

Святіший Отець Венедикт XVI наголошує, що «Сьогодні живемо у великій розгубленості щодо рішень, фундаментальних для нашого життя, істини про світ, про те, що і як маємо чинити, куди прямуємо. Свого часу Христос сказав про натовпи народу, що збиралися Його слухати, що вони є немов вівці без пастиря. Спонукуваний співчуттям, Спаситель пояснював їм Боже слово, давав їм спрямування. І це є завданням священика “в особі Христа”, який серед розгубленості та замішання наших днів повинен уприсутнювати світло Божого слова, Світло, яким є сам Христос, священик не навчає власних ідей, не говорить «від себе» чи «для себе», але навчає від імені присутнього Христа, пропонує Істину, якою є сам Христос, Його слово, Його спосіб життя. Навчання істини віри він  насамперед сам засвоює на шляху інтенсивного духовного життя, входячи у глибоку спільність з Христом. Він повинен вірити, приймати і шукати того всього, чого Господь навчив, а Церква зберегла і передала».