«Наслідуючи образ Доброго Пастиря, священик є мужем милосердя й співчуття, близьким до своїх людей та служителем усіх». Ці слова Папи Франциска є провідною думкою центральних святкувань Ювілею Милосердя священиками, які прибули з різних кінців світу до Риму. Ювілей священиків розпочався 1 червня, а його кульмінаційною подією стало Євхаристійне Богослужіння на площі Святого Петра, яке очолив Папа.

Як повідомляє Папська Рада сприяння новій євангелізації, відповідальна за проведення заходів з нагоди Святого Року, до Вічного Міста прибуло понад 6 тисяч священиків та семінаристів. Перший день прощі присвячений Адорації Найсвятіших Тайн та Сповіді, до яких можна було приступити в «ювілейних» храмах Риму. Після обіду відбувалися прощі до базиліки Святого Петра з переходом через Святі Двері. День завершився катехизою, яку у призначених церквах було виголошено різними мовами, та Святою Месою.

На четвер, 2 червня, було заплановано нечувану досі ініціативу – духовну віднову для священиків, яку особисто провів Папа Франциск, виголосивши три конференції, почергово в Папських базиліках Святого Івана (10:00), Санта Марія Маджоре (12:00) та Святого Павла (16:00). Священики та семінаристи, які перебували в цей час у інших двох базиліках, змогли слухати роздуми Папи за допомогою відеотрансляції. Ці роздуми також транслювалися в прямому ефірі телеканалами в різних кінцях світу та на сайті Ювілейного Року. Після завершення останньої конференції в кожній з базилік розпочалися Святі Меси.

В цих святкуваннях прийняв участь єпископ УГКЦ Іриней Білик, а також єпископ Ладислав Гучко, екзарх Праги для греко-католиків.

«ВМІСТИЛИЩЕМ МИЛОСЕРДЯ Є НАШ ГРІХ», – ІІ РЕКОЛЕКЦІЙНА НАУКА ПАПИ ДЛЯ СВЯЩЕНИКІВ

«Вмістилищем милосердя є наш гріх», – цим твердженням Папа Франциск розпочав другу реколекційну науку, з нагоди ювілею священиків, що від 1 до 3 червня 2016 р. проходить у Вічному Місті, наголошуючи на тому, що Бог не втомлюється нам прощати, навіть коли бачить, що Його благодать не спроможна закоренитись у нашому серці, яке є закам’янілим, повним бур’янів та каміння. Він однаково повертається, щоб сіяти Своє милосердя та прощення.

Боже милосердя є значно більшим, аніж наше усвідомлення гріха. Господь не лише не втомлюється нам прощати, але відновлює ті бурдюки, у які ми отримуємо це прощення, адже для нового вина Його милосердя необхідні нові бурдюки. Цим новим бурдюком є теж саме Боже милосердя. Серце, яке прийняло милосердя, не є залатаним серцем, але новим, наново сотвореним. Про що говорив старозавітній Давид: «Серце чисте створи мені, Боже, і дух потужний віднови в нутрі моїм» (Пс. 51, 12). Саме це відновлене серце і є придатним посудом Божого милосердя. Це друге сотворення, відновлення людського серця, є значно прекраснішим ніж перше. Папа наголосив, що серце, яке знає, що воно відтворене завдяки влиттю у нього Божого милосердя та прощення, здатне, у свою чергу, прийняти це милосердя і дарувати його іншим, тобто, бути милосердним до своїх боржників. «Майже усі великі святі, були спершу великими грішниками, або, як свята Тереза від Дитятка Ісуса, усвідомлювали, що це виключно Божа благодать оберегла їх від такого стану», – зазначив Вселенський Архиєрей, наголошуючи, що правдивим вмістилищем Божого, милосердя є це ж саме милосердя, яке кожен з нас отримав і яке відновило наше серце.

Остаточний образ вмістилища милосердя споглядаємо у стигмах воскреслого Ісуса Христа, які є відбиткою «відреставрованого» Богом гріха, що повністю не зникає, але залишається як шрам, що не завдає більше фізичного болю. У чутливості Ісуса, Який залишає знаки не лише на Своїх руках і ногах, але й у Своєму серці, знаходимо правдивий сенс гріха і благодаті. Наші серця схожі на Його серце, адже усі вони зранені і потім оживлені. Очевидно, Його серце, що було чистою любов’ю, добровільно забажало прийняти  зранення, натомість наше – це суцільна рана, зцілена прийняттям того, що воно люблене.

   Далі Святіший Отець заохотив роздумати над постатями тих, які дозволили милосердю відновити їхні серця, та поглянути на те, в яке «вмістилище» вони прийняли це милосердя. Святий апостол Павло отримав Боже милосердя у закам’яніле серце, сформоване Законом. Боже милосердя перетворило його з переслідувача християн на проповідника Христової благовісті серед поган. Він утверджується у тому, що не слід судити нікого, навіть себе самого, але дозволити Богові нас оправдати. А святий Петро отримав милосердя у своїй розважності. Він був розважним рибалкою, який знає коли слід виходити на ловитву, а коли ні, який знає у кого попросити допомоги, потопаючи у морі. Він був вилікуваний від найболючішої рани, яку можна отримати, – зради друга. Оздоровлення від цієї рани й спричинило перетворення Петра у милосердного Пастиря, міцну Скелю, на якій завжди можна будувати. Петро є тим учнем, якого Ісус в Євангеліях найчастіше виправляє. Петро, розіп’ятий головою вниз, є найбільш промовистим знаком того, що він був твердолобим, щоб прийняти милосердя, однак, це не стало на заваді прийняти милосердя свого Господа та Друга.

Святий апостол Іван був оздоровлений від своєї гордості, що проявилась у бажанні виправити зло вогнем. Однак, згодом від стає ніжним, сповненим любові та вирозуміння. Святого Августина Господь зцілює від ностальгії з причини запізнення: «Пізно я Тебе полюбив». Але він таки зумів знайти спосіб наповнити втрачений час любов’ю, пишучи свій твір «Сповідь». Святий Франциск, святий Ігнатій, святий Віяней та інші святі Вселенської Церкви, про який говорив Папа Франциск, у різний спосіб були зцілені з їхніх гріхів, немочей, закам’янілості чи хиткості. Усі вони, завдяки дії Божого милосердя, отримали нове, відновлене серце, спроможне прийняти те милосердя і згодом ним ділитись.

Піднімаючись драбиною святих, у пошуку вмістилищ милосердя, доходимо до Пресвятої Богородиці, Яка є простим і досконалим вмістилищем, яке отримує і передає Боже милосердя іншим. Її свобідне «так» у відповідь на Господню благодать є повною протилежністю гріхові, який проварить блудного сина в нікуди. Пречиста Діва Марія носить в Собі милосердя, зберігає пам'ять та обітницю безмежного Божого милосердя до Свого народу. Вселенський Архиєрей запевнив, що він часто підносить молитву до Пресвятої Богородиці за священиків, щоб вони були справді вірними Христовими учнями та співробітниками.

Далі проповідник заохотив призадуматись над таємницею погляду Пречистої Діви Марії на людей, зокрема на священиків, над Її ніжністю та ласкою, що вселяють мужність та спонукають людину дозволити Божому милосердю діткнутись до себе. Перш усього, відчуваючи на собі Її погляд, людина відчуття себе прийнятою в Її материнську утробу. У Ній осиротіла людина шукає свого дому, захитку. Вона навчає нас, що єдиною силою, здатною перемінити серце особи, є Божа ніжність. Папа заохотив підводити наш погляд на Марію кожного разу, коли ми, дивлячись на інших людей, стаємо закам’янілим: коли, зближаючись до наших ближніх, відчуваємо якусь неприємність чи байдужість. Вона зможе очистити наші очі від тієї «катаракти», що не дозволяє нам побачити в іншому Ісуса Христа, Вона зможе оздоровити від короткозорості, яка перешкоджає нам зауважити потреби наших ближніх.

Далі, наводячи у приклад Пресвяту Богородицю, Глава Католицької Церкви зауважив, що Боже милосердя схоже на ткання, воно не малює добрі обличчя ззовні, не вдається до фотошопу, але тими самими нитками нашої немічності та наших гріхів тче нашу душу, відновляючи її до первісного правдивого образу, до подоби Ісуса Христа. Папа заохотив усіх священиків наслідувати цю свободу Бога, Який вибирає те, що покірне, щоб виявити велич Свого обличчя, наслідувати Його терпеливість у тому божественному тканні нової людини тонкими нитками людської немічності, а також не піддаватись спокусі шукати нову паству, немов би Божа любов не мала достатньо сили, щоб її перемінити.

Продовжуючи роздуми про Пречисту Діву Марію, Папа підкреслив Її уважність, посвячення та цілковите заанґажування щодо тих, кого Вона зустрічає на Своєму шляху. Вона поводиться як любляча матір. Згідно із традицією, ґвадалупська Діва Марія зберігає погляди усіх тих, які Її споглядали, відображає обличчя тих, які Її зустріли. Тому, слід навчитися від Неї, що у кожній особі, яка зустрічається на нашій життєвій дорозі, шукаючи Господа Бога, є щось неповторне. «Усі ми потребуємо, щоб на нас уважно поглянули, із безкорисливою цікавістю», – наголосив проповідник, закликаючи, щоб єпископи навчились читати погляд своїх священиків, щоб у такий спосіб, були здатними підтримати їх у смутку та порадіти разом з ними у їхній радості. Щоб ніколи не забракло тих батьківських взаємин єпископа із його священиками.

Серед іншого, Єпископ Риму теж підкреслив, що погляд Марії є всеохоплюючий: Вона об’єднує наше минуле, теперішнє та майбутнє. Милосердя вміє побачити цілісність та об’єднати те, що дуже потребує єдності. Як у Кані Галилейській Марія зауважила, що молодим забракло вина для святкування, так і в усьому нашому священичому житті ми відчуваємо Її милосердну турботу та дбання про нас. «Якщо у нашому житті є трішки «доброго вина», то це не завдяки нашим заслугам, але завдяки Її «передчасному милосердю», – наголосив Папа Франциск. Вона є Матір’ю Милосердя, життям, насолодою і нашою надією! У Ній ми знаходимо обіцяну землю – Царство милосердя, започатковане нашим Господом, – що приходить вже в цьому житті, після кожного вигнання, де на нас полює гріх. Ведені Нею за руку та під Її поглядом можемо радісно оспівувати велич нашого Бога!

(За матеріалами радіо «Ватикан»)