У п’ятницю, 3 червня, в урочистість Найсвятішого Ісусового Серця, коли відзначається Всесвітній день молитви за освячення священиків, Глава Католицької Церкви очолив завершальне Євхаристійне Богослужіння. Варто зазначити, що ці святкування збігаються із 160-ю річницею свята Пресвятого Ісусового Серця, яке 1 червня 1856 року встановив блаженний Папа Пій ІХ.

В цьому Богослужінні  прийняв участь єпископ УГКЦ Іриней Білик, а також Архімандрит Сергій Гаєк, Апостольський візитатор для греко-католиків Білорусі.

Звернути свій погляд на серце Доброго Пастиря та на власне пастирське серце заохотив священиків Папа Франциск, проповідуючи під час Святої Меси, яку він у п’ятницю, 3 червня 2016 р., в урочистість Найсвятішого Ісусового Серця, очолив на площі Святого Петра у Ватикані. Це Євхаристійне богослуження в День молитви за освячення священиків стало завершальною подією триденних святкувань Ювілею священиків з нагоди надзвичайного Святого Року Милосердя.

Як зауважив проповідник, Серце Доброго Пастиря – це не лише Серце, що має милосердя до нас, але й саме є милосердям. У ньому сяє Отча любов, і споглядаючи на нього, усвідомлюємо, що, незважаючи на наші гріхи та обмеження, можемо бути впевненими, що Господь нас вибрав і полюбив. Це серце каже нам, що «Його любов безмежна, вона ніколи не втомлюється і ніколи не відступає». Це серце «спрямоване» на нас, і особливо – на найвіддаленіших.

«Перед Ісусовим Серцем, – сказав Єпископ Риму, – зроджується фундаментальне запитання нашого священичого життя: на що зорієнтоване моє серце? Ми повинні часто ставити собі це запитання, щотижня, а навіть щодня… Служіння часто наповнене різними ініціативами, які виставляють серце на різні фронти: від катехизи до літургії, від милосердної любові до різних душпастирських, а також і адміністративних обов’язків. Серед різних форм діяльності залишається запитання: на чому зосереджене моє серце, який скарб воно шукає?».

Як зауважив далі Наступник святого Петра, «незамінними скарбами» Ісусового Серця є лише два: Отець і ми. Його дні проминали «між молитвою до Отця та зустрічами з людьми». Відповідно, також і для серця Христового пастиря існують два напрямки: Господь та вірні. «І для того, щоб допомогти своєму серцю палати любов’ю Ісуса Доброго Пастиря, – додав він, – можемо вправлятися в тому, щоб засвоїти три дії, які нам сьогодні підказують літургійні читання: шукати, приймати та радіти».

Шукати. Як зауважив Папа, пророк Єзекеїл пригадує, що Сам Бог шукає Своїх овець. В Євангелії читаємо, що пастир іде шукати загублену овечку, не боячись небезпек, не нарікаючи, не відкладаючи це завдання на наступний день, а знайшовши, забуває про втому та бере її на свої плечі. Серце, «яке шукає», не приватизує час і простір, не претендує «на те, щоб його не турбували» й «не захищає своїх зручностей». Такий пастир не турбується «захистом свого доброго імені» і «готовий ризикнути», якщо цього вимагає наслідування Господа.

«Це пастир, а не наглядач стада. Він посвячується місії не на 50 чи 60 відсотків, але повністю. Виходячи на пошуки, знаходить, а знаходить тому, що ризикує. Якщо пастир не ризикує, то не знаходить. Він не зупиняється після невдач, а в труднощах не відступає назад», – наголосив проповідник, ще раз підкреслюючи, що такий пастир не лише тримає двері відчиненими, але й виходить назовні у пошуках того, хто не хоче увійти.

Друге слово: приймати. Оскільки Ісус любить та знає Своїх овець, а також бажає приєднати до отари тих, які ще не входять до неї, то Його священик також є посланим до людей «не для шукання власних проектів, але щоб бути близьким до конкретних людей, яких Бог йому ввірив через Церкву». Добрий пастир «готовий забруднити руки» і «не користується рукавичками», не чекає на похвалу, але першим простягає руку, «терпеливо вислуховує проблеми» та супроводжує вірних, «з великодушним співчуттям виливаючи на них Боже прощення».

Радіти. Святіший Отець зазначив, що Бог «повний радості», а Його радість народжується з прощення. Радість Ісуса Доброго Пастиря «не є радістю, призначеною для Себе, але для інших, щоб розділяти її з іншими». Такою є радість священика, переміненого «милосердям, яке він безкорисливо дає». Він на молитві відкриває «Боже утішення», досвідчуючи, «що ніщо не є сильнішим від Божої любові». І саме це є запорукою «внутрішнього спокою».

«Дорогі священики, – підсумував Папа, – цю нашу ідентичність пастирів ми щодня віднаходимо в Євхаристійному богослуженні. Ми щоразу можемо дійсно повторювати за Господом: “Це моє тіло, принесене в жертву за вас”. У цьому – сенс нашого життя, це слова, якими ми, деякою мірою, щоденно можемо оновлювати обітниці, складені під час свячень. Дякую вам за ваше “так”, за численні щоденні приховані “так”, відомі лише Господеві. Дякую вам за ваше “так” жертвувати своє життя в єдності з Ісусом: у цьому – чисте джерело нашої радості».

(За матеріалами радіо «Ватикан»)