Дорога молоде, ви прибули до Кракова на зустріч з Ісусом. А Євангеліє нам сьогодні говорить саме про зустріч між Ісусом та одним чоловіком, Закхеєм, у Єрихоні (Лк 19, 1 10). Ісус не обмежився там тільки викладенням наук або привітанням когось, але — як каже Євангеліст — хотів пройтися містом (в. 1). Іншими словами, Ісус прагне наблизитися до життя кожної людини, пройти до кінця нашу дорогу, аби Його життя і наше життя насправді зустрілися.

Таким ось чином відбувається ця найбільш дивовижна зустріч, саме з ним, Закхеєм, старшиною «митарів», тобто збирачів податків. Закхей був, таким чином, заможним співпрацівником зненавиджених римських окупантів; він був визискувачем свого народу, кимсь, хто через свою погану репутацію не міг навіть наблизитися до Вчителя. Але зустріч з Ісусом змінила його життя, як це було — і може бути щодня — у випадку кожного з нас. Закхеєві, однак, довелося подолати певні перешкоди, аби зустріти Ісуса, щонайменше три. Також і нам вони можуть щось сказати.

Першою з них був низький зріст: Закхей не міг побачити Вчителя, бо був низенький. Також і нині нам може загрожувати, що ми будемо стояти задалеко від Ісуса, бо нам здається, що ми «не доростаємо», бо маємо занизьку думку про себе. Це велика спокуса, яка стосується не тільки самооцінки, але зачіпає також і віру. Тому що віра нам каже, що ми — «діти Божі і насправді ними є» (1 Йн 3, 1): ми були створені на Його образ; Ісус зробив нашу людську природу своєю, а Його Серце ніколи не відмежується від нас; Дух Святий хоче в нас мешкати; ми покликані до вічної радості з Богом! Ось наш «вигляд», ось наша духовна автентичність: ми — возлюблені діти Божі, ми завжди ними є. Отож зрозумійте, що брак сприйняття самих себе, життя в незадоволеності й негативне мислення означають брак визнання нашої найправдивішої сутності: це якби відвернутися в інший бік, коли Бог хоче, щоб на мені спочив Його погляд, і це якби хотіти згасити мрію, яку Бог живить щодо мене. Бог нас любить такими, які ми є, і жоден наш гріх, вада чи помилка не зроблять так, щоб Він змінив свою думку. Для Ісуса — Євангеліє показує це — ніхто не є гіршим і далеким, немає людини без значення, але всі ми возлюблені й важливі: ти — важливий! А Бог розраховує на тебе з огляду на те, ким ти є, а не через те, що ти маєш: у Його очах нічого не вартує, як ти одягнений чи якою мобілкою користуєшся, чи слідкуєш за модою — важливий ти сам. У Його очах ти цінний, а цінність твоя — безконечна.

Коли нам у житті трапляється, що ми прицілюємося занизько замість високо, то нам може допомогти ця прекрасна правда: Бог вірний у своїй любові щодо нас, ба навіть непоступливий. Нам допоможе думка, що Він любить нас більше, ніж ми любимо самих себе, що Він вірить в нас більше, ніж ми віримо в себе, що завжди «уболіває» за нас як найстійкіший фанат. Завжди чекає на нас із надією, навіть коли ми замикаємося у своїх смутках, постійно копаючись у зазнаних кривдах і минулому. Але прив’язаність до суму не гідна нашого духовного вигляду! Це насправді якийсь вірус, що заражає і блокує все, що замикає великі двері, який робить неможливим розпочати все заново, новий старт. Бог, однак, непоступливий у надії: Він завжди вірить, що ми можемо підвестися, і не здається, коли бачить нас пригаслими і без радості. Ми ж бо завжди залишаємося Його возлюбленими дітьми. Пам’ятаймо про це на початку кожного дня. Варто, аби ми щоранку казали у молитві: «Господи, дякую Тобі за те, що любиш мене; зроби так, щоб я закохався у своє життя!» Не у свої вади, які мають бути виправлені, а в життя, яке є великим даром: це час, щоб любити й бути любленим.

Закхей мав і другу перешкоду на шляху до зустрічі з Ісусом: сором, що паралізує. Ми можемо лиш уявляти, що відбулося в серці Закхея, перш ніж він виліз на сикомору — йому довелося провести внутрішній бій: з одного боку, добра цікавість, аби пізнати Ісуса, а з другого — ризик страшенної незручності. Закхей був публічною особою; він знав, що,  намагаючись вилізти на дерево, він, очільник, владна людина, стане посміховиськом в очах усіх. Тим не менше, він подолав сором, оскільки цікавість до Ісуса була в ньому сильніша. Ви знаєте, що діється, коли якась людина стає настільки приваблива, щоб аж закохатися в неї: тоді навіть може статися, що ви охоче робите те, чого би ніколи в житті не зробили. Щось таке сталося і в серці Закхея, коли він відчув, що Ісус для нього настільки важливий, аж він зробив би для Нього все, бо тільки Він міг його витягнути з сипких пісків гріха й незадоволеності. Отож він здолав той сором-паралізатор. Як каже Євангеліє, Закхей «побіг уперед», «видерся», а потім, коли Ісус його покликав, — «зліз із поспіхом» (вв. 4.6). Він ризикнув і взяв участь. Також для нас це становить таємницю радості: не гасити прекрасної цікавості, але брати участь, включатися, аби життя не було замкненим у шухляді. Перед Ісусом не можна сидіти, чекаючи зі складеними руками; Тому, хто да нам життя, не можна відповісти якоюсь думкою або звичайним СМС!

Дорога молоде, не соромтеся віддати Йому все, а особливо слабкості, труднощі та гріхи у сповіді: Він спроможний здивувати вас своїм прощенням і миром. Не бійтеся сказати Йому «Так» з усім ентузіазмом серця, відповісти Йому великодушно, піти за Ним! Не дайте знечулити собі душу, але прагнуть до прекрасної любові, яка вимагає також і зречення та сильного «ні» допінгові успіху за будь-як ціну, й наркотикові мислення тільки про себе та свою вигоду.

Після низької зовнішності й сорому-паралізатора є ще третя перешкода, з якою Закхей мусить змагатися, але вже не в собі, а довкола себе. Це буркотливий натовп, який його спершу блокував, а потім критикував: Ісус не повинен входити до його дому, додому грішника! Як же тяжко насправді прийняти Ісуса, як тяжко сприйняти «Бога, багатого милосердям» (Еф 2, 4). Вам можуть ставити перешкоди, стараючись, щоб ви повірили, ніби Бог — далекий, суворий і не надто чутливий, добрий до добрих і поганий до поганих. Тим часом Отець наш робить так, що «Його сонце сходить над добрими і поганими» (Мт 5, 45) і заохочує нас до істинної відваги: щоб ми були сильніші за зло, люблячи всіх, навіть наших ворогів. Із вас можуть сміятися, бо ви вірите в лагідну і смиренну міць милосердя. Не бійтеся, а подумайте про слова цих днів: «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя» (Мт 5, 7). Вас можуть осуджувати, що ви мрійники, бо вірите в нове людство, яке не погоджується на ненависть поміж народами, не розглядає державні кордони як перешкоду і зберігає свої традиції без егоїзму та ворожості. Не знеохочуйтеся: з вашою усмішкою та відкритими обіймами ви проголошуєте надію і стаєте благословенням для єдиної людської родини, яку ви тут так добре представляєте!

Того дня натовп засудив Закхея, поглянув на нього згори вниз; Ісус же, навпаки, зробив щось зворотнє: споглянув на нього вгору (в. 5). Погляд Ісуса виходить поза вади й бачить особу; він не затримується на злі з минулого, але передбачає добро у майбутньому; не погоджується на замкненість, але шукає шляху єдності й спілкування; посеред усіх він не затримується на тому, що видиме, але дивиться на серце. У цьому погляду Ісуса ви можете звершувати розвиток іншого людства, не чекаючи на аплодисменти, але шукаючи добра заради нього самого, і радіючи, що зберегли серце чисте і смиренне та провадите мирну боротьбу за чесність і справедливість. Не затримуйтеся на поверхні речей і не довіряйте світовим літургіям видимості, «макіяжу» душі, аби здаватися кращими. Натомість добре інсталюйте з’єднання стабільніше, серце, яке невтомно бачить і переказує добро. І цю радість, яку ви дармо отримали від Бога, задарма давайте (пор. Мт 10, 8), бо багато хто на неї чекає!

Послухаймо врешті слів Ісуса до Закхея, які здаються сказаними до нас самих сьогодні: «Закхею, притьмом злізай, бо Я сьогодні маю бути в твоїм домі» (в. 5). Ісус сьогодні скеровує до тебе те ж саме запрошення: «Сьогодні Я маю затриматись у твоїм домі». Ми могли би сказати, що Всесвітній день молоді розпочинається сьогодні й триватиме завтра, удома, бо віднині Ісус хоче нас зустрічати там. Господь не бажає залишитися тільки в цьому прекрасному місці або у приємних спогадах, але хоче прийти до твого дому, бути присутнім у твоєму щоденному житті: в навчанні й перших роках праці, і дружбі та почуттях, у планах і мріях. Як же Йому подобається, щоб усе це було принесене Йому в молитві! Як же сильно Він уповає, що посеред усіх щоденних контактів і чатів на першому місці буде золота нитка молитви! Як же Він прагне, щоб Його Слово промовляло до кожного твого дня, аби Його Євангеліє стало твоїм і було твоїм «навігатором» на життєвих дорогах.

Ісус, просячи, щоби міг увійти до твого дому, як зробив це у випадку з Закхеєм, називає тебе на ім’я. Твоє ім’я дороге Йому. Ім’я Закхей мовою тих часів прикликало спомин Бога. Довіртеся пам’яті Бога. Його пам’ять — то не «жорсткий диск», який реєструє і записує всі наші дані, а чуле і співчутливе серце, яке постійно радіє, усуваючи всілякі сліди зла. Спробуймо тепер і ми також наслідувати вірну пам’ять Бога та стерегти добро, яке отримали у ці дні. В мовчанні згадаймо цю зустріч, підтримуймо пам’яттю присутність Бога і Його Слова, пригадуймо собі голос Ісуса, який називає нас на ім’я. Давайте так помолимося в мовчанні, згадуючи, дякуючи Господу, який ту забажав із нами зустрітися.

 (Джерело: CREDO)