11 листопада цього 2016 року у Паневєжісі – одному із п’яти найбільших міст Литви, у театрі ім. Юозаса Мільтініса, що добре відомий далеко за межами цієї балтійської країни, відбулася актуальна нині для суспільства дискусія «Майдан і духовні вартості західного світу».

Цей захід був завершальною частиною ініційованого у 2016 році Паневєжіським театром соціально-культурного проекту «Паневєжіс об’єднує – і край!», який, за задумом керівника театру Лінаса Марюса Зайкаускаса, став сценою для важливих суспільних і духовних тем. Так, у вересні на тему «Загрози і страхи глобального світу» дискутували турецький драматург Тунджер Джюдженогли, вистава якого «Лавина» дебютувала у цьому театрі, і польський кінотворець Кшиштоф Зануссі.

Гостями ж листопадової дискусії на українську тематику були духовні провідники – владика УГКЦ Іриней Білик, ЧСВВ, канонік Папської базиліки Санта Марія Маджоре (Рим) та єпископ-ординарій Паневєжіський Римо-Католицької Церкви Литви Лінас Водоп’яновас, OFM.

На думку українського єпископа, після розпаду колишньої тоталітарної системи мовби нечистий дух полишив наші краї і Україна, Литва та інші народи почали будувати нове, своє вільне життя. Але, як вважає Владика Іриней, той сатанинський дух є заздрісним, йому це не до вподоби, і він, як сказано у Євангелії, побачивши дім чистим і прибраним, «іде, бере з собою сім інших духів, гірших від себе, і вони входять і оселюються там» (Мт. 12,43-45) – саме так і трапилося нині з Україною.

І тут, згідно Владики, дуже важливим для людини стає духовний провід – ще у Старому Завіті Господь говорить нам, що за Його волею, коли дається дух – і кістки оживають (Єз. 37, 1-14).

Таке воскресіння духом і єднання нації відбувається в Україні – боляче, але відбувається. І це не подобається Москві – агресор повернувся, проливаючи кров, розділяючи людей за ознаками національності, культури і, особливо, – віри, щоб легше оволодіти ними. Але, як каже єпископ УГКЦ, у лавах добровольців на Сході України разом боронять свою Батьківщину і християни, і мусульмани, і євреї. Тому, попри присутність 40 тисяч ворожого війська, змусити ворогувати українців між собою не вдається – навпаки, у цій важкій ситуації вони якраз єднаються між собою.

«І дуже шкода пролитої крові – на Євромайдані, тепер, у боях з агресором – але ж треба захищати виборену свободу. Для цього священики несуть молитву і Боже слово, щоб воно стало тілом, щоб було життя, сповнене духовності», – каже Владика.

Адже хвиля агресії з України може торкнутися і Заходу. А там деякі люди, не отримуючи телевізійних новин про військові дії на Сході України, інколи починають думати, що війни в Україні уже немає.

На переконання високого представника УГКЦ, «нашим завданням є відновити духовність Європи, яка має фундамент святості, щоб її не здолав матеріалізм, який є ще гіршим за комунізм. Духовні вартості мають перемогти зло, а Європа – вона не пропаде, пробудиться і допоможе ще й іншим».

Єпископ РКЛ Лінас Водоп’яновас акцентував, що Литва і Україна здавна є добрими сусідами, тож ми можемо розпізнати істину усіх речей, які нині відбуваються. І це потрібно робити. «Адже невідомо, як далеко і куди буде йти Росія, і де вона врешті зупиниться», – сказав у дискусії очільник Паневєжіської дієцезії і продовжив свою думку: «Ми маємо всесторонньо підтримати Україну, яка переборює такі важкі перешкоди на шляху до повної свободи».

За його словами, «втручання Росії у справи України показало її справжнє обличчя – коли забираєшся до сусіда, захоплюєш шматок його землі, то про які вартості можна говорити? Їх немає».

З іншого боку, як вважає єпископ Лінас, Захід переживає кризу духовних вартостей – про що попереджає і Папа Франциск – тому потрібно зупинитися і заново визначитись з пріоритетами, заново почати цінувати християнські вартості.

Питання, підняті дискусантами, були цікаві і аудиторії, яку представляли колишні і діючі парламентарі Литви, відомі діячі культури, священики, науковці, студенти і жителі міста, що задавали насущні їм питання цього часу та продовжували думки дискусії.

Захід наостанку прикрасило вручення Преосвященним Владикою Іринеєм монографії  доц. д-ра іст. наук Алдони Васіляускєнє «Студія Василя Зінька «Сестра Рафаїла»: історично-бібліографічний контекст, наукові коментарі і богословська термінологія» (литовською мовою) п’ятьом містянам, які зробили гідний внесок у розвиток стосунків між Литвою і Україною: єпископу Паневєжіському Лінасу Водоп’яновасу, вислуженому єпископу Паневєжіському Йонасу Кауняцкасу, керівникові театру і організатору дискусій і самого проекту Лінасу Марюсу Зайкаускасу, директору Паневєжіської республіканської лікарні Івану Дорошу (зусиллями І. Дороша, українця за походженням, у цій лікарні було відкрито капличку «Марія – Оздоровлення хворих») і Рімі Маселітє – директорові громадської бібліотеки Паневєжіського повіту ім. Ґабріелє Петкевічайтє-Бітє.

Прикметно, що дискусію теж супроводжувала прем’єра – декілька днів пізніше на сцені цього театру у Паневєжісі вперше була показана п’єса української драматургині Наталії Ворожбит «Сашо, винеси сміття!» про війну на Сході України і про абсурдність війни як явища.

Загалом, до всього соціально-культурного, суспільного і навіть дещо політичного проекту долучилося кільканадцять самих різних організацій – від театрів, галерей і бібліотек до установ охорони здоров’я, а також і шкільні гімназії міста Паневєжіса та, як бачимо, духовенство – і не тільки Литви.

Така суспільна активність, зацікавленість та небайдужість свідчать про єднання містян Паневєжіса як громадян своєї країни навколо тих духовних цінностей, що беруть свій початок із християнської культури і традиції Європи.

Василь Капкан,
Вільнюс