«Різдво – це свято люблячої покори Бога, того Бога, Який перевертає логічно обрахований порядок, порядок обов’язкового, діалектичного й математичного», – сказав Папа Франциск, зустрічаючись у четвер, 22 грудня 2016 р., з провідниками дикастерій Римської Курії з нагоди обміну різдвяними побажаннями. Після того, як попередніми роками під час таких зустрічей він говорив про «недуги», які можна зустріти в Курії, та про «необхідні чесноти», цього разу він запропонував дванадцять критеріїв реформи.

Свої роздуми Святіший Отець розпочав зі споглядання Дитяти Ісуса, цитуючи святого Августина, який сказав: «Безмежний у Божій природі, маленький у природі слуги», та святого Макарія, який у цьому контексті використовував слово «применшуватися». Отож, оскільки Різдво є «святом люблячої покори Бога», ми покликані сказати «так» не «Володареві всесвіту», ані «найблагороднішим ідеям», але «цьому Богові, що є смиренним і люблячим».

Далі Папа Франциск навів слова свого попередника блаженного Павла VI, який стверджував, що Бог міг би прийти у славі та сяйві, щоб полонити нас страхом, але прийшов, як найслабший, аби «ніхто не боявся, щоб усі могли наблизитися, щоби більше не існувало жодної віддалі між нами та Ним». Святіший Отець додав, що «Бог обрав народитися малим, тому що хотів бути любленим», і, таким чином, «логіка Різдва є переворотом світської логіки, логіки влади, командування, фарисейської, казуїстичної і детерміністичної логіки».

«Саме під цим лагідним й переконливим світлом обличчя Христа-Дитяти, я обрав темою цієї нашої щорічної зустрічі реформу Римської Курії. Мені здавалося правильним і слушним поділитись з вами рамками реформи, підкреслюючи її провідні критерії, здійснені кроки, й, насамперед, логіку кожного здійсненого кроку та того, що ще буде зроблено».

Як зауважив Наступник святого Петра, реформа Курії має подвійне значення. Насамперед, вона повинна вчиняти Курію «відповідною з Доброю Новиною, яку слід радісно й відважно проголошувати всім», а особливо – бідним, найостаннішим та відкиненим», відповідною до «знаків нашого часу», аби «краще виходити назустріч потребам людей, яким ми покликані служити», та «відповідною до її власної мети», якою є «співпраця з Петровим служінням».

Як наслідок, реформа Курії спрямована «на добро і служіння» Церкви, як і служіння Єпископа Риму. Оскільки Курія не є «закостенілим апаратом», то реформа, насамперед, є знаком «живучості Церкви». «Слід рішуче наголосити, що реформа не є ціллю сама в собі, але є процесом зростання, й, перш усього, навернення. Тому, реформа не має естетичну мету, немовби йшлося про те, щоб прикрасити Курію, її не слід розуміти, як ліфтинґ, макіяж чи грим для того, щоб прикрасити постаріле куріяльне тіло, ані як пластичну операцію для усунення зморшок», – сказав Папа, наголошуючи, що у Церкві слід боятися плям, а не зморшок.

Далі Папа вказав на те, що реформа буде ефективною, якщо здійснюється «оновленими» людьми, а не просто «новими». Не вистачить змінити персонал, але потрібно «духовно, по-людськи та професійно оновлюватися», реформа здійснюється не шляхом зміни осіб, але навернення, бо «без зміни ментальності, функціональні зусилля залишатимуться даремними».

Зауваживши, що саме це стало причиною того, що дві попередні зустрічі були присвячені роздумам нам «хворобами» і над «каталогом необхідних чеснот», Папа підкреслив, що нормально, а навіть корисно, коли зустрічаємо труднощі, а у випадку реформ, також і різні форми спротиву, відкриті чи приховані, або ж спонукувані злими намірами. Адже «відсутність реакції є ознакою смерті».

«Все це говорить нам про те, що реформа Курії – це делікатний процес, який слід прожити у вірності суттєвому, в постійному розпізнаванні, з євангельською відвагою, церковною мудрістю, в уважному слуханні, з постійною увагою, в позитивному мовчанні, з рішучими рішеннями, з багатьма молитвами, в глибокому смиренні, з готовністю також зробити крок назад, з рішучим бажанням, з живучістю, відповідальною владою, з безумовною слухняністю, але, насамперед, віддаючись надійному проводові Святого Духа, довіряючи Його необхідній підтримці», – сказав Святіший Отець, переходячи до представлення дванадцятьох «критеріїв реформи».

1. Індивідуальність (особисте навернення), що пригадує про важливість навернення осіб, без якого є даремними зміни структур, адже «одна особа може принести чимало добра всьому тілу, або ж пошкодити його».

2. Пасторальність (душпастирське навернення) вказує на те, що покликані бути «пастирями в Церкві» повинні наслідувати «Доброго Пастиря». Мова йде і про те, що в середовищах праці слід «відчувати, розвивати і практикувати душпастирське чуття», пам’ятаючи про те, що «весь персонал Курії повинен надихатися пасторальністю та духовністю служіння й сопричастя».

3. Місійність (Христоцентризм). Мова йде про «головну мету будь-якого церковного служіння», якою є «нести благу вість до всіх кінців землі».

4. Раціональність, яка стосується раціонального розподілення завдань між дикастеріями, аби їхні компетенції не перетиналися.

5. Функціональність стосується об’єднання різних відомств зі схожими функціями, що дає дикастерії більшого значення та сприяє кращій функціональності. Це також вимагає періодичного перегляду завдань, які стоять перед персоналом.

6. Сучасність (осучаснення) вказує на здатність відчитувати «знаки часу» і на те, щоб дикастерії Курії відповідали вимогам часу та потребам Церкви.

7. Поміркованість, яка має на увазі необхідне спрощення та скасування функцій, які вже не відповідають актуальним потребам.

8. Субсидіарність вимагає реорганізації компетенцій різних відомств, аби досягнути автономності, координованості й взаємозв’язків у служінні, що стосується, зокрема, стосунків з Державним Секретаріатом та у ньому всередині між різними відділами.

9. Синодальність, яка здійснюється як в рамках періодичних нарад Папи з Головами Дикастерій, так і всередині кожного відомства.

10. Католицькість. Курія повинна відображати вселенськість Церкви, що вимагає прийняття на роботу персоналу з усього світу та різних станів, а критерієм повинне бути зразкове духовне і моральне життя та професійні дані. «Слушним є також подбати про більшу кількість мирян, особливо в тих дикастеріях, де вони можуть бути компетентнішими від духовних осіб», – зазначає Папа.

11. Професійність. Мова йде про впровадження політики постійного формування, запобігання рутині функціоналізму й остаточне відкинення практики так званого «підвищення для усунення».

12. Поступовість (розпізнавання), що вимагає постійного аналізу, перевірки, виправлення та експериментування. Не йдеться про нерішучість, але про гнучкість, необхідну для здійснення справжньої реформи.

Далі Папа коротко перелічив здійснені кроки, серед яких – скликання Ради Кардиналів, яка провела 17 зустрічей, аналіз фінансової сфери та створення нових органів у цій ділянці, створення Папської Комісії захисту неповнолітніх, Секретаріату з питань комунікацій, реформа процесів визнання недійсності подружжя, посилення відповідальності єпископів та настоятелів за недбалість, що призвела до злочинів проти неповнолітніх, створення Дикастерії в справах мирян, родини й захисту життя та Дикастерії служіння цілісному людському розвиткові, оновлення статуту Папської Академії «За життя».

Підсумовуючи, Папа ще раз звернув увагу на значення Різдва, як «перевороту наших людських критеріїв», підкреслюючи, що «серцем реформи» є Христос, а свою промову завершив молитвою до «Господа Ісуса, народженого у Вифлеємі».

Наприкінці Папа вручив своїм найближчим співробітникам книгу о. Аквавіви, третього настоятеля Товариства Ісусового, про розпізнавання і лікування недуг душі. Він розповів, що коли два роки тому присвятив свою промову темі «хворіб», які можуть закрастися до Курії, один з кардиналів підказав йому цього автора. Нещодавно побачив світ переклад цього твору з латинської мови на італійську, що й спонукало Папу зробити такий різдвяний подарунок.

Радіо «Ватикан»