Є святі, про яких розповідати важко, бо про них і так «усі все знають». Як про святих: Матір Терезу, Йоана Павла ІІ або Отця Піо (1887-1968).

Франческо Форджоне народився в П’єтрельчіні. Об’явлення Ісуса мав з дитинства (перше – у п’ятирічному віці). До монашого згромадження капуцинів вступив у 16 років, отримавши ім’я Піо. Священиком став 1910 року. Був узятий до війська на загальних підставах, але комісований за станом здоров’я, оселився у Сан-Джованні-Ротондо у липні 1916-го і не полишав цього місця до смерті. 20 вересня 1918 року під час молитви перед Розп’яттям отримав стигмати на руках, ногах і боці; носив ці рани на своєму тілі півстоліття.

Якби не стигмати, він не був би такий всесвітньо відомий, але святим його проголосили не з огляду на знаки Ран Христових, а за те, що був вірний волі Божій. Просто в його випадку це було очевидне і пов’язане з таким виразним знаком, як стигмати. Падре Піо мав багато харизм (дарів): відомі його білокація – перебування одночасно у двох місцях; чудесний запах як знак його присутності; численні зцілення за його молитвою, екстази, видіння Матері Божої та свого ангела-хоронителя тощо.

До нього прибувало щораз то більше людей (ХХ століття мобільніше за всі попередні, разом узяті), але при цьому головним заняттям і «зусиллям» його життя залишалася молитва: тривале підготування перед св.Месою, сама Євхаристія, і довга подяка по її звершенні.

Про себе Падре Піо казав: «Я – священик, який молиться». Євхаристія для нього була не просто найважливішою молитвою. Він, отримавши стигмати, тим самим отримав участь у стражданнях Христа. А оскільки кожна Меса є Хресною Жертвою, то Падре Піо це щоразу відчував на собі. Цей священик ніколи не міг би засумніватися, чи присутнє Тіло і Кров у Євхаристії…

Допомагати людям означає лікувати душу й тіло. «Дім полегшення страждань» – лікарня, в якій люди дізнавали і медичної допомоги, і зцілень – постала 1956 року. Падре Піо відійшов до Бога, а лікарня діє. Сан-Джованні-Ротондо з маленького села стало всесвітньо знаним місцем. Як Арс у Франції. Як колись – маленький Назарет. Бог засоромлює велике, обираючи мале для здійснення своїх задумів.

Інформаційний процес Падре Піо розпочався 1983 року, закінчився 1990-го. Через наступні сім років було проголошено декрет про героїчність чеснот цього Слуги Божого, ще за рік – декрет, який підтверджував чуда за його заступництвом. Падре Піо беатифікований 1999 року і канонізований 2002-го.

П’ятдесят років носити на тілі рани Христа і співпереживати Його болі – це не просто винятковий дар. Минуле ХХ століття знає не одного стигматика Піо, як і не одне страхітливе нищення людей людьми. Можливо, це теж «слово» Бога до нас, у певному розумінні. Людство не страждає саме, самотнє, в безглуздості мук без Бога: Бог страждає з кожним і всіма, і показує це тим, хто відкривається на цю Його особливу волю.

Падре Піо і Сестра Фаустина, Джемма Галгані і Тереза Нейман, Адрієн фон Шпайр і Марта Робен, Марія Йосифа Менендес, Александріна Марія да Коста, Ванда Бонішевська… Чим далі люди відходять від Бога, тим виразніше Він показує, що Він є. І хто живе так, немовби Бога немає, нехай не звинувачує того ж таки Бога за свою лиху долю. Отець Піо заснував «групи молитви», які поширилися світом (а сьогодні вони продовжують поширюватися також в інтернеті). Про нього написано численні книжки та створено безліч сайтів різними мовами. Падре Піо залишається «сучасним святим».

На запрошення Правлячого єпископа Манфредонії Архієпископа Мікелє Касторо очолити Літургію в печерному храмі Монте-Гаргано, владика Іриней Білик по дорозі відвідав місця, пов’язані з життям і діяльністю Падре Піо, старі і новозбудовані в San Giovanni Rotondo, Фоджа, що біля 400 км на південний захід від Риму.

(За матеріалами: CREDO)