Зустріч випускників фізичного факультету 1977 року Київського  Національного університету ім.Тараса Шевченка, яка відбулася 10 червня 2017 р.Б. в приміщенні фізичного факультету КНУ продовжилася наступного дня в неділю 11 червня в храмі Святого Василія, щоб за словами владики Іринея (випускника Ігоря Білика) «зустріч випускників мала також «духовний вимір». Тому Владика запросив  всіх випускників з сім’ями прийти на  Літургію в храмі Святого Василія, щоб подякувати за Дар зустрічі 40 років тому та просити Божого благословення для всіх сімей однокурсників і помолитися за всіх померлих однокурсників.

Владика Іриней очолив Архієрейську Літургію, яку возвеличив своїм мелодійним співом професійний хор цього храму та у співлужінні ієреїв Томи, Олексія, Олесандра та диякона Петра.

У своєму вітальному слові владика Іриней привітав всіх, що прибули на сьогоднішнє Свято Зустрічі: однокурсників, приятелів, знайомих, що колись Господь дав нам нагоду зустрітися і ділитися нашим життям, нашими можливостями, а сьогодні зустрітися в Божому храмі з Вічністю: з Богом, всіма святими, нашими близькими, що відійшли у вічність і невидимо перебувають з нами в храмі.

Владика наголосив, що «сьогоднішня неділя називається неділею   Всіх Святих, всіх нам відомих і невідомих. Сьогоднішня неділя закликає і нас, християн, що живемо тут на землі, також до святості. Що означає святість. Це не є щось надприродне. Іншими словами: святість – це досконалість, а досконалість – це коли все є на місці і кажемо, що працює бездоганно, наприклад машина чи інший механізм.

Джерелом і прикладом досконалості є Бог і все, що Він сотворив. Читаємо в Біблії, коли Бог створював світ, як нам примітивно описує Мойсей, то після кожного акту творіння подає: «І побачив Бог, що воно добре» (Бут.1,4-25), а після завершення всього процесу творіння подає: «І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре» (Бут.1,31). І ми також бачимо, що Всесвіт сотворений досконало і все гармонійно працює.

По відношенню до людини, досконалість - це коли вона сумлінно виконує свої обов’язки згідно Божих заповідей, кажемо: з любов’ю до рідних, близьких, знайомих, суспільства, держави. Не фальшивить, не обманює, Отже, бути святим - означає бути досконалим.

Так що Святість це не втеча від проблем,  це не є ігнорування труднощами, які оточують нас; це не є ігнорування  людьми, які здаються нам неприйнятними, недосконалими, немічними чи слабкими.

Саме гріх протидіє нашій  дорозі до досконалості. Але постійна боротьба з перешкодами на нашому шляху робить нас сильнішими та ближчими до Бога, який є джерелом святості. Бог хоче нас бачити за своїм образом та подобою. Він хоче бачити нас у світлі своєї любові, у світлі свого щастя, своєї радості. Тому Він зійшов з неба... Як каже Св. Августин: "Бог став людиною для того, щоб людина змогла стати такою, як Він".

В сьогоднішньому читанні з Євангелія від Матея  ми   прослухали уривок: «Хто ж мене зречеться перед людьми, того й я зречусь перед Отцем моїм небесним». (10:33).  А зрікаємося Христа, коли не живемо по християнському, тобто заперечуємо Христа нашими ділами, або явно словами. Бог відречеться від людини лише в одному випадку: коли вона сама не буде хотіти участи Господньої у своєму житті. Для того, щоб Господь прийняв нас за своїх, потрібно ділами доказати, що ми визнаємо Його Своїм Батьком.

В сьогоднішньому читанні з Євангелія від Матея  ми   також прослухали уривок:  «Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той недостойний мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той недостойний мене» (Мт.10:37). Як розуміти такі слова? Як можна не любити рідну матір та батька? Як можна не любити тих, хто дав тобі життя, а декому й залишив земні статки? Як можна не відповісти на це вдячністю? Насправді, наша любов є недосконалою. Те, що ми часто сприймаємо за любов, не завжди нею є.

Лише нашою близькістю до Бога ми вчимося любити по-справжньому і ближніх, і родичів, і батьків, і дітей, і навіть ворогів. Той, хто не навчився любити Бога, ніколи не зможе правильно любити людей, які є поруч. Тому той, хто хоче навчитися любити ближніх, мусить навчитися спочатку хоча б елементарно шанувати Бога. 

Що означають слова: «І кожний, хто задля імені мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину» (Мт. 19, 29). Звичайно, тут розуміється, що все таки  на першому місці повинна бути пошана до Бога і його заповідей. Як, наприклад, сьогодні, ми залишили все і всіх і прийшли на зустріч з Богом до Його дому, бо все минається, всі відходять до вічності, а Бог залишається тут з нами і супроводжує нас.

Тут в храмі ми зустрічаємося з Вічністю і тут до неї готуємося та робимо «інвестиції» для нашого вічного життя.

Наша душа не старіє і не вмирає. Людина може ставати старою духом, коли занадто прив’язується до земних речей, тлінних речей. А церква вчить нас завжди зберігати молодість духа, бо душа завжди є молодою.

Ось у цьому є велике покликання наше, щоб ощасливити кожного, хто біля нас, хто подорожує, мандрує, спільно трудиться, спільно живе, спільно бореться  і страдає у цьому житті!

Тож нині, згадуючи всіх святих, ми повинні найперше просити для себе допомоги у життєвих випробуваннях. Святі – приятелі Божі і приятелі  наші. Вони є постійно тут з нами, моляться разом, чують нас і можуть перед Престолом Господнім бути небесними опікунами кожного з нас. Тому на сьогоднішній, Божественній Літургії просімо всіх Святих,  щоб вони випросили нам бути досконалими в наших вчинках і  в нашому житті.

Щоб вони навчили нас по справжньому любити життя і світ, навіть коли все не прийнятне і остогидле. А Христос каже навіть такі здавалось би неприйнятні слова, що потрібно полюбити навіть ворогів, але наголошує, що це буде найбільшим покаранням для них, і напевно «їхнім кінцем», як повчає Апостол Павло:«Мені належить помста, я відплачу», - говорить Господь. Але коли твій ворог голодує, нагодуй його; і коли має спрагу, напій його, бо, роблячи це, ти нагромаджуєш йому на голову розпалене вугілля. 21 Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рм.12,20)».

На завершення свого слова Владика заохотив «просити Пресвяту Богородицю, щоб навчила нас всеперемагаючої і воскресаючої любові».

Після Літургії о.Рафаїл щиросердечно подякував Владиці за його приїзд та спільну молитву.

На завершення молитовної зустрічі Владика очолив Панахиду за померлими однокурсниками:

1. Бурлак Микола

2. Герасименко Анатолій

3. Голярник Анатолій

4. Захаренко Микола

5. Захарова Ольга

6. Каргін Олександр

7. Павленко Юрій

8. Поплавський Володимир

9. Романик Петро

10. Рудько Володимир

11. Свідан Володимир

12. Смоліус Олена

13. Степанова Людмила

14. Щириця Олександр,

15. Ярмоленко Віра

16. Куц Ольга

17. Драч Леонід

18. Васильцов Олександр

І відтак були виставлені для вшанування мощі Святих Апостола Петра -  першого Папи Римського та мощі 264-ого Папи Римського -  Івана Павла ІІ та його особисту піюску, яку він носив на голові, привезені Владикою з Риму спеціально на цю зустріч.