Вершини Павла Білошицького
Березень 06, 2017 Алла ДИБА

«Жила і не здогадувалася, що мій симпатичний бучанський  сусід, сивочолий  Павло Білошицький, було, пригрів біля себе «ворогів народу». По закінченню Київського медінституту він разом зі своїм учителем академіком Миколою Сиротиніним створював на кавказькому Ельбрусі медико-біологічну станцію Академії наук України. Згодом очолив цей науково-дослідний центр, де готували до польотів радянських космонавтів. І сам, як лікар, теж тренувався до мандрівки на Місяць. Тоді й приблукали на Ельбрус, ховаючись від арешту, троє греко-католицьких священиків. Білошицький, не побоявшись наслідків, зарахував їх у штат. І довгий час вони переховувалися у нього на станції.

Павло Білошицький - учений-лікар і математик, альпініст. Він був першим у СРСР спеціалістом з «космічної фізіології», займався вивченням проблем гіпоксії й використання адаптації до гірського клімату з метою підвищення працездатності, стійкості до екстремальних факторів, реабілітації, лікування тощо. Вчений брав участь в експерименті з моделювання умов життя на Місяці в кратері вершини Ельбрусу, проходив підготовку в загоні космонавтів... Про все це, а також про свій погляд на проблеми науки, історії, екології, про особливості країн, в яких довелося побувати і про досвід спілкування з видатними сучасниками Павло Васильович з властивим йому почуттям гумору розповідає у новій книзі «Сходження».

Ще за радянських часів він започаткував програму підйому українського прапора на найвищі вершини світу. З тих пір наш стяг побував на всіх континентах, вітер грався з ним на вершинах 25-ти  найвищих гір!

Якось, зайшовши до сусіда в гості, випадково стала свідком його розмови по скайпу з  колишнім інженером медико-біологічної станції на Ельбрусі Ігорем Біликом, нині єпископом Іринеєм, каноніком Папської базиліки Святої Марії у Ватикані. Час від часу, незважаючи на вік, хвороби, кордони, друзі зустрічаються і знову разом ідуть у гори – на Говерлу чи на Попа Івана у Карпатах. Слухала розмову, а бачила в своїй уяві їхню мандрівку через життєві терни й ельбруське каміння до зірок, до загадкового Місяця, який зачарував їх ще з молодості і вабить своєю магічністю досі…»

Мандрівка колишнього завідувача  Ельбруської медично-біологічної станції інституту фізіології АН УРСР докт. Павла Білошицького і колишнього ведучого інженера цієї ж Ельбруської медично-біологічної станції (ЕМБС) Ігоря  Білика цього разу привела до зустрічі в Києві, в храмі Святого Василія, в якому владика Іриней (Ігор  Білик), очолив подячну Літургію за Дар і Свято Зустрічі, в якому прийняли участь також однокурсники, науковці і приятелі, з якими колись доля розпорядилася зустрітися на життєвому шляху ще в радянські часи та ділитися шматком хліба, а це фізіолог докт.Роман Янчій; астроном Леонід Юревич, який працював у філіалі ГАО на піку Терскол, що на 1000 метрів вище від постійної бази ЕМБС; талановитий художник і альпініст Альберт Петров, з яким не один маршрут на Кавказі пройшли; також невтомний співпрацівник ЕМБС Олександр  Строкач і ін.

Незабутньою була зустріч також з професором Дмитром Степовиком, православний богослов, філософ, мистецтвознавець, автор багатьох наукових і історичних видань. Одну з своїх багатьох книжок він подарував Владиці, який, будучи ректором Івано-Франківського Теологічно-Катехитичного інституту з 1990 року, запрошував його часто для читання лекцій по історії Української ікони. Та і часто Владика в перші роки свого служіння в Україні, зупинявся в Києві в скромному, але привітному помешканні професора Дмитра Власовича.

Всіх, хто прибув на це Свято Зустрічі, об’єднала спільна молитва і благословення для родин і всього українського народу.