Свято Верховних Апостолів Петра і Павла в Дрогобичі
Священна Дрогобицька земля, яка прославилася численними Героями - мучениками і ісповідниками – патріотами нашої Церкви і Народу, 12 липня 2008 року сотнями сердець віруючих міста Дрогобича та околиць молилася і співала та вшановувула разом з своїми мучениками-земляками, Верховних Апостолів Петра і Павла.
Торжество храмового Свято возвеличив своєю присутністю Преосвященний Владика Іриней Білик, ЧСВВ, теперішній Канонік Римської Папської Базиліки Санта Марія Маджоре. Разом з ним співслужили канцлер Самбірсько-Дрогобицької єпархії митр.прот.Тарас Гарасимчук та ігумен дрогобицького монастиря ЧСВВ о.Олексій Горобець, а також ігумени і отці з інших монастирів, та єпархіальні священики.
Архієрейська Божественна Літургія служилася на спеціальному встановленому престолі при вході до храму, а віруючі розмістилися, не зважаючи на спекотливу сонячну погоду не тільки на прекрасно облаштованому церковному подвір*ї, а і на прилеглій дорозі, яку міліція перекрила з огляду безпеки.
Разом з усіма віруючими молилися Дрогобицькі новомученики-ієромонахи ЧСВВ Северіян Бараник, Яким Сеньківський та Віталій Байрак, з мозаїки добре по-мистецьки облаштованої на одній з бокових стін прилеглого до монастирського подвір*я будинку, яких Папа Римський Іван Павло ІІ проголосив блаженними під час свого візиту в Україну в 2001 році.
У свойому привітальному слові Владика Іриней детально зупинився на покликанні до служіння в Христовому винограднику двох великих постатей нашої віри – святих Верховних Апостолів Петра і Павла. Як і кожна людина, так і ап.Петро і Павло були покликані у відповідний час і у відповідному місці стати учасниками Божої і власної історії спасіння.
За відкрите і сміливе визнання: «Ти Христос, Син Бога живого», - призначає ап.Петра Головою і робить його основою Церкви Христової. Це визнання означає - приналежність до Вселенської Католицької Церкви.
За це визнання в недавному минулому переслідували і нас, і наших братів і сестер по вірі, а всі наші Єпископи і сотні священиків, монахів та монахинь і віруючих були ув*язнені, а багато і закатовані безбожним тоталітарним комуністичним режимом. «Зло, диявол і його слуги, різного роду нещастя … і випробування будуть і надалі досвідчувати і переслідувати Церкву і її слуг, будуть намагатися руйнувати її зсередини, щоб зіпсувати досконалу Божу справу, але ніколи її не здолають»,- продовжував владика Іриней.
Другий вимір Христової Церкви – це її місійний характер. Тут особливим прикладом є постать Ап.Павла – великого Апостола Народів, невтомного, переслідуваного, страдаючого заради Євангелії. «Що мені робити?»,- покірно питає колись гордий Савло, а тепер навернений Павло. «Все для Христа і його Євангелії»,- гасло його життя. Дає нам приклад посвяти справі Божій.
«Цей рік Святіший Отець проголосив Святим роком Апостола Павла – 2000 рік від дня його народження. Кожний бажаючий може одержати відпуст повний, виконавши необхідні умови»,- наголосив єпископ Іриней.
Подвійний вимір сьогоднішнього свята – це Христос і Його Свята Церква, яка має запевнення, що ніколи не буде подолана злом і з другого боку – заклик до нас, щоб бути сіллю землі і світлом для світу.
На закінчення Архієрейської Літургії була відправлена Суплікація та відбувся триразовий обхід зі святими Тайнами, Архієрейське Благословення та окроплення всіх свяченою водою.
Історична довідка: На купленій ділянці від Василя Ортинського в Дрогобичі, на «Яворщині», новопризначений ігумен Гликирій Дубицький в 1775 році побудував церкву св.Петра і Павла з монастирем і заснував біля нього гімназію з філософськими студіями та початкову школу. Проте з урядовою реформою галицького шкільництва у 1784 році василіянська гімназія була зліквідована, а школа була підвищена до рівня головної окружної школи з навчанням німецькою мовою з тим, щоб при ній ще відкрили «руську шкілку».
Урядовим декретом 1790 року під василіянську управу був переданий теперішній собор св.Трійці із скасованого кармелітського монастиря для духовного обслуговування міщан, а в1775 році також всі тодішні приміські церкви та душпастирство в Лішнянському Монастирку. Хоч в 1808 році в посідання дрогобицьких василіян перейшов також сам кармелітський будинок при церкві св.Трійці, що досі служив місту за магістрат і казарму, то василіяни перемістилися тут остаточно в 1825 році після пожежі в монастирі Петра і Павла.
Перший поверх двоповерхового будинку василіяни відступили на головну школу і провадили її здебільшого власними силами. І навіть, коли в половині минулого століття в Дрогобичі почали закладати інші учбові заклади, то василіянська школа користувалася найбільшим авторитетом і була постійно переповнена й досягала до трьохсот учнів, у більшості українського походження. В 1865-7 рр. ходив до неї також Іван Франко в другий, третій і четвертий класи та був відзначений найвищою похвалою в т.зв. Золотій Книзі найкращих учнів, що зберігалася опісля між численними шкільними документами в монастирській бібліотеці.
Лихоліття першої, а найбільше другої світових воєн і комуністично-більшовицький режим привели до закриття та остаточного знищення всіх структур УГКЦ і ув*язнення всіх єпископів та багатьох душпастирів, в тому числі і василіянських монахів, а деякі заплатили за вірність Богові і Церкві найвищою ціною свого життя, як вищезгадані новомученики-ієромонахи ЧСВВ Северіян Бараник, Яким Сеньківський та Віталій Байрак.
Нова весна УГКЦ та Василіянського Чину розпочалася з виходу УГКЦ з підпілля та розпаду Радянського Союзу в 1991 році і повернення Отців Василіян до своєї Святої Обителі св.Петра і Павла, хоч фізично повністю знищеної, але духовно нескореної і поступово відновленої старанням Отців Василіян та щедрих доброчинців.
