Свято Івана Хрестителя в Погоні 7 липня 2008 року Божого
Поступово відроджується Погоня, як великий Марійський духовний центр Покутської землі, завдяки невтомним старанням теперішнього Ігумена Погонської обителі преп.о.Нікодима Гуралюка ЧСВВ.
На великі духовні урочистості сюди прибувають тисячі прочан звідусіль. Неповторна своєю природою погонська долина, оточена лісистими пагорбами та і близькість до районного міста Тисмениці і обласного Івано-Франківська, сприяють приїзду і пішим прощам, особливо молоді.
Ця живописна Погонська долина після повернення Святої обителі Отцям Василіянам, нагадувала справді спустошену пустелю, але завдяки посвяті і ентузіазму о.Нікодима, поступово почала оживати і відроджуватися, щоб знову стати духовним виноградником і оазою релігійного життя:
Ще в 1989 році в час Горбачовської відлиги було відкопане цілюще джерело і на криниці побудована каплиця, а відтак в 1993 році перенесена з гуцульського села Рунгури стара дерев*яна церковця.
Зроблено ремонт в колишньому монастирському домі. Там побудована простора каплиця з різьбленим іконостасом.
По периметру долини, попід лісом, розміщені стації хресної дороги, гарно, по-мистецьки оформлені, а на початку долини, під лісом, на найвищому пагорбі, на монашому цвинтарі спочивають ієромонахи і монахині різних згромаджень – ісповідники нашої Церкви.
Посередині долини - під бальдахимом велика фігура Матері Божої з Дитятком Ісусом на руках. Цариця Покуття вітає всіх прочан і стоїть на сторожі Погонської долини і всієї України.
Справжньою окрасою духовного ансамблю погонської долини є недавно збудована дерев'яна трапезна церква в честь преподобного Атаназія і мучениці Ірини.
Іменами цих святих були названі батько і мати теперішнього наставника погонського комплексу о.Нікодима, які надихали його на духовну дорогу і жертвували все, що могли, щоб їх син був добрим духовним провідником і спричинився, щоб ця долина ожила до нового духовного життя. Вони поофірували в цей храм також величаву ікону преподобного Атаназія і мучениці Ірини.
Того погіднього дня 7 липня о.Нікодим разом з процесією біля стіп Пресвятої Богородиці радо вітав свого приятеля і владику Іринея,ЧСВВ, а теперішнього Каноніка Римської Папської Базиліки Санта Марія Маджоре, з яким ще на початку тих 90-років почали освячувати цю погонську долину і ділили хліб і сіль, проживаючи під одним дахом разом з кількома священиками в одній кімнатці в невеликому будинку в Івано-Франківську по вул.Барбюса.
На цій Архієрейській Літургії співслужили також канцлер Івано-Франківської єпархії УГКЦ митр.прот. Володимир Чорній і Івано-Франківський декан митр.прот. Іван Репела та ще з десяток священиків Івано-Франківської єпархії.
У своєму привітальному слові владика Іриней нагадав присутнім про велику постать - Предтечу і Хрестителя Господнього Івана. Випередив Христа у народженні, випередив і у смерті. Він перший вказав на особу Ісуса Христа і представив Його вибраному ізраїльському народові: «Ось – Агнець Божий, який бере на себе гріхи світу» , а Отець Небесний це потвердив з Небес: «Це Син мій улюблений, Його слухайте». Св.Іван був бестрашний і безкомпромісний в служінні і свідченні правді, до чого покликав його Господь.
Преосвященний Владика Іриней при цій нагоді пригадав слова теперішнього Папи Венедикта XVI : «У моїх вухах постійно звучали слова Біблії та Отців Церкви, які різко засуджували онімілих пастирів, котрі, щоби уникати конфліктів, дозволяли отруті ширитися. … Спокій – не найперший із суспільних обов*язків, і єпископ, який дбає лише про те, шоб не мати проблем і затушовувати всі конфлікти, - це, на мою думку, жахливе явище … Я ще й донині радий, що в Мюнхені не уникав конфліктів, тому що плисти за течією – це спосіб управління, як я вже сказав, найгірший з можливих».
Св.Іван дає також і нам приклад, і заохочує нас на дорозі нашого особистого покликання і служіння. Не можна миритися із злом і несправедливістю в нашому суспільстві і в нашому служінні, до якого покликав нас Господь.
На закінчення владика Іриней поручив всіх опіці і під покров Погонської Матері Божої і уділив всім своє Архієрейське благословення.
Після многолітствія процесія вирушила до трапезної церкви, де відбулося освячення престолу і іконостасу.
Історична довідка (о.Михайло Ваврик. По Василіянських монастирях.Торонто,195) : Монастир у Погоні датується 17-им століттям, що було щедре на чернечі осідки по всьому Покутті (скит Манявський, Угорники біля Отинії і ін.).
Зафундував його ще в 1634 році краківський каштелян і власник Тисмениці Микола Потоцький на місці, де за давнім переданням ще за короля Данила мало започаткуватися чернече життя. В 1736 році в подяку за ласки, отримані при Чудотворному образі Пресвятої Богородиці, п.Іванна Велигорська з родини Потоцьких, збудувала церкву Успення Пресвятої Богородиці. В 1739-41 роках у погонському монастирі були організовані богословські курси для світських священиків під проводом василіянських професорів. Під час реформи австрійського імператора Франца Йосифа до австрійської скарбниці було забрано срібну шату й корону та інші дорогоцінні прикраси з Чудотворної ікони.
Перед першою світовою війною започатковано будову нової церкви і монастиря, на жаль, перервану на фундаментах московською навалою. Аж перед другою світовою війною погонський монастирець був гарно перебудований, але нова східна навала цим разом уже цілком поставила кінець його 300-літньому існуванню. Так впав останній віковий стовп колишньої розбудови чернечого життя на галицькому Покутті, чекаючи свого воскресіння на світанку третього тисячоліття.
