«Через те, що розбуяє беззаконня, любов багатьох охолоне» (Мт 24,12) – ці Ісусові слова, записані святим Матеєм, стали темою цьогорічного послання Папи Франциска на Великий Піст, представлення якого відбулося у Ватикані у вівторок, 6 лютого 2018 року. У ньому читаємо:

Дорогі брати й сестри,

Знову Господня Пасха виходить нам назустріч! Щоб приготуватися до неї, Боже провидіння щороку пропонує нам Чотиридесятницю, «сакраментальний знак нашого навернення» (Римський Месал), яка звіщає та здійснює можливість повернутися всім серцем та всім життям до Господа.

Також і цього року прагну цим посланням допомогти всій Церкві прожити цей період благодаті в радості та істині; роблю це, піддавшись натхненню словами Ісуса з Євангелії від Матея: «Через те, що розбуяє беззаконня, любов багатьох охолоне» (24,12).

Це речення є вміщене у слові, що стосується кінця часів, та виголошене в Єрусалимі, на Оливній горі, саме там, де розпочнуться Господні Страсті. Відповідаючи на запитання учнів, Ісус провіщає великі випробування та описує ситуацію, в якій спільнота вірних може опинитися: перед обличчям болючих подій, деякі фальшиві пророки зведуть багатьох, настільки, що це загрожуватиме погасити любов, що є серцем всього Євангелія.

Фальшиві пророки

Чуємо цей уривок і запитуємо себе: які форми приймають фальшиві пророки?

Вони є немов “заклиначі змій”, тобто, користають з людських емоцій, щоб полонити людей та привести туди, куди вони хочуть. Скільки ж то Божих дітей піддалися намовам облесливих слів про миттєві приємності, плутаючи їх зі щастям! Скільки ж людей живуть немовби зачаровані ілюзією грошей, яка в дійсності робить їх невільниками прибутку та жалюгідних інтересів! Скільки ж людей живуть, вважаючи що є самодостатніми й стають жертвами самотності!

Інші фальшиві пророки – це «шарлатани», які пропонують прості й безпосередні розв’язки на страждання, засоби, які, натомість, виявляються цілком недієвими: наскільки багатьом молодим людям запропоновано фальшиві ліки наркотиків, «одноразових» стосунків, легких і нечесних заробітків! Скільки ж то людей потрапили в сіті повністю віртуального життя, в якому стосунки здаються простішими й швидшими, виявляючись потім драматично позбавленими сенсу! Ці обманники, які пропонують речі без цінностей, відбирають, натомість, найцінніше, як от гідність, свободу та здатність любити. Ця мова марнославства спонукає нас поводитися як павичі, аби далі стати смішними, а від смішного немає вороття. Це не дивує: диявол, що є «брехуном і батьком брехні» (Ів 8,44), завжди представляє зло як добро, а фальшиве як істинне, аби заплутати серце людини. Кожен з нас, отож, покликаний розпізнавати у своєму серці та досліджувати, чи не перебуває під загрозою обманів цих фальшивих пророків. Слід навчитися не зупинятися на рівні безпосереднього, поверховного, але розпізнавати те, що всередині нас залишає добрий і триваліший відбиток, бо походить від Бога і дійсно є вартісним для нашого добра.

Холодне серце

Данте Аліґ’єрі, описуючи пекло, уявляє диявола, що сидить на крижаному серці (Пекло XXXIV, 28-29); він мешкає серед холоду згаслої любові. Запитаймо, отже: як у нас холоне любов? Якими є ознаки, що вказують нам на любов, якій загрожує згаснення?

Тим, що гасить любов, є, насамперед, жадібність до грошей, «корінь всіх лих» (1 Тм 6,10); за нею слідує відкинення Бога та, отже, шукання в Ньому утіхи, віддаючи перевагу своєму відчаєві замість відради Його слова та Святих Таїнств. Все це виливається в насильство, яке чинимо проти тих, кого вважаємо загрозою нашим «забезпеченням»: ще ненароджена дитина, хвора похила віком людина, переїжджий гість, чужинець і навіть ближній, що не відповідає нашим очікуванням.

Також і створений світ є мовчазним свідком охолодження любові: земля є отруєна недбало й корисливо викинутим сміттям; моря, що також забруднені, змушені, на жаль, покривати останки жертв численних корабельних аварій вимушеної міграції; небеса, які в Божому задумі оспівують Його славу, борознять механізми, що скидають засоби смерті.

Любов холоне також і в наших спільнотах: в Апостольському напоумленні «Evangelii gaudium» я старався описати найочевидніші знаки цього браку любові. Ними є егоїстичне лінивство, безплідний песимізм, спокуса відзолюватися та втягуватися в безперервні братовбивчі війни, світська ментальність, що спонукає дбати лише про примарне, занедбуючи таким чином місіонерський запал (EG 76-109).

Що робити?

Якщо бачимо у своєму серці та навколо себе щойно описані сигнали, то ось Церква, наша мати й учителька, разом з іноді гіркими ліками правди, пропонує нам в цьому періоді Великого Посту солодкий лік молитви, милостині й посту.

Присвячуючи більше часу на молитву, дозволяємо нашому серцю відкривати приховані брехні, якими обманюємо себе самих (Венедикт XVI, енцикліка «Spe salvi», 33), щоб нарешті шукати відраду в Бозі. Він – наш Батько та прагне, щоб ми жили.

Практика милостині звільняє нас від жадібності та допомагає відкривати, що інший – це мій брат, а те, що я маю, ніколи не є лише моїм. Як же прагну, аби милостиня стала для всіх справжнім та властивим стилем життя! Як же я хотів би, щоб ми, як християни, наслідували приклад Апостолів та вбачали у можливості розділити з іншими наші матеріальні блага конкретне свідчення сопричастя, яким живемо у Церкві. Щодо цього, то повторюю за святим Павлом заклик, яким він заохочував коринтян зробити збірку для єрусалимської громади: «Воно бо вам личить» (2 Кор 8,10). Це особливим чином дійсне для Великого Посту, під час якого різні організації проводять збірки для Церков і громад, які зазнають труднощів. Але як би я хотів, щоб також і в наших щоденних стосунках, перед обличчям кожного брата, що просить про допомогу, ми думали про те, що в цьому є заклик Божого провидіння: кожна милостиня – це нагода взяти участь у Божому дбанні про Його дітей; і якщо Він сьогодні послуговується мною, аби допомогти ближньому, то хіба завтра не подбає також і про мої потреби, Той, Якому немає рівних у щедрості? (Пій XII, енцикліка «Fidei donum», III).

Врешті, піст відбирає сили в нашого насильства, обеззброює нас та становить важливу нагоду для зростання. З одного боку, він дає нам відчуте те, чого зазнають ті, кому не вистачає навіть найнеобхіднішого, кому відомі щоденні укуси голоду; з іншого, піст виражає стан нашого духа, голодного доброти й спраглого Божого життя. Піст пробуджує нас, робить уважнішими на Бога і на ближнього, пробуджує волю слухатися Бога, Який єдиний втамовує наш голод.

Я б хотів, щоб мій голос вийшов за межі Католицької Церкви, досягнувши всіх вас, людей доброї волі, відкритих на слухання Бога. Якщо ви, як і ми, засмучуєтеся поширенням беззаконня у світі, якщо ви стурбовані морозом, що паралізує серця та дії, якщо бачите послаблення відчуття спільної людськості, приєднуйтеся до нас, щоб разом призивати Бога, спільно постити й разом з нами дарувати те, що можете, для допомоги ближнім!

Полум’я Пасхи

Заохочую, насамперед, членів Церкви ревно розпочати великопосну мандрівку, підтримувані милостинею, постом та молитвою. І якщо іноді здається, що в багатьох серцях любов погасла, вона не згасла в Божому серці! Він дарує нам завжди нові нагоди, щоб ми могли наново розпочати любити.

Також і цього року слушною нагодою буде ініціатива «24 години для Господа», що запрошує звершувати Святу Тайну Покаяння в контексті Євхаристійної адорації. В 2018 році вона відбуватиметься в п’ятницю 9 та суботу 10 березня, надихаючись словами 130 Псалма: «У Тебе є прощення». В кожній дієцезії принаймні один храм залишатиметься відчиненим протягом 24 годин, даючи можливість для молитви, адорації та сповіді.

В Пасхальну ніч переживатимемо промовистий обряд запалення пасхальної свічки: світло. запалюване від «нового полум’я», крок-за-кроком розвіє темряву та освітлить літургійний збір: «Нехай де світло Христа, що воскрес у славі, розвіє темряву сердець та духа» (Римський Месал), щоб усі ми могли пережити досвід учнів з Еммаусу: слухання Господнього слова та пожива Євхаристійного хліба дадуть нам змову повернутися до горіння вірою, надією та любов’ю.
Від щирого серця вас благословляю. Не забувайте молитися за мене.

Дано у Ватикані, 1 листопада 2017 Урочистість Всіх Святих