В загальній аудієнції з Папою Франциском у середу, 8 серпня 2018 р., взяли участь 100 дітей з усіх регіонів України, які подарували йому написану своїм життям і руками «Книгу Добра» та інші подарунки.

В цій аудієнції взяли участь єпископ УГКЦ Іриней Білик, Канонік Папської базиліки Санта Марія Маджоре, міністр закордонних справ України Павло Климкін, надзвичайний і повноважний посол України при Святому Престолі Тетяна Іжевська, депутати українського та угорського парламентів, керівник проекту пан Анатолій Лютюк, координатор проекту та організатор поїздки в Рим пан Василь Bишиванюк та його помічники.

Серед розмаїття прапорів і національних костюмів, які приваблювали погляд у залі Павла VI у Ватикані під час загальної аудієнції в середу, 8 серпня 2018 р., були українські вишиванки, а серед багатомовного гамору — лунала українська пісня для Папи Франциска.

Це сотня юних авторів «Книги Добра» прибули на зустріч зі Святішим Отцем, щоби подарувати йому книжку, яка представляє їхнє бачення людяності в щоденному житті, розповідає Vatican News. Проект, який охопив сотні тисяч дітей Ідеться про міжнародний соціальний проект, який об’єдднав 300 тисяч дітей і дорослих з усіх куточків України. Він покликаний надихати на перемоги і добрі починання в усьому світі.

Ініціатива здійснюється за підтримки міністра закордонних справ України Павла Климкіна, який разом із групою українських дітей зустрівся з Папою Франциском, щоби передати ексклюзивну копію книги: «Це результат майже трирічної праці, але не стільки моєї чи тих, хто допомагав, — це дитячий проект. У ньому загалом взяли участь майже 300 тис. діток і дорослих,— розповідає Павло Климкін, — всі були, звісно, волонтерами. Кожен із дітей писав одну невеличку історію — історію добра: чого він навчився, що він зробив. Не писав щось абстрактне, про те, що можна зробити, а про те, що на нього чи на неї безпосередньо вплинуло, що змінило життя, що змусило якось по-іншому думати чи жити. Я бачив дуже багато цих історій, слухав їх, і коли ти просто читаєш ці історії — це одна справа, це вже дуже зворушливо; а коли ти бачиш, як дитина розповідає свою історію, а потім інша…

Я бачив очі дітей сьогодні, коли вони передавали цю книгу і подарунки Понтифіку, а потім заспівали — це було щось особливе. Я вважаю, що цей проект — для кожного, хто брав у ньому участь — не залишиться просто забутим, він створить якусь нову емоцію для життя. Для того, щоб спілкуватися, для того, щоб робити добро. Кардинал Гузар колись казав, що не потрібно писати про добро, потрібно робити добро. Ми це завжди казали. Ці дітки — для них це добро. До речі, вони — переможці проекту з усіх регіонів України. Це вся Україна.

Я сьогодні, коли передавали цю книгу Понтифіку, сказав йому: “Дивіться, це всі регіони, і у кожного своя вишиванка, свій візерунок. Це вся Україна дарує Вам цю книжку”. І я бачив його очі, його реакцію. Оскільки спочатку у мене була можливість просто з ним поговорити, я йому про це розповів. А він дуже симпатично усміхнувся, коли я сказав, що йому даруватимуть ці подарунки, і розповів у двох словах про проект, і сказав: “Добре”. Я бачив його реакцію, бачив, як він заохочував діток співати пісню, яка об’єднала цей проект, тому це насправді були дуже особливі емоції, і я за це вдячний усім, хто працював тут, в канцелярії, хто допомагав готувати цей візит. Дуже вдячний Понтифіку за особливе, насправді людське ставлення до діток, до того, що вони зробили. І, звісно, це така певна крапка, після якої піде інша частина проекту».

Міністр закордонних справ України також поділився думками про співпрацю між Святим Престолом і Україною в актуальному контексті: «Є особливою ініціатива Понтифіка щодо Донбасу, є його особлива увага. Я дуже добре пам’ятаю свої зустрічі з кардиналом Пароліном, зокрема, в Києві, відвідини Донбасу; ці особливі відчуття, що потрібно допомагати українцям, які страждають там, на Донбасі, що це, зокрема, справа Церкви. Подивіться, яке залучення Карітасу, саме там, на Донбасі. Я сам, коли їздив на лінію дотику, багато спілкувався з працівниками Карітасу, бачив у їхніх очах справжнє натхнення і бажання працювати. Вони не просто роблять це, тому що мають робити, а тому що хочуть і не можуть інакше. Я не кажу про окремі проекти — це справді дуже великі ініціативи. І я завжди, враховуючі численні, розгалужені контакти Святого Престолу, теж прошу залучення у важливі для нас (не так політично, як емоційно) речі — такі як звільнення наших політичних в’язнів, які знаходяться в Росії, звільнення наших заручників, які знаходяться на окупованому Донбасі. Така дипломатія, зокрема, церковна, екуменічна та інша дипломатія, вона для нас дуже важлива. І таке сприяння для нас дуже важливе. Тобто це охоплює весь гуманітарний простір. Я можу сказати не про один чи два проекти, і за останні роки це дуже добре розвивається».

«Книга Добра» — це унікальне видання, виготовлене вручну на папері, зробленому з матеріалів, що зібрані в тих регіонах, звідки надійшли історії про добро. До неї увійшли 50 розповідей та 50 малюнків, які віддзеркалюють дитяче бачення людяності, щирості та співчуття. Проект здійснений у співпраці з Центром української культури в Талліні (Естонія). Розповідає його керівник Анатолій Лютюк: «Ми допомагали і допомагаємо Україні, проводимо великі проекти. Це — Міністерство закордонних справ Естонії, а також люди в Естонії, які збирають пожертви. Ми займаємося пораненими і біженцями. Їздимо по лінії фронту і допомагаємо там людям. І в цей час почали збирати історії про доброту, про те, що зустріли багато добрих людей. Ми бачили цю книжку трошки інакше: вона мала бути зроблена із паперу, який виглядав би, як камуфляж воїна чи бинти, і на тому жахові мали бути надруковані історії про доброту. Ми почали цим займатися, потім приїхав пан Василь Bишиванюк, сказав: “Думка класна, давай зробимо великий проект”. Я трошки перелякався. Насправді фантастично, що ці люди підключилися і зробили цей проект в Україні, інакше це був би маленький проект естонського формату. Коли я в Естонії розповідав, що в ньому беруть участь 300 тис. дітей, то мало хто вірив, що таке можливо. У нас маленька країна. Це не перша книжка, яку ми передаємо в бібліотеку Ватикану. Ми робимо унікальні книжки — наприклад, книжку про Гуцульщину, — і передаємо на зберігання у найбільші бібліотеки світу: це бібліотека Конгресу Америки, Ватикан, Японія тощо. І ця книжка також там буде. Ми робимо книжки за старими технологіями, вони зберігатимуться до тисячі років».

Джерело: CREDO