Висловлюю всім щиру подяку за пам'ять та гарні вітання з нагоди ієрейських свячень, які відбулися у свято Покрови Пресвятої Богородиці в умовах великої конспірації і секретності в час атеїстично-комуністичної диктатури в Радянському Союзі в 1978 році.

І з цієї нагоди уділяю всім Вам та Вашим рідним і близьким моє Архієрейське благословення – владика Іриней

Зі спогадів владики Іринея: «В 1978 році перед святом Покрови, нас - п’ятеро, мали реколекції в нашому підпільному домі в місті Брюховичі, що недалеко Львова. Реколекції проводив о.Софрон ЧСВВ. На другий день наших реколекцій прибув наш підпільний протоігумен о.Дам’ян Богун і пошепки мені повідомив, що прийшов час і довше вже не можна відкладати, і сьогодні вночі будуть мої дияконські свячення, і щоб ніхто з тих чотирьох, що були на реколекціях, не бачив і не знав, бо не було певності, чи хтось з них не є «завербований».

Вночі мене легенько розбудив о.Дам’ян. Я спав в окремій кімнатці. Зайшли ми в сусідню маленьку кімнату, яка служила капличкою. Замкнули на замок легенько двері, щоб часом хтось випадково з просоння не заглянув. Бачу, що о.Софрон дістав звідкись акуратно складений омофор і одягнув його на чорну мантію, також десь потайки заховану. Аж тоді я побачив, що о.Софрон – це насправді єпископ Софрон. Швидко я клякнув, поклав руку на Святе Письмо і швидко повторив за владикою Софроном присягу, що «ніколи, ніде і нікому, і ні при будь-яких обставинах не виявлю: хто, коли і де мене святив. Так мені, Боже, допоможи і ця Свята Євангелія». Перехрестився, поцілував Євангелію і пошепки почалася Літургія, під час якої я прийняв дияконські свячення. Аналогічно, наступної ночі я прийняв ієрейські свячення. Ранком, як і кожного дня, всі вставали на молитву, Літургію і ніхто з кандидатів не знав, що вночі відбулося. Після закінчення реколекцій всі ми розбігалися в різні сторони.

Перед тим була «остання інструкція» о.Богуна, що ніхто, навіть з рідних, не повинен знати те, що я прийняв ієрейські свячення.

Мої батьки знали, що я вступив до підпільної спільноти ЧСВВ. Батьки і родина дуже хотіли, щоб я став священиком та були раді, що я був в підпільному монастирі, але дуже переживали і просили, щоб я ще не приймав священичих свячень, бо казали, що «коли КГБ взнає, то знищить тебе і нас».

В 1984 році моя мати померла так і не знаючи, що я був вже 6 років священиком, та і моя родина довідалася про те лише через 10 років, коли вже починалася «Горбачовська відлига».