Християнська історія містить в собі віхи, що є обов’язковими для пригадування з огляду на їхню непроминальну значимість для Церкви і Божого люду. Цього року виповнюється 1150 років з часу як слов’янські апостоли Кирило і Методій переклали літургійні тексти на церковнослов’янську мову і представили їх Папі Римському Адріянові ІІ 866 року та дістали спеціальний дозвіл розповсюджувати слов'янські церковні книги і проводити богослужіння слов'янською мовою. Тоді вони привезли до Риму мощі святого папи Климента, знайдені Кирилом у Херсонесі, куди папа був засланий.

Церква зберігає пам'ять про цю важливу подію, а також ‒ про двох братів, які є покровителями Європи, бо зробили неоцінений внесок у голошення Євангелія між слов’янськими народами. Натхненником та організатором відзначення цього славного ювілею став владика Іриней Білик, ЧСВВ. З цієї нагоди відбулося численне паломництво з України до Риму. Серед щасливих прочан також був дитячий хор з села Межиріччя, що неподалік шахтарського Червонограда.

Подумалося, що більшість дітей, особливо молодших школярів, не виїздили навіть за межі села, хоча б до Червонограда. Вони добре знають дорогу до своєї школи і церкви. А тут для них випала така унікальна можливість вирушити тією найстаршою дорогою стародавнього світу, яка колись провадила людей до могутньої столиці імперії ‒ Рима, а тепер ‒ до осердя християнського світу.

«Чому вони, а не хтось інший?» ‒ ставлю собі запитання, і не тільки я, але й багато інших людей, які чули про поїздку. Адже в Україні так багато чудових дітей і прекрасних хорів, які співають у Божих храмах і на великих сценах!

Гадаю, відповіді треба шукати не на землі, а на небі; не у дітей, ані в їхніх батьків чи учителів, а в Божому промислі, у задумах Всевишнього. Тут, в селі Межиріччя і в далекому минулому, і в роки Незалежності зродилося багато духовних покликань до священичого і богопосвяченого життя завдяки молитвам усіх вірних. Це особлива благодать над парафією. Мабуть, саме за це Господь захотів віддячитися людям, що відчули безмежне щастя за своїх дітей та внуків, учнів та односельчан, які прославляли Бога у Римі та високо несли український прапор в Італії, пишаючись, що є українцями. Має Господь і особливий задум щодо теперішнього покоління дітей та молоді з Межиріччя.

Отож на запрошення владики Іринея Білика, ЧСВВ, юні хористи вирушили на прощу до Рима та ще й з особливою місією – співати на Божественних літургіях: 21 жовтня в найбільшій у світі Марійській святині ‒ Санта Марія Маджоре, а 22 жовтня ‒ в Базиліці Святого Петра на гробі святого Йосафата.

У неділю, 21 жовтня, діти прибули на площу святого Петра, щоб взяти участь у спільній молитві Ангел Господній, яку провадить папа. Серед прочан з різних куточків світу, які наповнювали площу, виділялися діти з Межиріччя, бо вони були найгарніші ‒ у вишиванках, на яких видніла синьо-жовта квітка. В руках у них майоріли синьо-жовтні прапорці. А над усією групою у складі 47 осіб виднів, як хоругва, великий синьо-жовтий стяг. Легенький вітерець немовби людина рукою розгортав його в одну, то в другу сторону, наче намагався показати усім прочанам зі світу. Ці маленькі діти і молодь стільки промовили світові про Україну!

Гадаю, папа Францск бачив наших українських прочан, що стояли напроти нього біля центрального обеліска, коли відводив очі від тексту і дивився на площу. А там ‒ діти з України! І хоча вони не розуміли його, але всіх їх зігрівало кожне слово, яке вони дуже уважно слухали, бо воно сходило на них неначе з небес. На обличчі в дітей можна було зауважити радість і смуток водночас. Радість, бо переживають піднесення, а смуток, що не розуміють мови. Мабуть, це зроджувало бажання ще більше вчитися, а особливо вивчати мови.

Те, що ми бачили папу, як він промовляв до нас з високого вікна, благословив нас і молився з нами – стане незабутньою пам’яткою на все життя. Та не тільки ми одні, але й багато інших паломницьких груп прибули з різних куточків України. Усі ми в молитві підносили серця до Бога, а в руках тримали синьо-жовті прапори, як прапороносці.

Наш національний стяг ми високо піднесли і на площі Венеція, на якій є чудова сакральна споруда, що називається «Вівтар Вітчизни». Її звели талановиті і мудрі італійці на знак об’єднання північної Італії з південною. Малий прочанин Максим носив прапор і говорив усім, що ми з України.

21 жовтня, в Базиліці Санта Марія Маджоре дитячий хор з Межиріччя співав Службу Божу, після якої Владика Іриней вручив усім хористам іменні пам’ятки учасника ювілейної прощі. Їх особисто зачитував о. диякон Петро Токач, який повністю оплатив поїздку не тільки нашому хорові з Межеріччя, але й багатьом іншим учасникам прощі з України, серед яких були прочани зі Львова, Києва та Одеси. Гадаю, про це його добро діти будуть пам’ятати і молитися за нього, скільки житимуть враженнями і спогадами про Рим та Венецію. А це означає – все життя!

За текстом о.Климентія Стасіва, ЧСВВ