14 січня відбулося святкове Богослуження в храмі Преображення Господнього на Ясній горі в Гошеві, урочистість якого возвеличив своєю присутністю Преосвящений Іриней Білик, ЧСВВ, теперішній канонік Папської Базиліки Санта Марія Маджоре з Риму.

Владика Іриней вперше очолив Богослуження в цьому храмі після повернення монастиря 12 лютого 1990 року законному власникові - Чину Святого Василія, на свято Трьох Святителів. В той час храм і монастир після атеїстично-комуністичного лихоліття стояли в руїні, обшарпані стіни і знищенні оригінальні фрески, дірявий дах.

Під час цієї першої післявоєнної Служби Божої на тимчасово зібраний престіл крізь великі тріщини в стінах і стелі пробивалися слабкі промінчики передвесняного сонця, через вибиті вікна і відсутність дверей в храмі був жахливий перетяг, монахи сповідали в одягнених каптурах. В той історичний день на Службі Божій разом з Владикою співслужили в.преп.о.Нікодим Гуралюк, ЧСВВ, і в.преп.о.Матей Гаврилів, ЧСВВ.  Василіянський Чин як і вся наша багатострадальна Мати-Церква виходили з катакомб до нових сподівань і надій.

Як було і колись, на Ясну гору на святкові Богослуження почали прибувати численні прочани з ближніх і дальших місць. Відреставрований храм, наново відмальований, століттями намолений приваблює своєю духовністю численних молільників. До оновленої слави Цариці Карпат на Ясній Горі прибувають з різними потребами і проханнями. Духовно покріплені, з радістю на душі прочани повертаються до рідних домівок.

Так було і цього разу. Колись частий гість цієї святині владика Іриней,  і тепер з Вічного Міста Риму, з Апостольської Столиці, з дому Святішого Отця приїхав, щоб возвеличити сьогоднішнє Богослуження та уділити своє Архієрейське благословення.

В свойому слові Владика наголосив про потрійний вимір сьогоднішнього Свята. По-перше, це свято Старозавітнього хрещення і найменування Господа нашого Ісуса Христа, коли сам Отець Небесний вибирає для Свого Єдинородного Сина ім*я Ісус, що означає «Спаситель», бо до цієї Спасительної Місії Він був покликаний.

Через наше особисте хрещення, через діяння Святого Духа в нашому житті ми також стаємо учасниками і співпрацівниками цієї Спасительної Місії Христа, а через прийняте в хрещенні ім*я разом з Освячаючою ласкою дістаємо ще й свого небесного опікуна Ангела Хоронителя та заступництво Святого, в честь якого нам надано його ім*я.

Другий вимір сьогоднішнього Свята  - це вшанування великого Святого нашої Церкви –  св.Василія Великого, якого ще за його життя називали Великим задля його великих вчинків, які творив, проживши всього якихось 49 років.

Походив із багатодітної, але заможної родини та здобувши найвищу освіту в той час, мав можливість бути успішним в житті і втішатися земними благами. Однак, вибрав дорогу всецілої посвяти і служіння Господу Богу. Великий Архіпастир, великий богослов, його велика доброчинна діяльність роблять його дійсно великим в очах Божих і людських.

Його догматичні праці про Божество Ісуса Христа й твір про Святого Духа, що є трактатом про Божество і Єдиносущність Святого Духа, його аскетичні твори і, насамперед, Великий і Малий устави монашого життя стали не тільки основою нового монашого життя на Сході, але також мали свій вплив на розвиток і устрій монашого життя на Заході; проповіді на теми догматичні, моральні, екзеґетичні - становлять неоціненну спадщину Церкви.

Він на ділі практикував любов до ближніх, будуючи доброчинні заклади для хворих, вбогих і людей похилого віку; будинки для прочан і подорожуючих, майстерні, ремісничі і мистецькі школи.

Св.Василій близький нам, він живе і тепер в українському народі через одну велику справу: Чин св.Василія Великого, який у всі часи виховував для нашого народу ревних духовних провідників, Героїв Церкви і Народу,  славних місіонерів, завдяки яким слово Боже і молитва та українська пісня звучать на різних континентах, куди поїхали наші василіяни за нашими скитальцями, що шукали кращої долі.

Владика Іриней закликав, щоб життя і діяльність св.Василія Великого стали для нашої молоді ідеалом до наслідування в їхньому житті, в служінні Богові, Церкві і Народові.

Відтак Владика наголосив, що ми остаточно ввійшли в Новий рік. Господь є Творцем Всесвіту, отже простору і часу, в якому живемо. Тому для нас, христіян, кожний рік присвячений Богові, а не чомусь іншому, як це є в Східному календарі чи інших віруваннях.

На закінчення Преосвященний Владика привітав всіх, насамперед Василіян, із цим їхнім родинним святом та уділив всім своє Архієрейське благословення.

Історична довідка: «Історія цього древнього храму і монастиря, - як читаємо в книзі видавництва ОО.Василіян, що вийшла в Римі в 1992 році «Нариси історії Василіянського Чину Сятого Йосафата», - сягає 1570 року, хоч хроніки записали про нього щойно на початку 17-го сторіччя. В цілій Галицькій Провінції він славився як найбільше відпустове місце з чудотворною іконою плакучої Матері Божої, намальованої на взір Матері Божої Ченстоховської. До «Цариці Карпат», як її називали, з початку 18-го сторіччя кожного року спішили сотні людей з найдальших закутків Галиччини і з-поза Карпат та з Буковини, а з 1937року, у 200-річчя чудотворної ікони, через Ясну Гору, відновлену і розбудовану в 1930 році, перейшло майже півмільйона побожних прочан».

А далі читаємо в книжці о.Михайла Ваврика, ЧСВВ «По Василіянських монастирях», що вийшла друком в 1958 році в Торонто в друкарні ОО.Василіян: « без ліку, благодатних Її образів по наших монастирях і церквах, як багата українська душа в ніжну побожність до небесної Цариці й Матері України… Немов Ніагарський водоспад зливалися прочанські ріки до Зарваниці – «ласк криниці» з розлогого Поділля й Опілля. Все Посяння мало на Пацлавській Кальварії свою столицю для Пресв. Богоматері. У Крехівському монастирі відбирала Вона аж у двох чудотворних іконах всенародний поклін від Розсточчя й Надбужанського низу. І кожний інший з Її чудотворних образів на галицькій землі був цілющим джерелом Божої Ласки, духовної сили й небувалого підйому для багатотисячних богомільних лав, що спливали до них з ближчої і дальшої околиці під час рокових празників та відпустів. Але понад ними всіма височіла Свята Цариця Карпат на гошівській Ясній Горі над усім осереднім галицьким Придністров*ям, як далеко й широко видніла її білостінна церква та розносився могутній гомін її дужих дзвонів, і мов із середньовічної фортеці розтягала свою владу над Високим Бескидом ген-ген аж до Закарпатських його схилів та поза гуцульську Чорногору і куди тільки сягала вікова слава Її Чудотворної Ікони».