Дорогі брати й сестри!

На початку Великого Посту, який є шляхом найбільш інтенсивного духовного занурення, Літургія знову пропонує нам три покутничі  практики, дуже важливі для біблійної і християнської традиції – молитву, милостиню і піст.

Це, власне, наша підготовка до свята Пасхи і допомога нам пережити досвід Божої сили, яка, як ми чуємо під час нічної Пасхальної літургії, «проганяє зло, змиває провину, повертає невинність тим, що впали і радість сумним, проганяє ворожнечу, породжує згоду і упокорює усяку владу» (Пасхальне Проголошення).

В традиційному Посланні на Великий Піст у цьому році мені б хотілося в особливий спосіб зупинитися на цінності та змісті посту. Великий піст викликає спогади сорока днів посту, проведених Господом в пустині перед початком Своєї публічної місії. Читаємо в Євангелії: «Тоді Дух повів Ісуса в пустелю, щоб диявол Його випробовував. Він постив сорок день і сорок ночей і врешті зголоднів» (Мт 4, 1-2). Як Мойсей, перед тим як отримав таблиці завіту (пор. Вих.34,28); як Ілля , перед тим, як зустріти Господа на горі Хорив (пор 3 Цар 19,8), так і Ісус в молитві і пості готувався до Своєї місії, початком якої стала жорстока сутичка зі спокусником. Давайте замислимося над тим, що для нас, християн, означає і яке має значення позбавлення себе чого-небудь, що само собою є благом і користю для нашого існування. Святе Письмо і уся християнська традиція вчать, що піст є великою допомогою для того, щоб уникати гріха і всього, що до нього спонукує.

Власне, тому в історії спасіння багаторазово звучить заклик дотримуватися посту. Вже на перших сторінках Святого Письма Господь наказує людині утримуватися від вживання забороненого плоду: «З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш» (Бут 2,16-17). Коментуючи Божественний наказ, св.Василій підкреслює, що «піст узаконений в раю», і «таку першу заповідь прийняв Адам». З цього він робить висновок: «А це: не їж від нього – є узаконення посту і утримання» (пор. Sermo de jejunio: PG 31, 163, 98). Оскільки на усіх нас тягарем лежить гріх і його наслідки, піст пропонується як засіб відновлення дружби з Господом. Так зробив Ездра перед поверненням об’єднаного народу із заслання на Землю Обітовану, закликавши його постити, «щоб нам упокоритися, - говорить він, - перед Богом нашим» (Ез 8,21). Всемогутній п очув їхню молитву і відповів Своєю прихильністю і захистом. Так само вчинили мешканці Ніневії, які, прислухавшись до заклику Йони покаятися, на знак свідоцтва своєї щирості проголосили піст, мовивши: «Хто зна, чи Бог іще не повернеться та не роздумає й не відверне від нас палаючий гнів Свій, тож ми й не загинемо!» (Йона 3,9). Тоді Бог побачив їх справи і охоронив від біди.

У Новому Завіті Ісус вказує на глибокий зміст посту, викриваючи поведінку фарисеїв, які скрупульозно виконували усі приписи закону, але їхні серця при цьому були далекі від Бога. Правдивий піст – повторює в іншому місті Божественний Вчитель – полягає передусім у виконанні волі Небесного Отця, «І Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (Мт.6,18). Він сам подає приклад, відповідаючи сатані після закінчення сорока днів, проведених у пустелі: «Чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих» (Мт 4,4). Ціль істинного посту полягає в тому, щоб їсти «їжу мою», тобто творити волю Отця (пор. Йо, 4,34). Тому, якщо Адам не послухався Господа, який наказав йому «не їсти плодів з дерева пізнання добра і зла», то віруючий, завдяки посту, бажає упокоритися перед Богом, покладаючи надію на Його доброту та милосердя.

Практика посту була значною мірою розповсюджена у ранній християнській спільноті (пор. Дн 13,3; 14,22; 27,21; 2Кор 6,5). Отці Церкви також говорять про силу посту, який може приборкати гріх і пристрасні бажання «старого Адама», і відкрити в серці віруючого шлях до Бога. Окрім цього піст часто рекомендували Святі усіх епох. Св. Петро Хризолог пише: «Піст – це душа молитви, а милосердя – це життя посту; тому, хто молиться - нехай постить, а хто постить - нехай має милосердя. Хто прагне, щоб його прохання було виконане, нехай виконує прохання того, хто його просить. Хто бажає бачити серце Бога відкритим для себе, нехай не закриває свого серця для тих, хто його просить» (Sermo 43: PL 52, 320. 332).

У наші дні практика посту, здається, трохи втратила своє духовне значення і набула в умовах теперішньої культури, відміченої прагненням до матеріального добробуту значення терапевтичного засобу для підтримки себе в необхідній фізичній формі. Звичайно, утримання від їжі корисне для фізичного здоров’я, але для віруючих воно в першу чергу є «терапією» для зцілення того, що перешкоджає їм сприймати волю Божу.

В Апостольській Конституції Paenitemini 1966 року Слуга Божий Павло VI розглянув потребу поставити піст в контексті покликання кожного християнина «більше не жити для самого себе, але заради Того, Хто полюбив його і приніс Себе в жертву за нього, і…також жити для братів» (пор.розд.1). Великий піст може стати сприятливою можливістю для того, щоб знову повернутися до норм, що знаходяться у вказаній Апостольській Конституції, оцінюючи справжнє і ніколи не забуте значення цієї давньої покутничої практики, яка може допомогти нам перемогти свій власний егоїзм і відкрити серце любові до Бога і до ближнього, першої і найбільшої заповіді нового Заповіту і головну суть всього Євангелія (пор. Мт 22, 34-40).  

Справжня практика посту також сприяє особистості у її тілесній і духовній єдності, допомагає їй уникати гріха і зростати в близькості з Господом. Св. Августин, який добре знав про свої негативні схильності, називаючи їх «заплутаними в’юнами» (Сповідь, II 10.18), у своєму трактаті «Про користь посту» писав: «Я піддаю себе випробовуванням, але заради того, щоб Він пробачив мені; я сам себе караю, щоб Він допоміг мені, щоб бути приємним в Його очах, щоб досягнути насолоди Його ніжності» (Sermo 400, 3, 3: PL 40, 708). Утримання від матеріальної поживи, яка живить тіло, допомагає з більшою легкістю досягнути внутрішнього відкриття на слухання Христа і живитися Його словом спасіння. Постом і молитвою ми дозволяємо Йому прийти і заспокоїти найглибший голод, який ми відчуваємо в глибині серця: голод і спрагу Бога.

Разом з тим. Піст допомагає нам усвідомити стан, в якому живе багато наших братів. У своєму першому посланні св.Йоан навчає: «Коли хтось має достатки цього світу і бачить брата свого в нестачі й замикає перед ним своє серце, то як любов Божа може перебувати в ньому?» (1 Йо 3,17). Добровільний піст допомагає нам розвиватися в дусі Доброго Самарянина, який нахиляється над стражданнями брата, щоб йому допомогти (пор. енцикліка Deus caritas est, 15). Добровільно вирішуючи залишитися без чого-небудь, щоб допомогти іншим, ми показуємо на ділі, що ближній, переживаючи труднощі, не є для нас чужим. Саме тому, щоб зберегти живим цей дух сприйняття і уваги до братів і сестер, я закликаю парафії й усі інші спільноти поглибити практику індивідуального і спільного посту, поєднуючи його з слуханням Божого Слова, молитвою і милостинею. Це з самого початку було стилем християнської спільноти, яка про вадила спеціальні збірки пожертвувань (пор. 2 Кор 8-9; Рим 15, 25-27) і вірних закликали віддати бідним те, що в них було відкладене завдяки посту (пор. Didascalia Ap., V, 20,18). Сьогодні потрібно повернутися до цієї практики і заохочувати до неї, особливо в літургійний час Великого посту.

Зі всього вищезгаданого можна зробити висновок - піст є важливою аскетичною практикою, духовною зброєю для боротьби із усяким невпорядкованним прив’язанням до самого себе. Добровільне позбавлення себе приємності, пов’язаної з їжею та іншими матеріальними благами, допомагає учням Христа контролювати інші невпорядковані пристрасті людської особи, ослабленої первородним гріхом, негативні наслідки якого відбиваються на всіх аспектах людської особистості. Давній літургійний гімн Великого посту досить своєчасно наставляє: "Utamur ergo parcius, / verbis, cibis et potibus, / somno, iocis et arctius / perstemus in custodia – Перебудьмо цей час в совокупленні, будьмо стриманнішими у словах, їжі, сні та забавах з чуванням та великою бодрістю».

Дорогі брати і сестри, як бачимо, головною метою посту є допомога кожному з нас, як писав Слуга Божий Йоан Павло II, стати всецілим подарунком для Бога (пор. енцикліка Veritatis splendor, 21). Тому кожна сім`я і кожна християнська спільнота повинні цінувати цей час Великого посту, щоб усунути все, що розсіває духовно, а зміцнити те, що збагачує душу, відкриваючи її на любов до Бога і до ближнього. Я маю на увазі передусім більшу ревність в молитві, в читанні Слова Божого, приступання  до Тайни Сповіді і в активній участі в Євхаристії, особливо під час недільної Святої Літургії. З такою внутрішньою настановою нам потрібно увійти в покаянну атмосферу Великого посту. Нехай супроводжує нас Пресвята Діва Марія, джерело нашої радості, і нехай Вона зміцнить нас в наших змаганнях  звільнити наші серця з рабства гріха, щоб наші серця все більше ставали «живим кивотом Бога».

З такими побажаннями, запевнюючи вас в молитві про те, щоб кожний віруючий і кожна церковна спільнота з користю пройшли великопосний шлях, від усього серця уділяю Вам Апостольське Благословення!

(За основу взято переклад Католицького Медіа-центру)