ЄПИСКОП ІРИНЕЙ МОЛИВСЯ З ПАПОЮ З НАГОДИ 60-РІЧЧЯ ПОЧАТКУ ДРУГОГО ВАТИКАНСЬКОГО СОБОРУ
"Якщо Церква не радіє, то спростовує сама себе, бо забуває про любов, яка її створила". На цьому наголосив Папа Франциск, проповідуючи під час Святої Меси, яку він у вівторок, 11 жовтня 2022 р., день літургійного спогадування святого Папи Івана ХХІІІ, очолив у базиліці Святого Петра у Ватикані з нагоди 60-річчя початку Другого Ватиканського Собору. Євхаристійне богослужіння було випереджене зачитуванням уривків із інавгураційної промови Папи Івана ХХІІІ та з документів собору. Спогадуючи урочистий вхід учасників собору в базиліку, перед Святою Месою через зовнішні двері базиліки процесійною ходою ввійшли кардинали і єпископи. У центральній частині храму були виставлені мощі святого Івана ХХІІІ.
Участь у богослужінні взяли також українські єпископи: Апостольський Екзарх Преосвященний Владика Діонісій Ляхович та Канонік Папської Базиліки Санта Марія Маджоре Преосвященний Владика Іриней Білик.
У богослужінні брали участь також представники інших конфесій і члени дипломатичного корпусу. Наприкінці Святої Меси представники Божого люду запалили свічки від свічі, яку тримав Папа, а після благословення передали вогонь учасниками богослужіння. Після Євхаристії всі вийшли з базиліки із запаленими свічками як символ світла, яким Церква бажає ділитися зі світом.
11 жовтня 1962 року, розпочався Другий Ватиканський Собор. Цей двадцять перший в історії Вселенський собор тривав від 1962 до 1965 року. Він опублікував 16 документів, які реформують майже все життя Церкви: чотири конституції (три догматичні й одна пастирська), дев’ять декретів і три декларації. Його рішення виникли не на порожньому місці. Їх у дособорний період готували біблійні, літургійні та екуменічні рухи. Якщо попередні, а особливо перші Вселенські собори, зосереджувалися на догматах про Христа і Трійцю (що було пов’язано з тодішніми доктринальними суперечками), то ІІ Ватиканський Собор був орієнтований на конкретні душпастирські питання, на внутрішнє оновлення всієї Церкви. Це були перші масштабні роздуми Церкви про себе, щоб вона могла ефективніше євангелізувати світ. Собор урочисто підтвердив елементи звичайного вчення пап останніх десятиліть або включив до Учительського уряду Церкви деякі постулати теологів: наприклад, приєднання Католицької Церкви до екуменічного руху, впровадження національних мов у літургію, визнання більшого значення Святого Письма в літургії та житті Церкви тощо. Соборне вчення також містило елементи, заново відкриті по століттях забуття, хоча вони були відомі ще на початку християнства: наприклад, колегіальність, постійний дияконат, співслужіння, Святе Причастя у двох видах для всіх. Однак деякі постанови Собору означали повну зміну вчення Католицької Церкви: наприклад, визнання права на релігійну свободу для всіх (а не, як досі, лише для католиків) або визнання позитивних елементів в інших християнських конфесіях і навіть у нехристиянських релігіях.
Божий погляд на Церкву
Під час богослужіння прозвучав уривок з Євангелії від Івана, в якому розповідається про діалог Ісуса зі святим Петром, який розпочався запитанням: «Чи любиш ти мене?», а завершився дорученням: «Паси мої вівці».
Коментуючи цю розмову під час проповіді, Святіший Отець зупинився на деяких її аспектах, розпочавши від запитання «Чи любиш ти мене?». Як зауважив проповідник, Ісус не так дає відповіді, як ставить запитання, «які провокують життя». І сьогодні Він запитує у Церкви, Своєї нареченої: «Чи любиш мене?». Другий Ватиканський Собор, за його словами, був «великою відповіддю» на це запитання, бо саме «оживленню своєї любові» Церква, вперше в історії, присвятила собор запитуванню про себе саму, про свою природу та місію. «На Церкву потрібно дивитися, перш усього, згори, закоханими очима Бога», – сказав Папа, заохочуючи запитувати себе про те, чи ми у Церкві «вирушаємо від Бога, від Його закоханого погляду на нас», оскільки завжди існує спокуса «починати від власного “я”». «І будьмо уважними: як прогресизм, який пристосовується до світу, так і традиціоналізм, схильність повертатися назад, що оплакує минулий світ, не є доказами любові, а невірності. Це пелагіяністичні форми егоїзму, що ставлять власні смаки та плани понад любов, яка приємна Богові, оту просту, смиренну та вірну, про яку Ісус запитував у Петра», – перестеріг він.
Дім радості
Папа закликав наново відкривати собор, аби повернути першість Богові та суттєвому. Щоб Церква була «багата Ісусом і вбога засобами», щоби була «вільна та визволяюча». Собор, за його словами, вказав саме на цей маршрут, спонукавши повернутися, як святий Петро в Галилею, «до джерел первісної любові», щоби в поглядові «розіп’ятого та воскреслого Господа віднайти загублену радість, щоби зосередитися на Ісусові». Тож підкресливши, що «Церква, яка втратила радість, втратила любов», Святіший Отець Франциск побажав, аби Церква була «вмістилищем радості», бо якщо вона не радіє, то спростовує себе саму. «Церква, закохана в Ісуса, не має часу на сутички, отруту та полеміки», – наголосив він, закликаючи просити у Господа Його погляду, щоби дивитися на Церкву Його очима.
Не почуватися понад іншими
Далі Папа зазначив, що Ісус оту любов, якої очікував від Петра, висловив словом «паси». Спочатку Петро був рибалкою, Ісус же зробив його «рибалкою людей». Тепер же доручає йому нове завдання, служіння пастиря. І в цьому, як зауважив проповідник, бачимо поворотний момент: рибалка забирає для себе, тягне до себе, а пастир піклується про інших, пасе інших. Він живе з отарою, годує овець. Не стоїть над ними, як рибалка, а серед них. Тож другий погляд, якого нас учить собор, «це погляд зсередини». Йдеться про те, щоби «бути в світі з іншими, ніколи не почуваючись понад іншими». Тож актуальність собору полягає в тому, що він «допомагає нам відкинути спокусу зачинятися в огорожі нашої зручності та переконань», наслідуючи Бога, Який шукає загублену овечку.
Святіший Отець підкреслив, що Церква провела собор не для того, щоби захоплюватися собою, але щоб принести себе як дар. «У дійсності, наша свята ієрархічна Мати, що виплила із серця Тройці, існує для того, щоби любити», – наголосив він, додаючи, що священичий народ повинен не підноситися в очах світу, а служити світові. «Браття, сестри, повертаймося до Собору, який наново відкрив живу ріку Традиції, не застоюючись у традиціях, який віднайшов джерело любові не для того, щоби залишатися на горі, але щоб Церква сходила в долини та була каналом милосердя для всіх», – сказав Папа, закликаючи долати спокусу самодостатності.
Всі вівці, а не окремі
Врешті, закликаючи: «Паси мої вівці», Ісус, за словами Святішого Отця, має на увазі не тільки деякі, але всі. Тож третій погляд – це «погляд цілості». «Собор нагадує нам, що Церква, за образом Пресвятої Тройці, є сопричастям. Диявол, натомість, хоче посіяти кукіль поділів», – сказав Наступник святого Петра, закликаючи не піддаватися Його нашіптуванням і «спокусі поляризації». Він з гіркотою згадав про те, що після Собору християни не раз віддавали перевагу тому, щоби «вболівати за свою групу», замість того, щоби служити всім, бути прогресистами чи традиціоналістами, замість братами і сестрами… Ісус же, за його словами, хоче, щоб ми «були одно». У цьому контексті Єпископ Риму відзначив, що сьогодні, як і під час собору, в храмі присутні представники інших конфесій, подякувавши їм за це.
Свою проповідь Папа завершив молитвою: «Дякуємо Тобі, Господи, за дар Собору. Ти, що любиш нас, визволи нас від претензій на самодостатність і від духа світської критики. Визволи нас від самовиключення до єдності. Ти, що пасеш нас лагідно, виведи нас із загорожі самодостатності. Ти, що хочеш, аби стадо було в єдності, визволи нас від диявольського підступу поляризації, -ізмів. А ми, Твоя Церква, з Петром і як Петро кажемо Тобі: Господи, Ти все знаєш; Ти знаєш, що ми Тебе любимо».
За матеріалами Vatican News