У суботу, 7 жовтня 2023 р. Б. відбулася Божественна Літургія на гробі святого Йосафата у Базиліці св. Петра у Ватикані, яка об’єднала вірних, чернецтво та духовенство на чолі з Блаженнішим Святославом, Отцем і Главою УГКЦ. Моління, які відбуваються кожної першої суботи місяця на гробі св. Йосафата є одним із заходів з нагоди 400-ліття мученицької смерті цього святого священномученика Католицької Церкви.

З Главою Церкви співслужили владики: Богдан Дзюрах, екзарх для українців греко-католиків у Німеччині та Скандинавії, Теодор Мартинюк, єпископ-помічник єпископ-помічник Тернопільсько-Зборівський, Іриней Білик, канонік Папської базиліки Santa Maria Maggiore, а також члени Головної управи Василіянського Чину св. Йосафата на чолі з о. Протоархимандритом Робертом Лисейком, ЧСВВ та зібране духовенство, зокрема, з Апостольського екзархату в Італії.

Блаженніший Святослав виголосив цього дня на гробі святого Йосафата: «Найперше дозвольте мені сердечно подякувати нашій римській громаді за те, що зокрема, цього ювілейного року, біля мощей Йосафата постійно лунає молитва нашої Церкви. Тут ми молимося не тільки до нього, але разом з Ним за наш народ, за нашу Церкву. І ця молитва є джерелом стійкості, є життєвою силою нашого народу в тих жахливих обставинах війни.

Вітаю також наших студентів з початком нового навчального року тут, в римських навчальних закладах. Сьогоднішня Літургія – це літургія на початок нового навчального року. Ми просимо Господа Бога, за посередництвом Йосафата, ласки й просвічення, сили Духа Святого для наших студентів, щоби той час науки для них був часом зростання, не тільки літами, не тільки в людській мудрості, але в благодаті Духа Святого.

Святе Євангеліє, Боже Слово, яке ми сьогодні тут чуємо, розповідає нам про два чуда. Одне з них є видимим, друге – невидиме. Одне з них є внутрішнім, а друге – зовнішнє. Одне виявляє і пояснює інше. Зазвичай ми звертаємо увагу на чудо оздоровлення розслабленого, в того, якого було все здорове: руки, ноги, всі інші члени тіла, але не було внутрішнього зв’язку, який би весь той набір людських органів перетворив на єдиний діяльний життєвий організм. Ось це і є розслаблення. Але внутрішнє чудо ми часом недобачаємо: це чудо є чудом прощення, відпущення гріхів. Ми християни, члени новозавітного Божого люду, так звикли до цієї дійсності, що часом навіть і недооцінюємо її. Але в старозавітні часи прощати провину міг той, супроти кого завинили. Лише той, проти кого людина прогрішилася, може прощати. Якщо, не дай Бог, цей ваш сусід або ближній від вас далеко, або він помер, прощення для вас для нього вже нема, бо немає нікого, хто в його імені може сказати вам: «Прощаються тобі гріхи твої». А що вже казати про Єдиного, Всемогутнього, Невидимого Бога? Хто міг бути певним щодо Божого прощення людині до того моменту, коли Сам Господь став між людьми, щоби дарувати їм відпущення їхніх гріхів?

Каже нам апостол Йоан, що кров Ісуса Христа очищає нас від усякого гріха. І це є найбільше чудо. Це є те, що дає можливість людині встати, бо те слово «встань» означає: «Воскресни, вернись до життя, зв’яжи воєдино душу і тіло, всі твої члени, не будь більше розбитий, немічний, розслаблений. Але встань, візьми твоє ложе і ходи». Це чудо зцілення людської душі, яка потім урухомлює, оживляє людське тіло, ми кожного разу з вами переживаємо у Святій Тайні Сповіді. Це є те Боже чудо, прощення і відпущення, перемога над моїми власними гріхами, яка чиниться словом, силою воскреслого Христа у тілі Його Святої Церкви.

Сьогодні, можливо, це Боже Слово нам дозволяє відкрити перед нашими очима ще одну рису, силу, можливо, особливість служіння і подвигу святого Йосафата. Ми знаємо, що він був «душехватом» завдяки тому, що був ревнителем Святого Таїнства Сповіді. Він міг лишити все, зупинитись у своїй подорожі, стати край дороги і слухати сповідь людини та уділяти їй Таїнство Божого прощення. На превеликий жаль, сьогодні в секуляризованому світі Тайна Сповіді майже вмерла. Мало хто сьогодні розуміє і усвідомлює силу Божого чуда, яке Господь Бог хоче дальше чинити в житті сучасного християнина.

Ми сьогодні всі говоримо про цей синодальний шлях, коли треба іти разом. Але як іти розслабленим? Лише той, хто пережив таїнство Божого Милосердя, кому Господь Бог особисто сказав: «Твої гріхи відпускаються», може встати і разом із всією Церквою прямувати до повноти зросту у Христі.

Cьогоднішня молитва, сьогоднішнє слухання Божого слова, лунає в особливих обставинах. Я вчора мав нагоду розмовляти з нашим отцем Олександром з міста Берислава на нашій Херсонщині, міста над берегом Дніпра, яке переживає сьогодні страшну трагедію. Буквально в цих днях наша церква була майже зруйнована. В цій церкві кожного дня перед Божим престолом, перед іконостасом, наша парафія годувала сотні людей. Місто Берислав пережило окупацію і звільнення. А сьогодні та церква майже зруйнована, кухня зруйнована. Люди не знають, як мають дальше жити. Молімося сьогодні за наших братів і сестер там, на півдні України. Прошу про молитву за тих наших парафіян, які там тримають наш гуманітарний фронт. На жаль, багато з них в останні тижні просто загинули.

Сьогодні ми молимося за тих осіб, які були вбиті російськими злочинцями у селі Гроза Куп’янського району. Вчора навіть центральний орган Ватикану «L’Osservatore Romano», написав статтю під назвою «Senza pietà» – «Без милосердя».

В цих жахливих обставинах просімо у Господа Бога таїнства Милосердя, любові до нашого народу. Поспішаймо до Таїнства Сповіді, бо кожного разу, як ми сповідаємося з наших гріхів, ми перемагаємо. Перемагаємо зло у власному серці, а тоді стаємо носіями перемоги Христової довкола нас. Ми сьогодні просимо: «Святий Йосафате, молися за нас. Виблагай нам, нашому народу, тої внутрішньої сили для того, щоби не потрапляти в розслаблення в будь-яких обставинах. Для того, щоб бути носіями життєвої сили Твого прощення. Святий Йосафате, Україна спливає кров’ю. Нехай Христос Своєю Божественною кров’ю помаже рани нашого народу. Святий Йосафате, моли Бога за нас!».