У Великий Четвер владика Іриней Білик співслужив під час Святої Меси освячення мира в соборі Святого Петра у Ватикані, яку очолював Папа Франциск в співслужінні кардиналів, архиєпископів, єпископів та біля 500 священиків і сотенеь монахинь різних згромаджень та тисячі вірних з різних країн світу.

На темі скрухи, сокрушення серця Папа Франциск зосередив проповідь, присвячену священникам: «Від нас, своїх пастирів, Господь вимагає не зневажливого судження про тих, хто не вірить, а любові та сліз щодо тих, які перебувають далеко».

Коментуючи читання з Євангелія від Луки про те, як «очі всіх у синагозі були звернені» на Ісуса із захопленням, а вже за кілька хвилин Його прогнали з міста, бо слухачам не сподобалося, як Ісус викривав їхнє лукавство, — Папа зазначив: хоч їхні очі дивилися на Ісуса, та серця не були готові змінитися на Його слово. Подібне сталося й зі святим Петром. Він теж не мав довіри, коли Господь сказав, що він тричі відречеться. Але коли на голос півня Петро поглянув на Ісуса, то згадав про це слово і заплав гірко. «Слова і жести Ісуса роками не зрушували Петра від його очікувань, подібних до очікувань мешканців Назарету: він теж чекав на політичного і повноважного Месію, сильного й рішучого, а, зіткнувшись зі скандалом слабкого Ісуса, заарештованого без опору, заявив: “Я Його не знаю!” (Лк 22,57). І це правда — він не знав Його. Він почав пізнавати Його, коли в темряві зречення знайшов місце для сліз сорому і покаяння».

Далі Папа зауважив, що «зцілення пастиря» відбувається тоді, коли він, «поранений і розкаяний», дозволяє Ісусові себе простити. Тому Святіший Отець запропонував кілька думок про дещо забутий, але важливий аспект духовного життя, яким є скруха. Відкритися на зцілення Щоби пояснити, про що йдеться, Єпископ Рима вказав на ще один епізод із життя святого Петра, коли той проповідував у Єрусалимі в день П’ятидесятниці, а мешканці Святого Міста «розжалобилися серцем»: «Ось чим є скруха: не йдеться про почуття провини, яке пригнічує, не про прискіпливість, яка паралізує, а про благотворний укол, який обпікає зсередини і зцілює, бо серце, коли бачить своє зло і визнає себе грішним, відкривається, приймає дію Святого Духа, живу воду, яка зворушує його, викликаючи сльози, що стікають по обличчю».

А що означає «плакати над собою»? Тут ідеться не про те, щоб себе жаліти — як це трапляється у разі невдач, коли нам здається, ніби ми не отримали того, на що заслуговували; йдеться про щирий смуток з приводу того, що ми «засмутили Бога гріхом». «Так, скруха вимагає зусиль, але повертає мир; вона не викликає туги, а звільняє душу від її тягарів, бо діє в рані гріха, налаштовуючи нас на те, щоб саме там отримати ласкавий дотик Господа, який перемінює серце, коли воно “скрушене і смиренне”, пом’якшене сльозами», — сказав Папа. Скруха є ліками від «склерокардії» — того закам’яніння серця, яке часто викривав Ісус. Бо без «покаяння та сліз» серце кам’яніє; і як вода точить камінь, так сльози пробивають затверділі серця. «Скруха є ліками, бо вона повертає нас до правди про нас самих, так що глибина нашої гріховності відкриває нескінченно більшу реальність того, що ми прощені», – додав Франциск. Тож Святіший Отець заохотив священників замислитися над тим, наскільки скруха і сльози наявні в нашому іспиті сумління та молитві. Він зазначив: хто кається серцем, той «дедалі більше почувається братом усіх грішників світу», не маючи почуття вищості. Саме солідарність є важливою ознакою скрухи, сказав Папа. Покірне серце, полегшене духом Блаженств, природно стає схильним журитися за інших; і замість гніватися на зло, яке чинять ближні, воно плаче над їхніми гріхами.

«Дорогі браття, від нас, своїх пастирів, Господь вимагає не презирливих суджень про тих, хто не вірить, а любові й сліз за тих, хто перебуває далеко. Складні ситуації, які ми бачимо і переживаємо, брак віри, страждання, яких торкаємося, зустрічаючись зі скрушеним серцем, пробуджують не рішучість у суперечках, а витривалість у милосерді», — наголосив Папа, підкреслюючи, що це принесе користь служінню. Адже в сьогоднішньому секуляризованому суспільстві є ризик бути дуже активними і водночас почуватись безсилими, втрачаючи ентузіазм і відчуваючи спокусу «сушити весла». Але коли наша гіркота і скруха звернені не на світ, а на наше серце, Господь навідається і підведе нас.

Врешті, Папа вказав на ще один важливий аспект: скруха є не так плодом наших зусиль, як благодаттю, а тому про неї треба просити в молитві. В цьому контексті він дав священникам дві поради. Першою є «не дивитися на життя й покликання крізь призму ефективності й негайності», а друга — наново відкривати «необхідність присвячувати життя молитві, що буде не вимушеною та функціональною, а безкорисливою, спокійною і тривалою».

Підсумовуючи, Святіший Отець знову запросив повернутися до святого Петра та його сліз. «Вівтар, поставлений над його гробом, не може не спонукати нас замислитися над тим, скільки разів ми, які щодня промовляємо при ньому: “Прийміть і їжте з нього всі: це є Тіло Моє, що за вас видане”, скільки разів ми розчаровуємо і засмучуємо Того, Хто любить нас до такої міри, що робить наші руки знаряддям своєї присутності. Тому варто засвоїти ті слова, якими ми готуємося, промовляючи подумки: “Прийми нас смиренних і розкаяних, Господи”, і знову: “Омий мене, Господи, від провини моєї, від гріха мого очисти мене”». Папа підкреслив, що «якщо серце розривається, то Ісус може перев’язати і зцілити його». Свою проповідь на Месі мира Франциск завершив словами подяки священникам за їхнє служіння, за те, що вони є носіями «чуда милосердя».

Далі відбулося відновлення священичих обітниць та обряди освячення єлеїв, що використовуватимуться при уділені таїнств. А після Святої Меси душпастирі отримали в подарунок книжку Папи Франциска про дар розпізнання.