10 травня ц. р. упокоїлась в Господі п.Ольга Мостенець, яка народилась 11 травня 1919 року.  Господь Бог дозволив прожити їй рівно 91 рік. Ісповідниця віри, патріот України і велика благодійниця багатьох церков і монастирів. Так коротко, цими трьома словами, можна охарактеризувати її нелегке життя, наповнене різними терпінями і переживаннями. Своє довге життя прожила з великою любов’ю до Бога, Церкви і України. В часи тоталітарного комуністичного режиму відважно допомагала багатьом священикам, які вернулися із тюрем і заслання та допомагала у всяких потребах молодим підпільним священикам, маючи великий авторитет і вплив на тодішніх представників радянської влади.

В 70 роках о.Янтух привів мене до хати в м.Жовкві, де проживав о.Розумійко, ЧСВВ, що вернувся із заслання. Я декілька разів похапцем відвідував хворого о.Розумійка, ЧСВВ, який вже не ходив.  Чув я в хаті о.Розумійка про добродійку п.Олю, але за короткий час розмови чи сповіді, не мав нагоди її бачити. Коли в 90 роках, як сонце свободи засяяло над Україною, мав я нагоду відвідати нашу громаду в Едінбургу в далекій Шотландії, на півночі Англії, під душпастирською опікою всеч.о.Любомира Підлуського. Від імені громади мене вітала з хлібом і сіллю та побожним і патріотичним словом вже не молода та молода духом представниця громади у вишитій сорочці. Це була п.Ольга Мостенець.

Ціле своє життя зберігала вірність своєму чоловікові Петрові, з яким розлучила їх війна. Нарешті, в кінці 90-х років, змогла приїхати до нього в далеку Шотландію, де він прожив все своє життя після італійського Ріміні як і сотні наших молодих дивізійників, яких погодилася прийняти Англія.

Забезпечила п.Петрові гарний догляд в останніх роках його хворобливого життя (старший був від п.Ольги десь на 10 років) і відпровадила його у щасливу вічність. Відтак повернулася до м.Жовкви, де купила собі квартиру по сусідству з монастирем отців Василіян, щоб близько було ходити на щоденну Літургію до монастирської церкви. З тої спільної невеликої спадщини, що залишилася після покійного Петра, щедро надавала допомогу на різні церкви і монастирі та приватним потребуючим.

Кожний день розпочинала ранньою довгою молитвою, мала довгий список імен єпископів, священиків, рідних, близьких і знайомих, за яких щодня молилася. Втішалася свободою Церкви і України. Разом з тим переживала за негаразди, негативні прояви і відсутність толерантності як в державі, так і нашій Церкві.

Завжди була привітною, життєрадісною, в хаті завжди була ідеальна чистота, кожна стіна в хаті була, як іконостас, в образах та іконах, прикрашених вишитими рушниками. Щиро і солідно приймала гостей. Коли вчителі її запитували: «Як вам вдається, не зважаючи на вік, гарно виглядати?». Відповідала: «Не треба лінуватися ранком виконати декілька фізичних вправ, з молитвою і піснею». До останнього часу пам’ятала всі вірші і пісні, якими колись вітала блаженної пам’яті слугу Божого митрополита Андрея Шептицького і неодноразово при наших зустрічах їх відтворювала.

На своє 90-ліття замовила подячну Божественну Службу Божу, на яку приїхало понад тридцять священиків, шанувальників п.Олі (як її по-приятельськи називали), монахині, рідні, близькі, знайомі. Дуже просила мене, щоб я очолив Літургію. Бажала подякувати Господу Богу за всі ласки і щедроти Господні та за ласку витривання на всіх дорогах життя. Я привіз Папське благословення, яких вже мала декілька, і від Папи Івана-Павла ІІ також. Була дуже щаслива з тої відправи. Всі її щиро вітали. Після довгого співу «многаліття» ніхто не знав, що воно останнє і що пішов останній рік її життя.

Так, як по сусідству з Отцями Василіянами проживала і разом з ними молилася, забажала  бути похованою по сусідству з могилами Отців Василіян, щоб разом очікувати другого приходу Господнього та воскресіння до життя вічного.