Моя зустріч з правлячим єпископом Бучацької єпархії Іринеєм БІЛИКОМ була одночасно передбачуваною і ні. Найбільше часу зайняла розмова про церковну владу та відносини з релігійними громадами.

- Владико, всі явища в житті суспільства мають певні причини або природу походження. Звідки бере початок церковна влада?

- Церковна влада бере свій початок від нашого Господа Христа. Апостоли проповідували Євангеліє в різних країнах, і рукопокладали єпископів для проповіді Слова Божого та організації церковного життя. Апостол Петро, як голова Церкви і апостолів, проповідував і був розп'ятий у Римі, де і знаходиться його могила донині. Звідти і бере свій початок Церква і церковна адміністрація. Українці ж, прийнявши християнство від Константинополя, сповідують його у східному, чи як дехто його називає, візантійському, православному обряді. Але ми ніколи не втрачали духовного, канонічного зв'язку з Вселенською церквою, з Римом, навіть після великого розділу церкви у 1054 році. Берестейський церковний собор 1596 року підтвердив нашу єдність з апостольським престолом Утворена УГКЦ є частиною єдиного тіла Вселенської церкви. І так само як тут, на Тернопільщині, діє адміністрація світська, одночасно існує адміністрація церковна. В межах області є дві цілісних єпархії - Тернопільська і Бучацька. Наша Бучацька є значно молодша, бо заснована у 2000 році. Тобто йде процес розбудови Церкви. Духовенство, як і всі громадяни, живе на основі законів держави, але вибудовує своє життя на основі канонів Східних Церков і єпископ та єпархіальна влада (курія) завжди діють в межах цього законодавства і не більше.

- Якою є влада єпископа?

- Якщо відповісти коротко, то - великою. Але він для допомоги в управлінні має курію, до складу якої входять: Протосинкел, Синкели, судовий Вікарій, єпархіальний економ, рада з економічних питань, канцлер, єпархіальні судді, промотор справедливості, нотарі та інші особи. Крім того є пресвітерська та душпастирська рада. Тому єпископ лише благословляє певні рішення на основі детального вивчення тих, чи інших справ. Звичайно, єпископ вправі благословляти чи не благословляти те, чи інше рішення, але завжди на основі результатів роботи певних інституцій єпархіального уряду.

- В суспільстві є думка, що в середовищі Церкви немає єдності щодо надання Українській Католицькій Церкві патріархату. До якої групи духовенства належите ви?

-Хочу переконати читачів вашої газети, що нині в Україні немає противників цього процесу. Тому ми належимо до тої частини, що підтримує право УГКЦ, але на основі законних дій та актів, тобто з благословення папської курії.

- До речі, в журналі «Патріархат» №1 (січень-лютий 2004) ситуацію в Бучацькій єпархії названо конфліктною. Те саме зробив і я. Як ви можете пояснити природу всього цього?

-Тут деякі автори в цьому зацікавлені, можливо, хотіли б, щоб так було, бо фактично це стосується лише Чорткова. Там переплелися інтереси багатьох зацікавлених груп. Бо в середовищі громад немає єдиної точки зору на те, що відбувається в житті Церкви. Я пригадую, ще з навчання у Римі, коли аудиторії був показаний графічний портрет якоїсь жінки, одна частина побачила в ній особу 40 років, а друга - стару 80-літню жінку. Те ж саме і в нашому житті. Приїздить до нас в єпархіальну канцелярію група вірних з вимогою: «Заберіть цього священика, бо він такий і сякий...» Через тиждень інша група: «Він нам підходить, нам нікого іншого не треба...» То ж ми змушені застосовувати засоби вивчення ситуації. Для цього є спеціальні комісії, візитації, перевірки, ревізії.

І коли єпархіальна влада виявляє грубе порушення церковних канонів, то з певними процедурами використовуються інші можливості, щоб дати зрозуміти священику про порушення і наслідки, до яких може привести його поведінка. І як останній засіб опам'ятати такого душпастиря, видаються акти, що іменуються як суспенда, чи екскомуніка і робляться висновки, що випливають з цього. Це конкретно по Чорткову та Гусятину. І кожен парох, який попадає під таку перевірку, має право прийти в єпархіальне управління і доказати свою правоту. Часто при такій перевірці встановлюються неприємні факти: занедбано душпастирство та управління, не ведуться богослужебні книги, парохи систематично запізнюються, мало людей сповідається і. причащається, відсутня робота з молоддю, не проводиться катехизація у навчальних закладах, які знаходяться на цій території, повільно будуються храми, не виконуються інші обов'язки.

- Ви маєте на увазі «катедратик»?

- Та хоча б і це. Синод УГКЦ встановив такі пожертви у розмірі 6 гривень на рік. Церква не є прибуткова організація - вона живе за рахунок пожертвувань своїх вірних, встановлених Синодом єпископів сума річного внеску з сім'ї (двору). Більшість структур Церкви працюють на постійній основі і такі кошти є необхідними. Коли священика висвячують - він обіцяє послух. А на практиці буває часом протилежне. І це стосується всіх категорій духовенства. Адже парох - це пресвітер, якому, як співпрацівникові єпархіального єпископа, доручена опіка над душами у парафії під владою того ж єпископа «Кан. 281-№1». Крім того єпископ має право іменувати (призначати) парохів. Це у його владі «Кан. 284 -№1». Священик постійно діє на парафії від імені єпископа. Коли він виступав проти єпископа, то він втрачає цей зв'язок з єпископом та Церквою. Бо як навчають Отці Церкви, де єпископ - там Церква. Такий священик, який бунтує людей проти рішення єпископа та канцелярії, порушує присягу, яку давав Богові та Церкві під час свячень. Всі його священичі акти не мають Божого благословення і є неважними для Церкви. Він позбавляє парафіян Божих ласк, тому єпископ в даній ситуації зобов'язаний заборонити священнодіяти і управляти парафією (суспенда). Це є нелегке рішення, але воно є необхідним. Що ж до громад, то кожна з них, як юридична особа, володіє храмом. Але адміністративно всі храми підпорядковуються єпархіальній владі. Тому парох повинен розуміти, що у відносинах з єпархіальною курією він не повинен виходити за межі Кодексу Східних Церков. Всякі нерозуміння цього теж є складовою причини речей, які ви звете конфліктом. Хочу додати, що час, коли один парох обслуговує 2-3 громади, закінчується. Душпастирська опіка вірних - це не тільки виконання требів: вінчання, хрестини, похорони та відправа. Служб Божих. Парох повинен дбати про духовний ріст своїх парафіян, щоб їх релігійне життя було насиченішим. Тому навчальні заклади випускають молодих священиків, щоб парафіяльне душпастирювання оживити, зробити ефективнішим. А деякі священики неохоче поступаються місцем, хоч на практиці здійснювати свою діяльність їм стає все важче - не вистачає часу. Це стосується містечок і селищ єпархії, де є лікарня, кілька шкіл, гімназія, санаторії та діють декілька греко-католицьких громад. Тут є потреба в праці 2-3 священиків, проте окремі душпастирі не розуміють, що священнослужіння полягає не в тому, щоб обслуговувати багаточисельну громаду, але в ефективності такої обслуги. Адже саме за це кожен священик буде змушений дати звіт перед Господом Богом. Якби вони діяли в межах канонічного права та пам'ятали про те, що я зараз сказав, ми б зараз з вами говорили на інші теми.

- Чому осідок єпископа нині знаходиться в Улашківському монастирі?

- Єпархіальне управління Бучацької єпархії є в місті Чорткові у приміщенні по вул. Надрічна, 2А. Коли організовувалась нова Бучацька єпархія, спочатку місцева влада і духовенство погодилися віддати частину приміщень карітасу, які в цей час пустували і були занедбані, у місті Чорткові під канцелярію, а нині, коли в її облаштування вкладено великі кошти, ми змушені її відстоювати у судах. Чому в різних країнах світу міста відстоюють право мати осідок єпископа? Бо це - престижно. А тут суцільна байдужість і нерозуміння. Багато єпископів, які візитували нас у м. Чорткові, відзначили з яким смаком і необхідними зручностями ми зуміли виконати ці роботи. Духовенство та місцева влада Чорткова загалом налаштовані фактично проти Церкви. Коли громада віруючих просила місце на будівництво храму у Чорткові, то одержала відмову, хоча в цьому мікрорайоні храму УГКЦ немає. Цікаво, що на бари та інші заклади місце є, а для Церкви - нема. Вони забувають, що народ, який не хоче будувати церков, буде змушений будувати тюрми. Що ж до Улашковець, то це святе місце. Тут діє позитивна енергія і сон тут значно спокійніший, ніж деінде. Але для відновлення цього унікального місця, як української святині, необхідне найголовніше - включення будівництва дороги до монастиря у державний план робіт. Але й тут ми маємо нерозуміння влади. Я маю на увазі не тільки задоволення духовних потреб народу (прощі, відпусти, молодіжні акції), але й розвиток туризму. Це ж надзвичайно виняткове місце, яке має глибоку християнську історію.

Наостанок я побажав Владиці Іринею вирішення всіх проблем, які торкаються його діяльності в Бучацькій єпархії. Ідучи назад з тихих монаших Улашковець до шумливого світського життя, я зробив декілька висновків. Релігійне життя і релігійні структури є складним організмом і конфлікти, які там виникають, вирішити нам, світським людям, швидко не вдасться. Та й чи варто? А оцінки, які ми їм даємо по перших враженнях, не завжди є виваженими, а судження навіть можуть бути для когось образливими. Я маю на увазі терміни у моїй статті про «силове захоплення храмів» та «дії на замовлення не українських сил». Тому надання іншій стороні можливості висловити свої думки з приводу ситуації у Бучацькій єпархії і є тим засобом, який зможе якось владнати непорозуміння, що виникло між єпископом Іринеєм та газетою «Вісник Надзбруччя».

М. КУЧМІЙ.
Взято із часопису Гусятинського району «Вісник Надзбруччя» 39(6887), стр. 4