Двосторонні стосунки між Святим Престолом та Україною встановлено 08 лютого 1992 року. Теперішнім Папським Нунцієм в Україні є архієпископ Іван Юркович, а Надзвичайним та повноважним Послом України у Ватикані – пані Тетяна Іжевська.

Цьогорічна зустріч Венедикта XVI з дипломатичним корпусом відбулася у Ватикані 10 січня 2010 р. Промовляючи до зібраних дипломатів Єпископ Риму звернув увагу на те, що на початку кожного року ми чуємо відгомін радісної Різдвяної звістки. Протягом усієї своєї історії, через свої вірування та обряди людство виявляє неустанний пошук Бога, а тому «релігійний вимір є незаперечною та нестримною характеристикою людської істоти», – пригадав Папа, вказуючи на те, що заперечення цього «фундаментального аспекту» спричиняє конфлікти на всіх рівнях, від особистого до міжнародного. Саме з цієї причини темою цьогорічного Всесвітнього дня миру Венедикт XVI обрав гасло «Релігійна свобода – шлях до миру», адже «мир будується та зберігається лише тоді, коли людина має змогу вільно шукати Бога та служити Йому в своєму серці, житті та в стосунках з ближніми».

«Пані та Панове Посли, ваша присутність на цьому урочистому заході є запрошенням охопити поглядом усі країни, які ви представляєте, та увесь світ. Чи ж немає у цій панорамі численних ситуацій, у яких, на жаль, порушується або заперечується право на релігійну свободу?» – сказав Святіший Отець, додаючи, що це право є першим з прав людини, оскільки заторкує її вирішальний вимір, тобто – стосунки з Творцем. «Мені здається, – додав Венедикт XVI, – що суспільство, його провідники та громадська думка сьогодні у більшості здають собі справу, навіть якщо не завжди у відповідний спосіб, з тієї великої рани, завданої гідності та свободі homo religiosus (людини релігійної), на яку я неодноразово пробував звернути загальну увагу».

У цьому контексті Святіший Отець згадав про теракти проти християн в Іраку. «Відновлюю свій стурбований заклик до влади цієї країни та мусульманських релігійних лідерів докладати зусиль для того, щоб їхні співгромадяни християни могли жити в безпеці та надалі давати свій вклад у суспільство, якого вони є повноправними членами», – сказав він. Це ж стосується ситуації в Єгипті та на цілому Близькому Сході. Папа вказав і на те, що сама лише свобода культу не означає повної релігійної свободи.

Святіший Отець окремо згадав ситуацію в Пакистані, де право на релігійну свободу є під загрозою з боку так званого закону проти богохульства, який стає причиною насильства та знаряддям несправедливості стосовно релігійних меншин. Тривожною є ситуація в країнах півдня та південного сходу Азії, які дотепер відзначалися мирним співжиттям, не може не хвилювати ворожість до християн, супроводжувана насильством, у деяких країнах Африки.

Існують також країни, відзначив Венедикт XVI, де, незважаючи на те, що Конституція визнає певну релігійну свободу, життя релігійних спільнот насправді дуже ускладнене та непевне.

«Переводячи наш погляд зі Сходу на Захід, – вів далі Папа, – бачимо інші форми загрози повному здійсненню релігійної свободи». В першу чергу, це країни, де надається великої ваги толерантності та плюралізмові, але релігія зазнає дедалі зростаючого виключення з суспільного життя, немовби чужий або руйнівний для нього фактор. Доходить до того, що від християн вимагається, аби вони здійснювали професійну діяльність, не зважаючи на релігійні та етичні переконання, чи всупереч їм. Іншим проявом цього явища є виключення з громадського життя релігійних символів та свят в ім’я пошани до іновірців та невіруючих. «Діючи так, – зазначив Святіший Отець, – не лише обмежується право віруючих на прилюдне вираження їхньої віри, але й підрізуються культурні корені, які живлять глибоку самобутність та суспільні вузли численних народів».

Венедикт XVI наголосив і на тому, що релігійна свобода означає також надати релігійним громадам можливість вільно діяти у суспільстві, проявляючи власні ініціативи у сфері освіти та доброчинності. Загрозою релігійній свободі сімей є обов’язкова участь дітей в деяких освітніх курсах, зокрема, так званого статевого виховання, які часто є вираженням антропології, протилежної вірі та здоровому глузду.

Користаючи з цієї урочистої нагоди, Папа пригадав принципи, якими керується Святий Престол та Католицька Церква у своїй діяльності при міжнародних організаціях, щоб сприяти повній пошані релігійної свободи усіх. По-перше – це переконання, що не можна створювати певного роду шкалу, яка б вимірювала рівень нетерпимості стосовно різних релігій. Слід також відкинути небезпечне протистояння, яке дехто пробує нав’язати між релігійною свободою та іншими правами людини, як також спроби протиставити праву на релігійну свободу так звані нові права, поширювані певними колами, які, насправді, є лише вираженням егоїстичних прагнень. Врешті, не можна вважати достатнім лише абстрактне проголошення релігійної свободи. Венедикт XVI також відзначив роль, яку в поширенні релігійної свободи відіграють Папські представники в державах та міжнародних організаціях.