Станом на початок відправи Служби Божої, за повідомленнями італійської поліції, у різних місцях Риму зібралося понад мільйон вірних, але паломники постійно прибували до місць, оснащених велетенськими екранами щоб спільно молитися. Вщерть заповнені площа Святого Петра та всі довколишні вулиці, вулички та площі.

Обряд проголошення нового блаженного відбувся на початку Служби Божої, після вступних молитов. Кардинал Аґостіно Валліні, Вікарій Римської дієцезії, зачитав прохання про беатифікацію та біографічну довідку Слуги Божого, а далі Римський Архієрей виголосив формулу проголошення Івана Павла ІІ блаженним. Буря оплесків та сльози зворушення й радості - такою була реакція на це мільйонного велелюддя.

Під час відкриття беатифікаційного образу блаженного Івана Павла ІІ, намальованого на основі його фотографії з 1995 року, почалось винесення та встановлення на престолі його мощів – кров, що була взята в останні дні життя Папи. Реліквіярій несли сестра Тобіяна, яка виконувала різні служіння при Іванові Павлові ІІ протягом усього його понтифікату та с. Марі Сімон-П’єр Норман, яка була чудесно зцілена від хвороби Паркінсона за заступництвом нового блаженного.

В урочистому Богослужінні, яке очолив Папа Венедикт XVI, серед численних ієрархів з різних країн брали участь також єпископи УГКЦ на чолі з Блаженнішим Святославом, а саме: єпископ Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ; єпископ Іриней (Білик), Канонік Папської базиліки Santa Maria Maggiore; єпископ Сокальсько-Жовківський Михайло Колтун; єпископ Діонісій (Ляхович), Апостольський Візитатор для українців греко-католиків Італії та Іспанії і єпископ Тарас Сеньків, Апостольський адміністратор Стрийської єпархії та єпископ Мілан Шашік Мукачівської Греко-Католицької єпархії; єпископи РКЦ в Україні на чолі з Митрополитом Мечиславом Мокшицьким, який, до речі, протягом 10 років був 2-м секретарем Івана Павла ІІ. Разом з ним РКЦ з України представляли:єпископ Маркія?н Трофим'я?к, ординарій Луцької дієцезії; єпископ Леон Дубравський, ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії та єпископ-помічник Харківсько-Запорізької дієцезії Ян Собіло.

Варто згадати, що богослужбові ризи, в які був зодягнений Святіший Отець, були часто вживані його попередником.

Після завершення Богослужіння Венедикт XVI, разом з кардиналами ввійшли до базиліки Святого Петра, щоб вшанувати мощі нового блаженного, домовина з якими до остаточного встановлення на постійне місце тимчасово була поставлена перед головним престолом.

ПРОПОВІДЬ ПАПИ ВЕНЕДИКТА XVI ПІД ЧАС БЕАТИФІКАЦІЇ ІВАНА ПАВЛА ІІ

«Дорогі брати та сестри, шість років тому ми зустрілись на цій площі, щоб відслужити похоронні молитви за Папу Івана Павла ІІ. Великим був біль від цієї втрати, але ще більшим був сенс незбагненної благодаті, яка огорнула Рим і цілий світ: благодать, яка була немовби плодом усього життя мого дорогого попередника і, зокрема, його свідчення у терпінні. Вже того дня ми чули, як поширювався приємний запах його святості і Божий народ багатьма способами виявляв свою пошану до нього. Тому я забажав, щоб, дотримуючись необхідних церковних правил, справа його беатифікації могла відбутись з можливим пришвидшенням. І ось, настав цей очікуваний день, він прийшов швидко, адже так було до вподоби Господеві: Іван Павло ІІ є блаженним», – цими словами розпочав свою проповідь Вселенський Архієрей Венедикт ХVІ. Папа пригадав, що Іван Павло ІІ надав цій другій неділі Пасхи назву Неділі Божого Милосердя, а також саме в надвечір’я тієї неділі 2005 року він віддав свого духа у руки Небесного Отця – це головні причини того, чому саме цей день був обраний для його беатифікації, а також те, що сьогодні є перший день травня, місяця, який в особливий спосіб присвячений Пречистій Діві Марії, а також день літургійного спогаду Святого Йосифа робітника.

«Блаженні ті, які, не бачивши, увірували!» (Ів. 20, 29). Єпископ Риму зазначив, що євангельський уривок, призначений на сьогоднішній день, звіщає нам це блаженство, блаженство віри; воно в особливий спосіб вражає сьогодні, коли вірні зібралися на Службу Божу, під час якої проголошений блаженним Кароль Войтила, що був Папою Римським, Наступником Святого Апостола Петра, покликаний утверджувати братів у вірі.

Венедикт ХVІ наголосив на тому, що Папа Іван Павло ІІ є блаженним через свою міцну, великодушну та апостольську віру, цитуючи при цьому також інше блаженство, яке скерував Ісус Христос до Апостола Петра: «Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець Мій небесний». Бог-Отець відкрив верховному Апостолові те, що Ісус є Христос, Божий Помазаник, Син живого Бога. Завдяки цій вірі Симон стає Петром, скелею, на якій Господь побудував свою Церкву. Це блаженство віри, яке Папа Іван Павло ІІ також отримав, як дар від Небесного Отця, щоб розбудовувати, поширювати Христову Церкву.

У своїй проповіді Вселенський Архієрей зазначив, що Святе Письмо подає нам ще одне блаженство, яке перевершує усі інші, а саме те, яке прозвучало для Пресвятої Богородиці, в лоні Якої щойно зачався Божий Син: «Щаслива та, що повірила, бо здійсниться сказане їй від Господа»; наголосивши на тому, що прикладом блаженства віри є Марія і що усі ми дуже радіємо з причини того, що беатифікація Івана Павла ІІ відбувається у перший день місяця, який в особливий спосіб Їй посвячений.

Далі Венедикт ХVІ зупинився також над іншими біблійними читаннями, призначеними на цей день, а опісля присвятив частину своєї проповіді особі Івана Павла ІІ, зазначаючи, що впродовж 27 років свого понтифікату він, зокрема, скріпляв вірних у вірі, пригадуючи усім про покликання до святості. Папа висловив вдячність Господеві за те, що дозволив йому продовжувати справу свого попередника. Справу, яка випливає з першої промови Івана Павла ІІ, під час якої той виголосив незабутні слова: «Не бійтеся! Відчиніть, навіть більше – навстіж відкрийте двері Христові!» «Те, що новообраний Папа просив усіх, він сам здійснював першим: він відкрив суспільство, культуру, політичні та економічні системи для Христа», – зазначив Венедикт XVI, пригадуючи й те, що Іван Павло ІІ у своєму заповіті написав, що коли кардинали обрали його Наступником Апостола Петра, тодішній Примас Польщі кардинал Стефан Вишиньський сказав йому, що завданням нового Папи буде ввести Церкву у третє тисячоліття, що й стало дійсністю.

Згадуючи про довгі роки співпраці з своїм попередником, Венедикт XVI поділився спогадами, що приклад молитви Івана Павла ІІ завжди був для нього вражаючим. Зворушливим був також приклад витривалості в стражданнях. «Крок за кроком Господь позбавляв його усього, але він завжди залишався “скелею”, як того прагнув Христос. Його глибока покора, закорінена в близькій єдності з Христом, дозволила йому провадити Церкву та дати світові ще красномовніше послання в той час, як згасали його фізичні сили… Блаженний ти, улюблений Папо Іване Павле ІІ, бо ти увірував! Продовжуй, молимо Тебе, з Неба підтримувати віру Божого люду. Скільки разів ти благословив з Апостольського палацу цю площу. Сьогодні просимо тебе, святий отче, благослови нас. Амінь», – завершив проповідь Папа.

БЕАТИФІКАЦІЯ ТА КАНОНІЗАЦІЯ В ТРАДИЦІЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ

У зв’язку із славою про святість, яка дуже швидко поширилась серед вірних відразу після смерті Слуги Божого Папи Івана Павла ІІ, розпочато його канонізаційний процес, тобто відповідну процедуру, кульмінаційним моментом якої є проголошення даної особи святою. Можна сказати, що проміжним етапом (передостанньою сходинкою) на шляху до зарахування людини до лику святих Католицької Церкви є визнання її блаженною. Хоча, досить часто трапляється так, що канонізаційний процес зупиняється саме на цьому етапі беатифікації, або процес призупиняється на цій стадії продовж довгих років чи десятиліть.

У Церкві першого тисячоліття культ Мучеників, а згодом також й Ісповідників, регулювався правилами різних помісних Церков. Окремі єпископи або синоди єпископів дозволяли на почитання того чи іншого святого, що зазвичай розпочиналось від перенесення мощів даної особи та їх вшанування. Такі «процеси» називалися єпископськими канонізаціями, оскільки проводились окремими єпископами та торкались лише якоїсь конкретної дієцезії, єпархії чи помісної Церкви. Лише із ХІ століття починає встановлюватись принцип, що зараховувати до лику святих має право виключно Римський Архієрей, з огляду на те, що саме він є Вселенським Пастирем Церкви. А в ХІV столітті Церква розпочинає обмежувати культ деяких святих, ті обмеження були територіальними. А вже від Папи Сикста ІV (1471-1484) святих, які були обмежені у культі, починають називати блаженними. Таким чином, утвердилось юридичне розрізнення між термінами «блаженний» і «святий», які до того вживались як синоніми.

Сьогодні зарахування до лику святих завжди відбувається за участю Папи, скільки акт канонізації є остаточним і непомильним актом Вселенського Архієрея. Натомість, беатифікація проводиться місцевою Церквою, згідно із давньою традицією, відновленою Вселенським Архієреєм Венедиктом ХVІ. Єдиним винятком у цьому було проголошення блаженним кардинала Джона Генрі Ньюмена. Сьогоднішня беатифікація є другою, яку Папа звершив особисто.

Однією із відмінностей між святим і блаженним, як було уже згадано, є певне обмеження у культі, адже особа, визнана святою, призначена для всецерковного вшанування, вона може бути виставлена для почитання на престоли у цілому світі.

Згідно із чинним церковним правом, канонізаційний процес розпочинається лише після 5 років від дня смерті Слуги чи Слугині Божої. Вселенська Церква встановлює цей період, щоб придивитись чи особа, канонізаційний процес якої мають намір розпочати, і насправді втішається серед вірних славою святих. І лише після такої перевірки розпочинається клопіткий і, зазвичай, тривалий канонізаційний шлях.

Процес проголошення особи святою складається з вивчення її життя і дослідження її чеснот, особливо трьох богословських чеснот: віри, надії і любові, а також моральних: розсудливості, справедливості, мужності і поміркованості. Щоб визнати особу блаженною, а згодом, можливо, і святою, необхідно переконатись у тому, що у своєму житті вона відзначалась тими чеснотами у геройський спосіб. Іншою дорогою для проголошення особи святою є ствердження її мученицької смерті за Христа чи віру в Нього, якщо мова йде про мученика чи мученицю.

Канонізаційний процес проводиться на двох рівнях: спершу на місцевому (загальне право передбачає, що компетентною для початку процесу є дієцезія або єпархія, де помер Слуга чи Слугиня Божа), а потім – римському, тобто вся документація переходить до Конгрегації у Справах Святих. На першому етапі збираються свідчення, дотичні документи та все, що могло б сприяти чи перешкодити визнанню святості даної особи. Варто зазначити, що ціллю процесу не є те, щоб за будь-яку ціну довести святість даної людини, але досягнення істини, навіть, якщо в процесі виявиться, що особа не може бути зарахована до лику святих. На другому етапі, тобто у Ватиканській Конгрегації, справа переходить у процес вивчення і висновку, завершуючись беатифікацією, а згодом, якщо на це воля Божа, і канонізацією. Одним із необхідних елементів для беатифікації є чудо, вчинене за посередництвом даного Слуги чи Слугині Божої, а ось для канонізації, тобто щоб проголосити особу святою, право вимагає принаймні двох чудес.

На даний час Католицькою Церквою офіційно визнане одне чудо, вчинене за заступництвом Папи Івана Павла ІІ, а саме, оздоровлення французької сестри-монахині від хвороби Паркінсона. Тому, щоб проголосити блаженного Івана Павла ІІ святим необхідне ще одне чудесне втручання Господа Бога, за посередництвом Його вірного слуги.

Процес канонізації Слуги Божого Івана Павла ІІ розпочався відразу після його смерті, всупереч загальним правовим нормам. Прискорити початок канонізації дозволив наступник Кароля Войтили Папа Венедикт XVI. Однак, він не погодився на те, щоб спростити процедуру, наприклад, оминути етап беатифікації.