Десятирічне заслання на Кавказ не змусило його занепасти духом. Він повернувся і зробив остаточний вибір між наукою та релігією. Попри складні обставини Ігор Білик завжди знаходив привід, щоб втішитись. І попри цейтнот знайшов час, щоб відповісти «Горіху» на кілька запитань.

- Нещодавно Папа Бенедикт XVI завів свій акаунт у Twitter’і. Вас теж можна знайти в мережі. Як гадаєте, стрімкий розвиток Інтернет-комунікацій – воля Божа?

- Це все походить від Господа, оскільки Він є джерелом життя та ідей, так що той розвиток, який відбувається і в науці, і в комунікації, – то є для загального добра, для зближення людей і духовного розвитку. Але це є лише доповнення, про що не можна забувати. Вони лише розширюють наші можливості. Є ж такий закон, що природа не терпить порожнини. Якщо якесь місце буде вільним, там з’явиться засилля негативної інформації. Ми часто засмічуємо простір. Тому церква з позитивними ідеями має туди вклинюватись і всю ту негативну енергетику витісняти – показувати культуру вищу за ті смітники і весь той брудний хаос. Власне кажучи, має бути наступ духовної ідеології та інформації. Сьогодні Ватикан має кілька власних каналів. Якщо того не буде, буде щось інше. 

- Окрім того, що Ви священнослужитель, Ви – фізик за фахом. Як ці речі поєднуються? 

- Після того, як я закінчив кафедру оптики твердого тіла, я перейшов від оптики твердого тіла до оптики духовного тіла. Справжня наука і справжні науковці глибоко віруючі. В Радянському Союзі всі ми просто прикривалися атеїзмом… Хтось вигадав, що наука і релігія несумісні. Це неправильно. Наука має свої предмети для вивчення, релігія – свої, але і наука, і релігія мають працювати для людини і доповнювати одне одного. 

- Чому на чолі католицької церкви саме Папа Римський, чому не Мама Римська? Існує версія, що одного разу цю посаду обіймала жінка. 

- Такого ніколи не було. Це фальшування. Бог – це є всеохоплююча істота. В церкві навіть Пресвята Богородиця не одержала функцій священства. На чолі церкви завжди стоятиме чоловік. Це є традиція. 

- А можна її якось порушити? Чи не час адаптувати церкву до сучасних реалій? 

- Ні. Це є традиція… і догма. Бачите, тут так: люди мають різні обдарування. Нога не може завидувати руці. Нога совається по землі, а рука махає. Є певна відповідність перед собою. Якщо деякі жінки хочуть бути чоловіками, а деякі чоловіки жінками – це є аномалія. Кожна частинка виконує свою функцію. Ви уявіть, як якась частинка каже до іншої: «Слухай, я – маленьке коліщатко, я хочу бути великим коліщатком». Маленьке коліщатко не зробиться великим. Якщо чоловік скаже: «Я хочу народжувати!»… з того діла не буде. Господь все дуже мудро продумав. Жінка має свої права, але й обов’язки. І вона повинна бачити свої привілеї в тому, ким вона є. 

- Ми з Вами почали говорити про жінок. Даруйте за прямолінійність, але як Ви витримуєте целібат? Це ж позбавляє Вас багатьох можливих радостей, та й узагалі це в цілому протиприродно. 

- Так, звісно… Кожна людина фізіологічно покликана для продовження роду. Але Господь Бог робить винятки. Є люди, які виключно йому мають посвятитися. Це покликання. Господь Бог дає поклик. Є багато – і серед священнослужителів, і серед науковців – людей, які заради науки були змушені зректися свого природного права на шлюб, сім’ю… 

- А як же кохання? На нього ж не вдягнеш шори. 

- Господь дає силу. І людина, яка сповідує інші ідеали, бачить, що кохання – це щось таке слабеньке. 

- Тобто Ви скептично до цього ставитесь? 

- Ні, не в тому річ. Священики в нашому обряді мають право на одруження. І здавалося б, якщо ти не одружуєшся, значить, тобі чогось бракує. Ні, тут навпаки: якщо людина одружується, вона втрачає свою цілісність. Вона стає половинкою. Коли людина сама, – в неї є цілісність. Ви заміжня? 

- Ні. Я ще… цілісна. 

- Ну це поки що. А потім хтось десь попадеться на Вашу голову і… 

- Споловинить. 

- Саме так. Скаже Вам: «Все. Ти є моя половинка». Кожному потрібні свої стовпи для особистого щастя. Вони можуть бути різними. 

- Цікава людина істота. Їй як тільки щось заборониш, вона одразу буде цього хотіти… 

- Це цікаве з фізичної точки зору явище. У дії завжди є протидія. Людині забороняють щось, показують, що це погано… І тут починає грати струна спокуси. Це тримає людей у напрузі. Щоб люди не спали. Чомусь Господь Бог допустив, що сатана є серед нас і не дає нам спокою. Був колись Святий апостол Павло, який ревно служив Христові. І він казав: «Господи, зроби щось. Бо сатана мене б’є в лице і колючки різні робить». А Христос йому відповідав: «Як я його заберу, він не буде тебе в лице бити – ти не відчуватимеш небезпеки і будеш про мене забувати». Зло, воно загартовує. Воно змушує поборювати. Якщо людина не бореться, вона спить. Це як зі студентом, який мусить складати екзамени. Він може сказати: «А чого я мушу складати екзамени? Краще піду посплю». Якби не було сатани, ми б не змагались і не мали щастя перемагати. 

- Що очищає людину – самотність чи щира взаємодія із суспільством? 

- Бачите, як кажуть, не святе місце освячує людину, а людина – місце. Можна ходити серед великого міста і відчувати себе, як на пустирі, а можна бути на пустирі, а почувати себе так, наче ти у великому місті. Людина повинна навчитись обирати, а не бути тією мочалкою, яка всмоктує всю воду. 

- Чи вважаєте Ви свій сан апогеєм самореалізації? 

- Ну, бачите, тут можна розглядати в суто світському аспекті, а можна говорити про духовний вимір. Коли людина йде назустріч світлу, для неї головне – продовжувати рухатись, щоб це світло не згасало. Коли диякона висвячують на священика, а священика – на єпископа – це є той самий рух. Ми всі є посередниками. Ми повинні нести Божу благодать, яка немічних оздоровлює і тих, кому чогось не дістається, доповнює. 

- Тобто? 

- Тобто є ще вимір енергетичний. Є одновимірний простір, двовимірний, тривимірний. А це дещо інше. В нас ще може існувати безліч n-вимірних просторів. Духовний простір, він існує між нами. Але ми не бачимо духовності, тому що бракує нам духовної роздільної здатності. 

- А як її отримати? 

- Цю здатність цілком і повністю ми отримаємо аж у вічності, коли матеріальні обмеження зникнуть. Коли загине матеріальна оболонка. 

- Але ж це довго чекати доведеться… 

- Ми всі можемо через віру зазирати у вічність. Віра – це є очі у вічність. 

- Влада – це від Бога? Бо я сумніваюсь. 

- Читаємо у Святому Письмі, що всяка влада від Бога, але не всяка влада поступає по-Божому. Влада прийшла силою факторів. Господь не схотів поставити ангелів, щоб вони повідрубували руки усім тим, хто псує бюлетені чи перетасовує їх. Він дав можливість нам обирати. Люди створені за Його образом і подобою. І ми можемо цей світ вдосконалювати і очищувати. І коли люди роблять неправильний вибір, Господь Бог страждає. Бог плаче. Бог плаче в людях. 

- Чому священний вогонь займається саме на православний Великдень? 

- З цього просто зробили політику… Той вогонь, він насправді горить весь час. 

- В світі зараз дуже багато розбрату та суперечок. Як побороти свого ворога… або ворога в собі? 

- Найкращий спосіб побороти свого ворога – полюбити його.