Разом з Єпископом Іринеєм молилися настоятель церкви святого Миколая Мирлікійського Чудотворця на Аскольдовій могилі митрофорний протопресвітер о. Ігор-Ілля Онишкевич та всечесніший о.Андрій Морквас, який поглиблює свої богословські знання в Папському Східному Інституті в Римі.

ПАРАФІЯ ЦЕРКВИ МИКОЛАЯ ЧУДОТВОРЦЯ НА АСКОЛЬДОВІЙ МОГИЛІ в м.КИЄВІ

Сучасний Київ не можливо уявити без храмів, що появляють історично-архітектурне обличчя міста. Серед них - церква-ротонда на Аскольдовій Могилі, де за радянської влади було знищено кладовище з похованням багатьох видатних особистостей. Саму каплицю безбожники переробили у парковий павільйон. Церкву на Аскольдовій Могилі було реставровано стараннями Української греко-католицької громади відповідно до первинного проекту А. Меленського.

Це місце - найулюбленіше не лише для киян. Омріяне серпанком легенди, дуже світле й урочисте. І людей тут зустрінеш усміхнених, щирих, гостинних.

Благодійницьке служіння парафіяни храму Св. Миколи розпочали 1992 року, коли заснували доброчинну організацію "Карітас-Київ". Її покликання - надавати милосердну, безкорисливу допомогу та служити усім потребуючим людям. Пожертви парафіян - головне джерело коштів для щоденної мозолистої праці Фонду. Але лише матеріальні ресурси були б ніщо без щирих сердець його співробітників та добровільних помічників, сповнених Христовою любов'ю до ближнього. Молитва додає їм снаги для подвигу милосердя, що освячує серця і спасає душі.

23 червня 2001 року Аскольдова Каплиця стала місцем прочанської молитви святішого отця Івана Павла ІІ перед чудотворним образом Зарваницької Богородиці, коли він усилено просив про особливе покровительство Пречистої Приснодіви Марії над долею українського народу.

2005 року вірні відзначили 15-літній ювілей заснування парафії, яка за так малий час чимало прислужилася Церкві й Україні.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ПРО ЦЕЙ ХРАМ

Церква Святого Миколая на Аскольдовій могилі роботи Андрія Меленського у Києві, в урочищі Аскольдова могила. Сучасний храм збудовано у 1809 році, тим не менш, культові споруди існували на цьому місці починаючи з ХІ століття і з самого початку усі вони носили ім'я Святого Миколая.

СТАРОДАВНЯ ІСТОРІЯ

Стародавня Микільська церква була споруджена не пізніше Х століття якимось Ольмою поряд зі своїм двором, над могилою князя Аскольда в урочищі Угорському, яке з XVIII столітті зветься Аскольдовою могилою. Назву церква отримала за ім'ям, яке прийняв Аскольд при хрещенні у 867 році — Микола. Певний час поширеною була думка про те, що до будування церкви причетна княгиня Ольга, а, отже, церква є найдавнішою на Русі. Виникла ця думка, скоріше за все, через помилку переписувача, який, свого часу, замість «Олма» написав «Олга». Втім, деякі дослідники та автори дотримуються прямо протилежної версії. Найсміливіші обстоюють фантастичне твердження, що засновник православного храму Ольма — це язичник Олмош (Альмош), ватажок угрів, які проходили повз Київ наприкінці ІХ століття.

У 971 році церкву Святого Миколая було зруйновано сином Ольги — Святославом, правління якого пов'язане із жорстокою язичницькою реакцією, переслідуванням християн і нищенням церков. Лише у 990 році князь Володимир знову спорудив тут дерев'яний храм. 1036 року при церкві було засновано жіночий монастир, у якому доживала свого віку мати одного із засновників Києво-Печерської обителі преподобного Феодосія. Він містився чи то на самій Аскольдовій могилі, чи то на узвишші над нею.

Т.Г.Шевченко. Аскольдова могила. 1846 рік

До самого Микільського монастиря, оточеного густим пустинним лісом, додалися назви Пустинний, Слупський або Стовповий. 1147 року князь Андрій Боголюбський приписав його до Києво-Печерської обителі. Відновлений після руйнації, заподіяної 1240 року татаро-монголами хана Батия, монастир у XV столітті знову грабувався татарами.

Найдавніше зображення церкви Святого Миколая — дерев'яної, з трьома банями — було знайдене на плані Кальнофойського. Наприкінці XVI століття обитель була певний час уніатською.^[1] За митрополита Київського Петра Могили вона отримала від українських гетьманів цілий ряд універсалів і грамот на володіння маєтностями. Один із них, а саме Іван Мазепа упродовж 1690—1696 років власним коштом спорудив на горі над Миколаївською церквою за проектом архітектора Йосипа Старцева великий мурований 5-банний Військово-Микільський собор, який став соборним храмом Микільського монастиря. У келії довкола нього переселилася більша частина братії із території на Аскольдовій могилі, а під горою лишився монастирський цвинтар з дерев'яною Миколаївською церквою, котра з головної перетворилася на приписну цвинтарну.

НОВИЙ ХРАМ

У 1809 році воронезький купець Самійло Мещеряков побажав увічнити память своєї дружини, яка померла у Києві і була похована на Аскольдовій могилі. З цією метою він замовив Андрієві Меленському проект мурованої церкви, яка й була збудована того ж року (під керівництвом Василя Сєрікова) за 8 тисяч рублів і освячена 1 вересня 1810 року. Церква була двоповерхова, виконана у стилі ампір та отримала форму ротонди, оточеної колонадою тосканського ордеру. Її вінчала велика напівсферична баня з ліхтарем та маленькою дзвіницею (у 1882 баню храму було дещо спрощено). Тарас Шевченко зобразив її на одній з акварелей. Всередині церкви, у напівпідвальній крипті було передбачено 77 місць для поховань. У 1816 році церкву розписано іконописцем Білецьким, а у 1840 році цвинтар закрили.

У 1847 році церкву разом із цвинтарем планувалося знести, оскільки поруч прокладався шлях до Ланцюгового мосту, а крім того, вона була в аварійному стані внаслідок зсувів схилу. Однак 10 вересня того ж року храм на Аскольдовій могилі відвідав імператор Микола І, котрий заборонив знесення заявивши:

«Анітрохи падінням не загрожує; треба трохи полагодити і церква має існувати».

Дошку з цією історичною фразою повісили згодом у відремонтованому храмі. Іншу дошку, з довжелезною (і наполовину вигаданою) історією Аскольдової могили, згодом почепили на фасаді церкви у 1866 році, під час відзначення 1000-ліття хрещення Аскольда. Тоді ж країною поширилася легенда про те, що тут знаходиться також і його поховання. На запитання про це богомольців військові писарі показували на місце за вівтарем храму, де існувало поховання невідомої особи, а пастирські служки уточнювали: «Не тут, а під церквою у склепі».

У 1856 році церкву знову розписали, а у 1861 році, коштом монастиря, відновлений цвинтар оточили кам'яною огорожею з брамою, над воротами якої влаштували дзвіницю. Також було споруджено кам'яний будинок для священика.

На закритому з 1845 року для загального користування цвинтарі, починаючи з другої половини XIX століття, почали здійснювати поховання найбільш заможних жителів Києва. Зрозумівши, що від цього можна мати неабиякий зиск, монастирське начальство стало практикувати широкий розпродаж місць на ньому, а на початку 1880-х років запровадило навіть посаду наглядача, першим із яких виявився ієромонах отець Рафаїл. Він багато зробив для того, аби зберегти й утвердити звичай прибирати могили й утримувати їх у належному стані, перетворюючи це похмуре місце на привабливий куточок міста.

Перебудована церква за радянських часів

Після своєї смерті, яка сталася у поважному віці, отець Рафаїл також знайшов тут для себе вічний спокій. Його місце заступив у 1892 році ієромонах того самого монастиря отець Веніамін. Найперше він звернув увагу на церкву, яка своїм зовнішнім виглядом і внутрішнім оздобленням не відповідала станові кладовища з його чистотою, прекрасними надгробними пам`ятниками і склепами. Не маючи в кишені жодної зайвої копійки, наглядач звернувся за допомогою до приватних осіб, які мали тут могили своїх близьких, і несподівано для себе отримав широку підтримку: у 1893 році у церкві провели капітальний ремонт. Усередині з`явилися привезений із Італії біло-мармуровий іконостас, новий настінний розпис, виконаний за ескізами живописця Віктора Васнецова, і дубовий паркет. Освячення оновленого храму здійснив 7 липня 1894 року митрополит Київський Іоанікій. Також, у 1901 році, коштом Марії Поторжинської було збудовано нову, більшу дзвіницю.

НОВІТНІ ЧАСИ

Після встановлення радянського режиму церкву закрили, але у 1921 — 34 роках вона ще діяла, як парафіяльна УАПЦ. У 1934 році церкву закрито вже остаточно, а кладовище знищене з метою влаштування розважального парку. У 1936 році церкву перебудували під ресторан, а у 1938 році архітектор Петро Юрченко досить дотепно переробив колишній храм на парковий павільйон, надбудувавши замість купола наскрізну іонійську колонаду.^[Тоді ж було знесено і дзвіницю початку ХХ ст., будинок настоятеля і паркан 60-х рр. ХІХ ст.

У такому вигляді церква проіснувала до останньої реставрації 1997 — 98 років (архітектор Володимир Хромченков), коли було відновлено первісний вигляд споруди. 26 квітня 1992 році храм передано релігійній громаді Української Греко-Католицької церкви. У напівпідвалі нині також влаштовано церкву в ім'я Святого Сильвестра Папи Римського. Освячення відновленої Миколаївської церкви здійснив 22 травня 1998 року тоді ще Преосвященний Екзарх Києво-Вишгородський УГКЦ Любомир Гузар.

Церква Святого Миколая на Аскольдовій могилі прославилась також тим, що це був перший храм, який відвідав Папа Римський Іван Павло ІІ під час свого апостольського візиту в Україну влітку 2001 року.^[5]

Під пам'ятною дошкою, встановленою на стіні церкви на честь візиту Папи, міститься напис: