Протягом трьох перших сторіч християни не мали окремого свята Христового Різдва. У той час було тільки свято Богоявлення, яке святкували 6 січня. Це свято поєднувало у собі Христове Різдво і Хрещення Ісуса в ріці Йордані. Грецьке слово "Епіфанія" чи "Теофанія", що значить "З’явлення" чи "Богояв­лення", у перших віках християнства означало не тільки появу Ісуса Христа при його хрещенні, але і його появу на землі, тобто його народження.

Свято Христового Різдва відділили від Богоявлення спочатку в римській Церкві, яка за папи Юлія І (337-352) почала святкувати Христове Різдво 25 грудня. У календарно-хронографічному збірнику до 354 року, який має різні назви, але передусім знаний як Календар Фурія Філокала, у розділі про дні смерті мучеників під 25 грудня написано: "День Христового Різдва у Вифлеємі". А в іншому розділі записано таку заувагу: "За консулів Цезаря Августа й Емілія Павла народився Христос 25 грудня у п'ятницю, у 15-ий день новомісяця".

Який був головний мотив Римської Церкви, щоб Христове Різдво святкувати 25 грудня?

У Римі від 17 до 23 грудня відбувалися поганські торжества в честь бога Сатурна, або Хроноса. Ті святкування звалися Сатурналії. Відразу після них 25 грудня були великі радісні торжества в честь "непереможного сонця", по-латинськи "соліс інвікті". Цісар Авреліян 25 грудня 274 року проголосив сонце-бога головним опікуном римської імперії і присвятив йому святиню на Марсовому полі в Римі. Свято бога-сонця святкували 25 грудня тому, що в цей час наступає зимовий зворот сонця, дні стають довші і сонце більше гріє. Цей день уважався народженням сонця і його перемогою над темрявою ночі.

У вищеназваному Календарі Філокала, що подає поганські і християнські свята під 25 грудня, також зазначено: "наталіс інвікті", себто "народження непереможного". Слово "непереможний" це звичайний епітет богів, а в цьому випадку бога-сонця.

Отож християнський Рим, щоб протидіяти поганському Риму, на місце бога-сонця ставить своє християнське Сонце-Богочоловіка і Його народження також святкує 25 грудня. Святі Отці у своїх різдвяних проповідях і наші різдвяні Богослужіння називають Христа Сонцем Правди чи Сонцем Справедливості.

Якщо Римська Церква святкувала Христове Різдво 25 грудня, то інші Церкви на Заході все ще якийсь час святкували його 6 січня разом з Богоявленням. Свято Христового Різдва з Риму перейшло ще за життя святого Амвросія († 397) до Медіоляну, відтак десь перед 384 роком до Іспанії і північної Африки, а потім за єпископа Перпетія Турського († 491) до Галлії, нинішньої Франції, і до інших країн Європи.

Коли 25 грудня стало святом Христового Різдва, його й почали вважати днем самої події народження. До цього часу щодо дати народження Ісуса Христа було багато різних думок і суперечок, бо святе Євангеліє про це нічого не згадує.

Святий Климент Олександрійський (к. † 215) говорить, що за його часів одні уважали 20 травня днем Христового Різдва, інші 6 або 10 січня, а на його думку, це було 18 листопада. В одному творі з III-IV ст., який приписують святому Кипріянові, згадується 28 березня як день Різдва Спасителя. У надписі на статуї святого Іпполита Римського (к. † 235) дату Христового Різдва подано на 25 березня. У поясненнях святого Іполита щодо книги пророка Даниїла є така заувага: "Перша поява Господа в тілі, коли Він народився у Вифлеємі, сталася в середу 25 грудня, у 42-ому році Августа, від Адама 5500 року". Святий Епіфаній Кипрський († 403) в полеміці з алогами доводить, що Христове Різдво було 6 січня, а Хрещення — 8 листопада.

Усталення дати Христового Різдва вплинуло на усталення дат інших свят, залежних від нього як Обрізання, Стрітення, Благовіщеня і Різдво Івана Хрестителя. Найдавнішу проповідь на Христове Різдво в Західній Церкві знаходимо в Зенона Веронського († 380).

За прикладом Західної Церкви згодом і Східні Церкви починають святкувати Христове Різдво 25 грудня. Вирішальну роль у цій справі мали три великі Отці Східної Церкви: святий Василій Великий, святий Григорій Богослов і святий Іван Золотоустий. Святий Василій Великий († 379) був першим, хто почав святкувати Христове Різдво 25 грудня в Кападокії між 371 і 374 роками. Йому приписують одну проповідь на Христове Різдво. Під його впливом святий Григорій Богослов († 390) запроваджує це свято у Константинополі. 25 грудня 379 року він починає свою проповідь словами: "Христос народжується — славте! Христос з небес — зустрічайте: Христос на землі — величайте!" А відтак далі говорить: "Сьогодні свято Богоявлення або Різдва, бо так і інакше зветься цей день і дві назви даються одному святові тому, що Бог з'явився людям через народження... Від з'явлення — назва Богоявлення, а від народження — Різдво. Ось таке торжество святкуємо сьогодні — прихід Бога до людей... "

Святий Іван Золотоустий († 407) з великою ревністю започатковує свято Христового Різдва в Антіохії 386 або 388 року. У своїй проповіді на 25 грудня, звеличуючи Христове Різдво, висловлює свою радість з нагоди його святкування: "Давно бажав я, — каже він, — побачити цей день, і не тільки побачити, але й святкувати з таким множеством народу. Я безнастанно молився, щоб наше зібрання було таке численне, як численним бачимо його тепер, що і сталося і сповнилося. Хоча нема ще десять літ, як цей день став нам відомий і знайомий, але наче б здавна й за багато літ нам переданий, так він прославився вашою старанністю. Тому не помилився б той, хто назвав би це свято і новим і притім давнім, — новим тому, що воно недавно стало нам знане, а давнім тому, що воно скоро зрівняється з найдавнішими і виросло до однакового з ними ступеня".

У своїй проповіді він вважає 25 грудня справжнім днем Христового народження, доводячи, що свідком цього є дуже швидке поширення цього свята й велике його цінування вірними; свідком цього є також документи, які зберігаються в Римі про перепис цісаря Августа. Укінці, на користь 25 грудня, на його думку, промовляє і те, що зачаття Ісуса Христа за святим Лукою настало через шість місяців після зачаття Івана Хрестителя. А його зачаття мало статися в дні очищення у вересні. Якщо, отже, зачаття Ісуса Христа було в березні, то його Різдво повинно випасти на грудень.

Дещо пізніше нове свято увійде в практику у двох інших осередках тодішнього християнського світу: в Олександрії і Єрусалимі. Та ще тривалий час деякі Церкви на Сході святкували Христове Різдво разом з Богоявленням 6 січня. Вірменська православна Церква до сьогодні святкує Христове Різдво і Богоявлення 6 січня. Вірмени-уніяти під натиском Риму від XVI ст. святкують Христове Різдво 25 грудня.

Пізніше, коли Христове Різдво на Сході стало окремим святом, то за Богоявленням 6 січня залишилася тільки подія Христового Хрещення.

Службу на свято Христового Різдва уклали Роман Сладкоспівець, патріярх Герман, Андрій Критський, Іван Дамаскин, Косма Маюмський і патріярх Анатолій.

У VI ст. свята Єлена, мати імператора Костянтина Великого, побудувала у Вифлеємі храм у честь Христового Різдва. У кодексах імператора Теодозія з 438 року і цісаря Юстиніяна з 535 року знаходимо закон про загальне святкування свята Христового Різдва.

Найбільше і найглибше таїнство християнської віри — це таїнство воплочення Божого Сина. Предвічний Бог стає малою дитиною і не перестає бути Богом. "І Слово стало тілом і оселилося між нами", — каже євангелист Іван (1, 14). "Бог Предвічний народився", — співаємо в нашій колядці. Христове Різдво це колис­ка нашої віри. І тільки віра в силі це незглибиме таїнство в покорі прийняти, зрозуміти й адорувати.

Святі Отці Східної Церкви перших віків сприймали таїнство воплочення Божого Слова з глибокою вірою і великим пієтизмом. Захоплені цим таїнством, вони мають тільки слова подиву для предивної Божої Любові, для жертви, смирення й убозтва новонародженого Месії і Спасителя. З їхніх уст лунають оклики невимовної небесної радості, що час спасення вже настав.

Як святі Отці, так і наша свята Церква у своїх різдвяних Богослужіннях радісно оспівує і величає таїнство народження Божої Дитини. Для скріплення нашої віри і кращого розуміння цього таїнства хочемо навести уривки з різдвяних проповідей святих Отців та з наших різдвяних Богослужб. Три речі заслуговують на особливу увагу: велич і значення Христового Різдва, спосіб воплочення та радість з появи Спасителя.

Перше, на що святі Отці звертають особливу увагу і чим захоплюються у Христовому Різдві, це велич таїнства Воплочення і його значення для цілого людського роду й нашого спасення.

Святий Василій Великий († 379) у своїй різдвяній проповіді вчить нас, як сприймати таїнство Воплочення: "Христове Різдво, — каже він, — властиве і перше, себто в лоні Отця від віків, треба в мовчанні почитати. Навіть нашому розумові не повинні ми дозволити, щоб досліджував це таїнство. Бо коли ще не було ані часу, ані часового простору, коли ще не було форми вислову, ані свідка-очсвидця, ані того, хто б про це оповів, то як може розум утворити собі якесь поняття? Як може тут язик дати вислів для думки? Отець був і Син народився! Не кажи: коли? — а радше залиши це питання! Не питай: як? На це нема відповіді! Бо "коли" це поняття часу, а "як" веде нас до тілесного вродження... Бог на землі. Бог між людьми не у вогні і серед голосу труб; не на горі, що димиться, або в темноті, ані в лячній і ревучій бурі, даючи закони, але в тілесній появі, лагідний і добрий перебуває з рівними собі. Бог у тілі, не діючий здалека, як у пророків, але злучений з природою, рівною людській природі, щоб у той спосіб через своє тіло, споріднене з нами, привести назад до себе ціле людство".

Святий Григорій Богослов († 390) у своєму слові на Христове Різдво так подивляє таїнство Воплочення: "Саме Боже Слово, предвічне, невидиме, незбагненне, безтілесне, начало від начала, світло від світла, джерело життя і безсмертя, відбитка первісної краси, печать непереносна, образ незмінний, рішення і Слово Отця, приймає свій вид, носить тіло задля тіла, лучиться з розумною душею задля моєї душі, очищуючи буття, Несотворений твориться, Необнятний обмежується через розумну душу, що є посередником між Богом і земним тілом".

Святий Іван Золотоустий († 407) в одній зі своїх різдвяних проповідей звеличує таїнство Христового Різдва такими словами: "Бачу незвичайне й дивне таїнство: Пастухи наповняють звуками мій слух, голосячи не пустинну пісню, але співаючи небесний гімн. Ангели співають, архангели оспівують, херувими взивають, серафими величають, всі торжествують, бачачи Бога на землі і чоловіка на небесах; Високого — внизу, за Його планами, а низького — вгорі по Божій любові до людей. Сьогодні Вифлеєм став небом, замість зір прийняв співаючих ангелів, а замість сонця незбагненне вмістив Сонце правди. Не питай, як це сталося, бо де Бог хоче, там уступає порядок природи...

Що сьогодні зродила його Діва, це знаю, і що Бог зродив Його без часу, в те вірю, але спосіб вродження я навчився почитати мовчанкою... " (Твори, Т. 6, с. 692).

А в іншій різдвяній проповіді він каже: "Чи може щось рівнятися з цим святом? Бог на землі, а людина на небі, ангели служать людям, люди спілкуються з ангелами і іншими небесними силами; демони втікають, смерть побита, рай отворений, клятва знята, гріх зник, провини прогнані, істина зійшла на землю. Приро­да, перед котрою херувими берегли рай, сьогодні злучилася з Богом" (Твори, Т. 12, с. 787).

Святий Атанасій Великий († 373) у своїй науці на Христове Різдво говорить: "І хатина, в якій народила Діва, приймає вид церкви, де жертовником — ясла, служителем — Йосиф, дияконами — пастирі, священиками — ангели, архієреєм — Господь, престолом — Діва, чашами — матірні груди, одіжжю — Вчоловічення, віялами — херувими, дискосом — Святий Дух, а Отець — Дископокровець".

Святий Єфрем Сирин († 373) оспівав таїнство Воплочення у гарних, глибоко догматичних різдвяних гімнах. "Це є чиста ніч, — каже він, — що в ній з'явився Чистий, котрий прийшов, щоб нас очистити. Хай ніщо не домішується до наших почувань, що могло б їх заколотити" (Гимн І, 82). "День Твого Різдва поєднав небо й землю, бо в ньому Найвищий зійшов до землян" (Гимн IV, 14). "Всевишній став Дитиною, а в Нім був укритий скарб мудрості"(Гимн IV, 148). "Найвищий кормився молоком Марії тоді, коли всі створіння кормилися Його багатством" (Гимн IV, 149). На литійних стихирах вечірні свята співаємо: "Небо й земля нині з'єдналися, бо Христос народився. Нині Бог прийшов на землю і чоловік зійшов на небо. Нині задля людини став видимий тілом зі своєї природи невидимий, тому й ми величаючи, взиваймо до Нього: Слава во вишніх Богу і на землі мир... " Стихира стиховні вечірні каже: "Велике і преславне чудо збулося нині: Діва родить і лоно не зотліває. Слово воплочується і від Отця не відокремлюється, ангели з пастухами славлять, і ми з ними заспіваймо: Слава во вишніх Богу і на землі мир".

ЗНАМЕННІ РИСИ ВОПЛОЧЕННЯ

Друге, чим святі Отці захоплюються у Воплоченні Божого Сина, це жертва, смирення й убозтво. "І ось вам знак: — каже ангел до пастухів, — ви знайдете дитя сповите, що лежить у яслах" (Лк. 2, 12). Ті чесноти блистітимуть у цілому його житті, вони підуть з Ним на хрест і до гробу.

Святий Атанасій Великий у своїй різдвяній науці кличе: "Хто не заговорить, хто не подивлятиме Господній прихід? Вгорі свобідний, а внизу записаний. Вгорі Син, а внизу слуга. Вгорі Цар, а внизу наймит. Вгорі багатий, а внизу вбогий. Вгорі відбирає поклони, а внизу платить данину. Вгорі божественний престол, а внизу польовий вертеп. Вгорі вітцівське незглибиме лоно, а внизу бездушна мала криївка і ясла. Хто не подивлятиме величі речі вгорі, а малі пелени внизу. Той, що розв'язує, в'яжеться. Той, що кормить, кормиться. Незбагнутий являється Дитиною. Той, що відчиняє джерела, потребує грудей. Той, що все носить, несказанно носиться. Всюдиприсутній, невимовно обмежується. О диво, що за преславні речі!" (Пролог).

Святий Іван Золотоустий, вдумуючись у спосіб воплочення Божого Сина, каже: "Я бачу теслю і ясла. Дитину й пелени, народження з Діви позбавлене всього, що конечне, все в убозтві, все в бідноті. Чи не бачиш ти багатства в цім великім убозтві? Як Він багатий став убогим задля нас? Як Він не мав ні ложа, ні постелі, але був покладений у голих яслах? О вбогосте, що служиш за джерело багатства! О безмірне багатство, що має вид убогості!" (Твори, Т. 6, с. 698).

Святий Єфрем Сирин закликає нас до наслідування Христової покори й Любові: "Сьогодні, коли Бог прийшов до грішників, то хай праведник у своїх думках не виноситься понад грішників. Сьогодні, коли Господь усесвіту прийшов до своїх слуг, то хай і пани знижаються до своїх слуг у любові. Сьогодні, коли Багатий задля нас став убогим, то хай і багатий при своїм столі гостить убогих" (Гимн І, 92-94).

Радість превелика, небесна й ангельська це третя особливість, що випромінює з різдвяних проповідей святих Отців та з наших різдвяних Богослужінь.

Святий Іван Золотоустий свою першу різдвяну проповідь починає словами невимовної радості й захоплення: "За чим колись тужили праотці, що предсказували пророки і що бажали бачити праведники, те сьогодні сповнилося і стало дійсністю. Бог з'явився на землі в тілі й оселився між людьми. Тому, мої дорогі, радуймося і веселімося". А в іншій різдвяній проповіді він так висловлює свою радість: "І так, коли всі радуються, то і я хочу радуватися, хочу ликувати, хочу торжествувати. Та я ликую, не граючи на цитрі, ані не рухаю смичком, ані не маю сопілки в руках, ані не запалюю смолоскипа, але замість музичних інструментів приймаю Христові пелени. Вони для мене — надія, вони для мене — життя, вони для мене — спасення, вони для мене — сопілка, вони для мене — цитра" (Твори, Т. 6, с. 698).

Святий Григорій Богослов, закликаючи до радості, каже: "Христос у тілі, з трепетом і радістю веселіться, — з трепетом задля гріха, а з радістю задля надії. Хто не поклониться Предвічному? Хто не прославить Останнього? Знову розходиться темрява, знову з'являється світло... Бо я певний, що небесні сили радуються і торжествують сьогодні з нами тому, що вони чоловіколюбиві й Боголюбиві".

Наші різдвяні Богослужіння повні радісних і веселих тонів. На вечірні в часі литії співаємо: "Сьогодні веселяться ангели на небі і радіють люди на землі, грає все створіння, бо народився у Вифлеємі Спаситель Господь, і вся злоба ідольська зникла, і царствує Христос на віки". На стихирах хвалитних утрені: "Веселіться праведні, — закликає Церква, — небеса радуйтеся, грайте гори, бо народився Христос. Діва наче херувими творить трон, держачи при грудях воплочене Слово-Бога. Пастирі Народженого славлять, мудреці Владиці дари приносять, ангели, співаючи, кличуть: Недослідимий Господи, слава Тобі".

Святі Отці й наші різдвяні Богослужби не тільки подивляють і величають таїнство воплочення, але й нас закликають, щоб ми разом з Пречистою Дівою Марією, святим Йосифом, з ангелами, пастухами й мудрецями прийшли і віддали Христові поклін, принесли йому в дар нашу віру й любов.

Святий Григорій Богослов у вищезгаданій різдвяній проповіді звертається до нас: "Поклонися Різдву, через котре ти звільнився від вузлів народження. Віддай честь малому Вифлеємові, що тебе знову привів до раю. Стань на коліна перед яслами, через котрі, бувши нерозумним, ти оживився Словом... іди із звіздою, принеси з мудрецями дари: золото, кадило й миро, як Цареві і як Богові, і як умерлому задля тебе. Прославляй з пастухами, ликуй з ангелами, оспівуй з архангелами, щоб утворилось спільне торжество небесних і земних сил".

На вечірні свята, величаючи Божу Дитину, співаємо: "Що Тобі принесемо, Христе, який задля нас як чоловік з'явився на землі? Бо кожне Твоє створіння приносить Тобі благодарення: ангели — спів, небо — зорю, мудреці — дари, пастухи — чудо, земля — вертеп, пустиня — ясла, а ми — Матір Діву. Предвічний Боже, помилуй нас".

(За матеріалами Ю.Катрія «Пізнай свій обряд»)