СВЯТИЙ СТЕФАН — АПОСТОЛ, ПЕРВОМУЧЕНИК І АРХІДИЯКОН

Східна Церква, прославляючи святого Стефана у своїх Богослужіннях, дає йому потрійний титул, називаючи його апостолом, первомучеником і архідияконом. Святий Стефан належав до сімдесяти апостолів, пам'ять яких наша Церква святкує 4 січня. Він своєю святістю, мужністю і ревністю у вірі за поширення Христової науки повністю заслуговує на ймення апостола. Діяння апостольські кажуть про нього, що він був "муж, повний віри і Святого Духа... повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі" (6, 5 і 8). Святий Іван Золотоустий ставить святого Стефана поміж апостолів. "Скажи мені, — каже він, — чого не доставало йому, щоб він зрівнявся з апостолами? Чи і він не творив знаків? Чи і він не показав великої відваги?" (Бесіда 15 на Ді. Ап. ).

Святий Стефан не тільки ревний апостол, але й первісток мучеників. Оскаржений перед Синедріоном — юдейською радою — фальшивими свідками, він мужньо визнає святу віру. Через це його виводять за місто й закидують камінням. Це діялося 34 або 35 року по Христі. Як Христос, так і він перед смертю молиться за своїх ворогів. У його мучеництві бере участь юнак Савло, пізніше — апостол Павло. Святий Августин приписує навернення Савла крові святого Стефана. "Якщо б Стефан не молився, — каже він, — то Церква не мала б Павла". Святий Стефан перший після Христового вознесіння за свого Господа кров пролив і життя віддав. Звідси він має почесний титул першого мученика. Цей титул святі Отці високо підносять у своїх проповідях, на ньому наголошує Церква у своїх богослужіннях свята святого Стефана і перенесення його святих мощів 2 серпня.

Святий Іван Золотоустий свою проповідь на святого первомученика Стефана починає словами: "Усі мученики прославляються і подвиги праведників усюди є предметом подиву, але на згадку про найславніший подвиг первомученика Стефана навіть німий язик починає його хвалити. Кого не спонукає до похвали блаженний Стефан? Він уже ім'ям, (з грецької "стефанос" означає кінець) вказує на свої заслуги. Ім'я свідчить, що він уже одержав честь перемоги! Ім'я мученика говорить про боротьбу, перемогу і честь!". А в іншій науці про святого Стефана він каже: "Увінчаємо квітами похвал Стефана й засиплемо його трояндами похвальних пісень. Він уже сам увінчав себе переможними нагородами віри... Хто зі смертних віддасть достойні похвали борцеві? Хто з людей сплете вінок, рівноцінний його подвигу? Який язик зможе з'ясувати славу пере­можця? Які уста створяться на похвалу подвигів Стефана? Які уста зможуть сказати про мужність первомученика?"

Східна Церква у Богослужіннях на святого Стефана і на перенесення його мощів 2 серпня різними похвальними титулами звеличує мучеництво святого. Його прославляють такими словами: "Начало мучеників і похвала", "страдалець верховний", "перший між мучениками", "первомученик", "апостол", "Христовий воїн", "славний верховода мучеників, "похвала апостолів і мучеників слава", "первострадалець", "двері мучеників", "первомученик муд­рий", "начальник мученицького собору". На стиховні вечірні славимо його: "Ти став перший між мучениками й дияконами, Стефане апостоле, окрасо страдальців, кріпосте вірних, славо праведних. Для тих, які твою пам'ять святкують — тому, що стоїш перед престолом Христа Царя — проси очищення від провин та бути гідними  небесного царства". У кондаці на перенесення мощів Церква взиває до святого: "Ти перший був посіяний на землі небесним Сіячем, всехвальний Стефане; Ти перший на землі за Христа кров пролляв. Блаженний; Ти перший від Нього вінцем перемоги вінчався в небі, страдальців Первістку; вінець мучеників, первостраждальний".

Його ім'я стоїть на першому місці серед семи вибраних дияконів, які повинні піклуватись убогими, звідси і зветься він архідияконом.

КУЛЬТ СВЯТОГО ПЕРВОМУЧЕНИКА СТЕФАНА

Святий Стефан — це первомученик і взірець для всіх мучеників, тож і культ його найдавніший з усіх мучеників. Про день його смерті не знають. Свята Церква пам'ять про нього пов'язує з святом Христового Різдва, бо як перший Христовий мученик він мав дуже близьке відношення до Христа. Спочатку і Східна, і Західна Церкви святкували свято святого Стефана другого дня після Різдва. Та коли у Східній Церкві з'явився звичай, за яким наступного дня після Різдва святкували Собор Пресвятої Богородиці, то десь у VII столітті пам'ять святого Стефана перенесли на третій день Різдвяних свят. Західна Церква і до сьогодні святкує свято святого Стефана 26 грудня.

Його свято скрізь знали уже у IV ст. і святкували на рівні з апостолами. В апостольських постановах з IV сторіччя сказано: "Хай святкують у день первомученика Стефана". Святі Отці IV століття, як святий Григорій Богослов, святий Григорій Ниський, святий Іван Золотоустий і святий Августин виголошували проповіді в честь святого Стефана. У IV і V ст. на Сході й на Заході на його честь будують святі храми. У самому Царгороді було аж три церкви, які мали ім'я святого Стефана.

Новим поштовхом до ще більшого культу святого Стефана стало віднайдення його мощів 415 року. Згідно з традицією єруса­лимському священикові Лукіянові тричі з’явився учитель апостола Павла, який помер у Христовій вірі. Він сказав Лукіянові, що це він після каменування поховав святого Стефана у своєму гробі, де той тепер спочиває і він, і його син Авіва, а близько них Нікодим, тайний Христовий учень. Знайдені мощі святого Стефана перенесено до храму на Сіоні в Єрусалимі. Через якийсь час їх знову перенесли до храму каменування на північ від Єрусалиму. Жінка цісаря Теодозія Молодшого, Євдокія, 460 року на місці первісного храму каменування збудувала гарну базиліку, яку потім було зруйновано. Руїни цієї базиліки віднайдено 1812 року і на старих фундаментах побудовано теперішню церкву святого Стефана.

Пізніша традиція місцем мученицької смерті святого Стефана почала вважати долину Кедрону на схід від Єрусалиму. Тому і східна брама старого міста зветься тепер брамою святого Стефана.

У 560 році частину мощів святого Стефана перенесено до Царгорода і зложено їх спочатку у храмі святого Лаврентія, а пізніше в новозбудованому храмі святого Стефана. Грецька Церква перенесення мощів до Царгорода святкує 2 серпня. Як при знайденні, так і при перенесенні мощів святого Стефана діялися різні чуда. Про них говорить святий Августин, великий почитатель святого Стефана.

СВЯТИЙ ПЕРВОМУЧЕНИК СТЕФАН — ПРИКЛАД ДЛЯ НАСЛІДУВАННЯ

Християнська релігія — це релігія героїзму. Вона вчить, плекає, виховує героїв і вимагає героїзму. Життя доброго християнина — це постійна боротьба з дияволом, своїми пристрастями і з ворожим Богові світом. Християнин завжди мусить ставити любов до Господа Бога понад усе: понад своє "я", понад справи світу, понад усі вигоди, і навіть понад свого батька, матір і свою родину. Так вчить і того вимагає від нас сам Ісус Христос: "Коли хтось приходить до мене, — каже Він, — і не зненавидить свого батька й матір, жінку, дітей, братів, сестер та ще й своє життя, той не може бути моїм учнем. Хто не несе свого хреста, і не йде слідом за мною — не може бути моїм учнем" (Лк. 14, 26 і 27).

Святий Іван Золотоустий у проповіді на честь святого Стефана всім нам пригадує обов'язок боротьби за Христа і за спасення нашої душі. "Теперішнє життя, — каже він, — це час боротьби. Тож, очевидно, треба боротися. Тут війна й боротьба. На війні ніхто не шукає спокою. На війні ніхто не думає про вигоди, ніхто не дбає про маєток, ніхто не журиться про жінку, але журиться тільки про одне: як би перемогти ворогів. Так будемо чинити й ми. Якщо ми переможемо і повернемося з трофеями, то Бог дасть нам усе".

Над усіма нами тяжить обов'язок бути християнами не тільки з назви, а вірно й мужньо завжди визнавати свою віру словом, ділом, усім життям, а при потребі навіть життя віддати за неї. І якраз святий первомученик Стефан дає нам гарний приклад мужнього й героїчного визнання своєї віри. Святий Іван Золотоустий, наводячи святого Стефана як приклад для наслідування, каже: "Хто б тепер не пішов у боротьбу за Христа, то в Стефані має учителя. Хто б не виступив на подвиг мучеництва, то він наслідуватиме Стефана. Стефан — начальник борців за Христа, Стефан — основа тих, які вмирають за Нього".

(За матеріалами книги Ю.Катрія «Пізнай свій обряд»)