Тож погляньмо на закон обрізання і його значення у Старому Завіті на встановлення свята Обрізання та його значення для нас.

ОБРІЗАННЯ У СТАРОМУ ЗАВІТІ

Звичай обрізувати дітей чоловічої статі є дуже старою практикою багатьох народів Сходу. Обрізання звичайно відбувалося у віці дозрівання хлопців і вважалося символом їхньої зрілості.

В ізраїльському народі обрізання стало законом від Авраама. Воно мало для євреїв велике значення тому, що було символом їхнього союзу з Богом, у книзі Буття про це читаємо: « І сказав Авраамові Бог: А ти заповіту Мого стерегтимеш, ти й потомство твоє по тобі в їхніх поколіннях. То Мій заповіт, що його ви виконувати будете, поміж Мною й поміж вами, і поміж потомством твоїм по тобі: нехай кожен чоловічої статі буде обрізаний у вас. І будете ви обрізані на тілі крайньої плоті вашої, і стане це знаком заповіту поміж Мною й поміж вами. А кожен чоловічої статі восьмиденний у вас буде обрізаний у всіх ваших поколіннях, як народжений дому, так і куплений за срібло з-поміж чужоплемінних, що він не з потомства твого»  (17, 9-12).

Припис обрізання мав для юдеїв далекосяжні наслідки. Обрі­зання насамперед було символом зарахування до членів юдейської релігії і народу. Воно означало підкорення себе законові і його обов'язкам. "Свідчу знову кожному, що обрізується, — каже свя­тий апостол Павло, — він мусить увесь закон чинити" (Гал. 5, 3). Через обрізання кожний юдей ставав учасником благословення і обітниць, Богом даних його народові. Воно було конечне, щоб брати участь у пасхальній жертві. Укінці, невиконання закону обрізання потягало за собою виключення з членства народу. "А необрізаного чоловічої статі, — каже книга Буття, — що його тіло на передній шкірці не обрізано, такого викорінити з його народу: він поламав мій союз" (17, 14).

Слово "обрізання" вживається у Старому Завіті часто в символічному значенні, коли говориться про обрізання чи не обрізання серця, уст чи вух, тобто бути послушним Господу Богові чи бунтуватися проти Нього. Тому святий первомученик Степан робить закид членам синедріону: "Ви, твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому" (Ді. 7, 51).

Старозавітне обрізання було прообразом новозавітного хрещення, що втілює нас у Христа. Святий апостол Павло, називаючи хрещення нерукотворним обрізанням каже: "У Ньому ви були й обрізані обрізанням нерукотворним, коли ви з себе скинули це смертне тіло обрізанням Христовим. Поховані з Ним у хрещенні, з Ним ви разом також воскресли" (Кол. 2, 11-12).

ВСТАНОВЛЕННЯ СВЯТА

Свято Обрізання зародилося і розвинулося спочатку в Західній Церкві, а потім перейшло до Східної. Латинська Церква первісно називала це свято Господньою октавою, бо це був восьмий день після Різдва, що випадав якраз на Новий рік.

Давні погани вірили у таку прикмету: "Який перший день Нового року, такий буде і цілий рік". Тож, очевидно, того дня справляли різні забави, гульби, пиятику та різного роду карнавали. Чоловіки переодягалися на жінок, а жінки на чоловіків. Надягали на себе шкіри тварин, напр., голову корови, оленя чи собаки. Переодягалися за богів і богинь та навіть віддавалися розпусті. Святий Іван Золотоустий, виступаючи проти тієї поганської гульби з нагоди Нового року, сказав: "Вони думають, що коли перший день цього місяця проведуть у задоволенні й радості, то й цілий рік буде такий... Це велика крайність — після одного щасливого дня очікувати такого самого увесь рік... Щасливий для тебе буде рік у всьому тоді, коли ти не будеш пиячити першого дня, і коли першого й кожного дня робитимеш те, що угодне Господеві" (Слово на Новий рік).

Свята Церква, щоб протидіяти тим мерзенним поганським практикам з настанням Нового року, взивала своїх вірних не до радості, а до посту й покути за гріхи поган. Святий Августин у своїй проповіді на Новий рік, заохочуючи своїх вірних до посту, каже: "Щоб припинити тілесну й похітливу радість поган, будемо всі в день Обрізання при Божій помочі постити крім тих, що задля слабого здоров'я не можуть постити, і будемо всенародно молити Бога за тих жалюгідних, що ці дні Нового року по своєму поганському звичаю переводять у розкоші й нездержливості". Цей піст подекуди тривав навіть три дні, як це видно з 17 правила Другого Собору 567 року в Турі у Франції: "Через те, що між святами Христового Різдва й Богоявлення бувають поганські святкування, потрібно під час них три дні зберігати піст". Щойно в VI ст., коли під впливом християнської віри поганські святкування поволі пішли в забуття, свято Обрізання набирає радісного характеру. Після Другого Ватиканського Собору свято Обрізання у Латинській Церкві знову отримало свою первісну назву: Октава Доміні, тобто восьмий день після Різдва.

На Сході свято Обрізання стало загальним десь у VIII-ІX сторіччі, бо щойно з цього часу візантійські календарі подають першого січня свято Обрізання і свято Василія Великого. Святий Андрій Критський (VIII ст. ) має проповідь на свято Обрізання і святого Василія Великого.

Східна Церква в цьому святі властиво відзначає дві події: Христове Обрізання і надання імені Ісус, що означає Спаситель. Тому це свято у нас зветься також святом Найменування Ісуса Христа. У дев'ятій пісні канону утрені свята співаємо: "Прийдіть і торжествуймо у святині Владики славні Христові найменування: Ісус назвався сьогодні іменем достойним Бога".

Свято Обрізання, хоча вважається великим, не належить до 12 великих дванадцяти свят.

ЗНАЧЕННЯ СВЯТА ДЛЯ НАС

Свято Обрізання говорить нам насамперед про жертву й самовідречення. Нема правдивої служби Богові без дотримання Божих Заповідей та сповнення християнських обов'язків. Кожний християнин мусить практикувати духовне обрізання, яке є перемогою своїх пристрастей та злих нахилів. "Бо обрізання то ми, що служимо Богові духом, а хвалимося Христом Ісусом, і не кладемо надії на тіло" (Флп. З, 3).

Надання Христові імені Ісус вказує на святість і силу цього імені та на його велике значення для кожного християнина. Сам Господь Бог надав Христові ім'я. "Вона породить сина, — говорить ангел Господній до святого Йосифа, — і ти даси йому ім'я Ісус, бо Він спасе народ свій від гріхів їхніх" (Мт. 1, 21).

Перед вознесінням на небо Ісус Христос дав своїм учням таку обітницю: "Ім'ям моїм виганятимуть бісів, говоритимуть мовами новими; гадюк руками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить їм; на хворих руки будуть класти і добре їм стане" (Мр. 16, 17-18). Про святість і силу святого імені Ісуса свідчить святий апостол Павло: " Тому і Бог його вивищив і дав йому ім'я, що понад усяке ім'я, 10 щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею" (Флп. 2, 9-10). 

Святий Іван Золотоустий, пояснюючи слова псалмоспівця: "Господи, яке предивне Твоє ім'я по всій землі" (Пс. 8, 2), - каже: "Тим іменем знищена смерть, зв'язані біси, створене небо, відчинені брами раю, зісланий Святий Дух, раби стали вільними, вороги — синами, чужі — наслідниками, люди — ангелами". А до слів псальма "святе і страшне ім'я Його" (110, 9) він говорить: "А як ім'я Його святе і страшне? Його страхаються біси, бояться хвороби; тим іменем апостоли навернули Вселенну; його, замість зброї, вжив Давид і побив чужинця; ним доконано багатство великих діл; ним доконуємо священні таїнства" (Бесіди на Псалми).

Тож нашим святим обов'язком є прослава святого Христового імені, йому честь віддавати, його призивати, його з почестю мати на устах, як мали його Божа Мати, святий Йосиф, тисячі й тисячі мучеників та ісповідників, що з тим іменем йшли на муки та смерть. Святе Ім'я Христове — це запорука благословення, вислухання наших молитов, через Нього відбувається прощення наших гріхів, у Ньому сила встояти в спокусах, через Нього наше спасення. Ніколи не сміємо забувати, що називаємось християнами, отже, носимо на собі Христове ім'я. Наш гарний і давній християнський звичай каже нам Христовим іменем вітати один одного.