СВЯТОГО ВАСИЛІЯ ВЕЛИКОГО
Французький автор о. Жан Рів'єр у книзі "Святий Василій — єпископ Кесарії" так описує святого: "Святий Василій це одна з найсвітліших і найславніших постатей старовинної грецької Церкви. Уже його сучасники дали йому ім'я Великого... Він аскет за покликанням і людина чину за своєю природою... Його правила стали кодексом монашого життя на Сході, як правила святого Венедикта на Заході... Він аскет, єпископ, бесідник, учитель богослов і вчений. Він, без найменшого сумніву, є найдосконалішим представником Церкви свого часу... У святого Василія життя є в повній гармонії з його наукою або, краще кажучи, його наука це ніщо інше як відбиток його життя".
Тож нічого дивного, що свята Церква заслужено дала йому титул — Великий. Він справді ВЕЛИКИЙ у трьох ділянках свого життя: він Великий Архіпастир Церкви, Великий Законодавець монашого життя і Великий своєю святістю.
ВЕЛИКИЙ АРХІПАСТИР ЦЕРКВИ
Перша знаменна прикмета святого Василія як архіпастиря — це безстрашність у визнаванні й обороні святої віри. В його часи єретики-аріяни люто переслідували правдивих визнавців Христа. Цісар Валент (364-379), охрещений аріянським єпископом, став завзятим апостолом аріянізму. Серед нелюдських і жорстоких гонінь єпископів і вірних лише Василій зважився стати перед самим імператором. Історики описали зустріч святого Василія з Модестом, префектом Преторії. Він, як Валент, запеклий аріянин наказав спалити разом з кораблем 88 священиків. Модест кличе святого Василія до себе і приймає його гордо й зухвало. Він навіть не звертається до нього як до єпископа. Кричить на святого Василія і погрожує йому вигнанням, конфіскацією майна, муками і смертю. На всі ті страшні погрози святий Василій спокійно відповідає: "Грози мені чим іншим, бо ніяка з тих кар мене не зворушує". Модест відтак звітуючи цісареві Валентові про свою розмову з Василієм сказав: "Пане, єпископ нас переміг. Він вищий понад усякі погрози і стійкий перед усякими переконуваннями". І імператор залишив святого Василія у спокої.
З глибокої віри випливала друга знаменна риса святого: жертвенна любов до Бога і ближнього. Жертва — це мова любові. У святого Василія ця мова жертви була дуже сильна, проречиста й активна; його любов завжди готова допомогти приятелям і ворогам, завжди чуйна, прозорлива й усіх обіймає. Для бідних, старих, хворих, сиріт і вдовиць він будує великі добродійні заклади, які були наче окремим містом біля Кесарії і від його імені отримали назву Василіяди.
Свої великі таланти, знання, силу і здоров'я він жертвує для добра своїх овечок. Усякими способами боронить своє стадо перед наступом аріянізму. Його приятель святий Григорій з Назіянзу про це так каже: "До одних заходить сам, до інших когось посилає, інших знову кличе до себе, радить, нагадує, картає, грозить, докоряє, бере в оборону цілі народи, міста, поодиноких людей, продумує будь-які можливі способи спасення" (Похвальне слово на честь святого Василія Великого).
Святий Василій ревний апостол живого слова-бесіди. Проповідь у його часи була дуже важливим, могутнім і майже єдиним чинником у навчанні святої віри. Святий Василій — це проповідник і бесідник з Божої ласки, його слово палке, вогненне, поривисте. Оповідає святий Єфрем Сирин, який прийшов до Кесарії відвідати святого Василія і зайшов до церкви, де якраз той проповідував і побачив білого голуба на рамені святого Василія. І тоді святий Єфрем вигукнув: "Великий Ти, Боже, у своїй правді. Василій — це вогненний стовп і його устами говорить Святий Дух". Вогненний стовп — це символ його геройської любові до Бога і ближнього. Він став символом і його духовних синів у Василіянському Чині.
ВЕЛИКИЙ ЗАКОНОДАВЕЦЬ МОНАШОГО ЖИТТЯ
Друга сфера діяльності, у якій святий Василій засвідчив себе як великий і незрівнянний організатор і законодавець, — це монаше життя. Він навіки вписався золотими літерами в історію монаших спільнот, монаших правил та науки аскези не тільки у Східній Церкві й на наших рідних землях, але і в усій Католицькій Церкві. Святий Теодор Студит (759-826) називає святого Василія "батьком грецького чернецтва й найпершим з усіх Отців", його монаші правила знав і ними користувався батько західного монашества святий Венедикт (480-543), який у своїх правилах доручає читати Правила святого Василія Великого.
"З усіх заслуг, — каже британський дослідник святого Василія В. Л. Кларк, — які Василій зробив для справи чернецтва і запровадження спільного життя -найбільше заслуговує на те, щоб про нього пам'ятати... Монастирі Пахомія були спільножитними тільки за зовнішнім видом, але їхня внутрішня суть була індивідуалістична. У Василія спільне життя у монастирях стало дійсністю... Тому його треба вважати за піонера в накресленні ідеалу спільного життя".
У святого Василія монаше життя має за мету не тільки власне спасення, але і спасення ближніх. Для монахів святого Василія апостольська праця поза монастирем не є винятком, а правилом. У нього любов до ближнього — це міра любові Божої.
Монаші правила святого Василія це наслідок його глибокого знання Святого Письма, великої науки, досвіду життя, святості та практичного ума. Його правила це, властиво, святе Євангеліє на практиці. Святий Теодор Студит, великий почитатель святого Василія і обновитель його правил, каже про нього: "Хто за Василієм іде, іде за Святим Духом, а хто йому не вірить, не вірить Христові, що через нього говорив". Слуга Божий митрополит Андрей дає таку оцінку правилам святого Василія: "Після Євангелія Ісуса Христа й апостольської науки, нема книги, що могла б мати більшу або й рівну повагу для монахів, як правила святого Отця нашого".
Своїми правилами святий Василій закладає тривкі основи для спільного життя у монастирях, тому деякі історики вважають його організатором спільного життя, хоч титул першого організатора належить святому Пахомієві († 347). Тож нічого дивного, що монаші правила святого Василія мали різну долю в історії і до сьогодні вони залишилися міродайними у східному чернецтві.
З приходом християнської віри на українські землі і в нас з'являється практика монашого життя. Його засновники — два великі подвижники й сини українського народу: святий Антоній († 1073) і святий Теодозій († 1074) Печерські. В основу монашого життя святий Теодозій ставить устав святого Теодора Студита, що базується на правилах святого Василія Великого.
Найкращу похвалу монашим правилам святого Василія виголосив його великий і духовний син митрополит Андрей Шептицький: "На його правилах, — каже він, — утворилися святі нашого (Василіянського) Чину. Вони були школою для всіх тих, яких порахувати не можна: від святого Йоана Дамаскина, Максима, Теодора Студита аж до святих Антонія і Теодозія Печерських і святого Йосафата, котрий з тієї книги зачерпнув того великого духа, яким відродив нашу Церкву і наш народ" (Вступ до "Витягу з Правил святого Отця Нашого Василія Великого для інокинь").
Ідеал монаха-апостола в дусі Василіянської традиції знову віджив і заяснів на наших землях з приходом Берестейської Унії. Митрополит Велямин Рутський і святий Йосафат стають великими обновителями й організаторами монашого життя в нашій уніатській Церкві. На зразок західних чинів вони проводять повну централізацію наших монастирів, а в основу монашого життя кладуть правила святого Василія Великого. Відтепер праця Василіянського Чину йде передусім у трьох напрямках: праця місійно-душпастирська, виховна у школах і видавнича.
Хоча на рідних землях комуністично-атеїстична диктатура брутально руйнувала Василіянський Чин, але той не загинув. Він і сьогодні живе і продовжує традицію місіонерської, виховної та видавничої праці серед наших вірних.
СВЯТИЙ ВАСИЛІЙ — ВЕЛИКИЙ СВЯТИЙ
Німецький історик Ганс фон Кампенгавзен у книзі Грецькі Отці Церкви каже про святого Василія: "Василій — це аскет тілом і душею. Строга аскеза це елемент, в якім він духовно працює, живе й існує". У святого Василія, за його виразом, "монахи — це борці за святість". У вступі до свого Великого правила він каже: "А маємо ми і ви, і я ту саму ціль: святість життя". Так він вчив і так жив. Великодушність, безкомпромісність, ангельська невинність і повна жертви любов Бога і ближнього — це знаменна риса його характеру. "Коли святий Василій раз на щось рішився, — каже французький автор В. П. Юмберклод, — то він ішов до тієї мети за всяку ціну... Таким він залишився на усе життя... Ця риса його характеру перейшла на його аскезу" (Аскетична наука святого Василія). А британський історик Ф. Фаррар каже: "Василій не належав до тих, які робили що-небудь на половину. Коли він віддався Богові, то зробив це повністю" (Життя святих).
Його святість, чесноти й велич оспівує наша Церква у своїх Богослужіннях у дні його свята. Тут він прославляється, як "святий Христовий язик", "пастир Христової Церкви", "Божественна і священна бджола Христової Церкви", "царська окраса Церкви", "пребагатий скарб наук", "непереможний Тройці поборник", "Ти йшов твердою дорогою чеснот", "твоє слово це хліб ангельський", "невинности чаша", "для монахів взірець чесноти", "світло благочестя".
Свята Церква дуже скоро після його смерті почала почитати його як святого і вшановувати день його смерті першого січня. Історик Т. Руфін († к. 410), який через 18 літ після смерті святого Василія переклав його Правила латинською мовою, у супровідному листі вже називає Василія святим: "Я переклав, — каже він, — монаші правила святого Василія, єпископа Кападокії, мужа славного зі своєї віри, діл і всякої святості".
Латинська Церква з огляду на свято Господнього Обрізання святкує його пам'ять 14 червня, бо саме в цей день 370 року він був висвячений на єпископа. Службу свята святого Василія склав Анатолій Константинопольський (V ст. ), святий Йоан Дамаскин і Герман Константинопольський (VIII ст. ).
Ось перед нами коротко окреслено життя невмирущого святого Василія Великого та його вічне значення для нашої Церкви й українського чернецтва. Словами святого апостола Павла "наслідуйте мене брати" (Флп. З, 17) та "будьте моїми послідовниками, як і я Христа" (1 Кор. 2, 1) святий Василій Великий усіх нас закликає, щоб і ми наслідували його глибоку віру, його жертвенну і всесторонню любов до Бога і ближнього та його велику святість.
( За матеріалами о.Ю.Катрія «Пізнай свій обряд»)
