Владика наголосив, що «прибув, щоб розділити радість участі в підготовці до найбільшого свята нашого християнського життя – Христової Пасхи і нашої особистої Пасхи, Христового Воскресіння і нашого Воскресіння, до якого ми всі покликані і невпинно наближаємося з кожним днем, і це добра нагода звершувати наш духовний подвиг, яким є реколекції. Наші духовні вчення спрямовані до того, щоб стати справжніми воїнами Христа. А для цього потрібно теоретично збагатитися наукою духовних змагань і також здобути практичні навики».

Чому ця коротка і проста молитва посідає таке вагоме місце у всьому Великопісному Богослужінні? Бо вона вичислює всі негативні і позитивні елементи покаяння і визначає список наших індивідуальних подвигів-завдань. Мета цих подвигів — визволити нас від основних духовних хвороб, які знесилюють наше духовне життя і не дають можливості навернутися до Бога.

Ця молитва є прикладом, як звертатися до Бога і що просити для свого духовного росту.  

1.«Господи і Владико життя мого! Духа лінивства, недбайливости, властолюб'я і пустомовства віджени від мене.

2.Духа чистоти, покори, терпеливости й любови даруй мені, слузі твоєму.

3.Так, Господи, Царю! Дай мені бачити гріхи мої і не осуджувати брата мого, бо Ти благословенний на віки вічні. Амінь».

В завершальній реколекційній науці Владика говорив про те, що становить основу нашого християнського життя і відкриває людину на дію Святого Духа та особисте єднання з воскреслим Христом, а це: віра, піст і молитва.  

Владика наголосив, що наша віра має бути: 1)сильною, 2)живою і 3)загальною та закликав вірних разом з євангельським батьком хворого юнака просити: «Господи, віримо, але допоможи нашому невірству».

Детально було розглянуто обов’язок і овочі з участі кожного християнина: по-перше, в Найдосконалішій молитві, якою є Служба Божа, по-друге, в  Господній молитві «Отче наш» і, по-третє, в індивідуальній молитві, яку для її успішності необхідно проводити в такій послідовності:

«Перше. Дякую Тобі, Боже, за всі Твої Ласки, Добродійства і Благодаті; і навіть за всі хрести, переживання, помилки, розчарування і невдачі, що Ти дав мені їх та допоміг перенести.

Друге. Дякую тобі за Твій безцінний Дар любові для мене, що Ти жертвувався за мене на Голгофі і тепер тут на цій Службі Божій приходиш до мене у Пресвятій Євхаристії під видами хліба і вина.

Третє. Дай мені сильну віру, живу віру, загальну віру. Допоможи мені вірити в Тебе, в Твою любов до мене, надіятися на Тебе.

Четверте.Тепер прошу про всі необхідні ласки і допомогу для мене та моїх рідних, що просили і потребують допомоги (тут конкретно говорите про що просите) і Амінь».

Підсумовуючи розгляд питання посту, Владика наголосив, що в широкому значенні постити потрібно в трьох напрямках, а це:

1. Думками. В позитивному значенні – частіше звертати думки до Бога і думати про благородні речі. І в негативному значенні – відкидати і уникати нечистих, осуджуючих, зависних, злобних думок.

2. Словами. Подібно, як і вище думками: В позитивному значенні: Займатися  духовними, будуючими позитивними розмовами, слухати і читати про Божі та святі речі. І в негативному значенні – відкидати і уникати нечистих, осуджуючих, зависних, злобних слів і розмов.

3. Вчинками. В позитивному значенні: творити діла любові і милосердя, поступати ввічливо і благородно. І в негативному значенні - уникати вчинків розбещеності, п’янства, обману, крадіжок і інших грішних вчинків.

Отже, як якнайкраще приготуватися до свята Христової Пасхи. Це означає, як можна ближче наблизитися і зустрітися з Христом і бути поєднаним з ним духовно, а це:

1) Через Молитву і Боже слово, яке слухаємо або самі читаємо, ми пізнаємо Бога, зустрічаємося з Ним і входимо у живі відносини з Ним. Боже слово зростає в нас, неначе зерно в доброму грунті, просвічуючи і вводячи нас в таїнственну глибину Божого життя. В молитві ми промовляємо до Бога, а коли читаємо, чи слухаємо Боже слово, то Бог промовляє до нас.

2) У всіх Святих Таїнствах, які є основою і джерелом освячення нашого християнського життя та є тими сходинками, які ведуть людську душу у небесний світ. Отже, в часі теперішніх реколецій маємо нагоду зустрітися з Христом у святій Тайні Сповіді і прийняти Його у Святій Тайні Євхаристії.

3) У всіх ділах любові і милосердя до наших ближніх.

На завершення реколекційних наук єпископ Іриней поручив всіх присутніх опіці Матері Божої: «Пресвятій Богородиці, матері розп’ятого і воскреслого Христа, поручаємо опіку і Покров над усіма Вами, Вашими рідними і всім нашим народом, щоб супроводила нас на хресній дорозі нашого життя до слави Світлого Воскресіння. Амінь».

На завершення цьогорічної підготовки до Пасхи Владика уділив всім своє Архієрейське благословення та Апостольський відпуст,  помолився за оздоровлення всіх хворих і освятив всі предмети релігійного вжитку, які вірні принесли з собою та окропив всіх свяченою водою. Особливістю цієї молитовної зустрічі була благословенна нагода всім присутнім діткнутися і вшанувати святі реліквії чесного славного Пророка і Предтечі та Хрестителя Господнього Івана, які Владика виставив для поклоніння і вшанування всіма, щоб випросити сили, захисту і допомоги у всіх духовних і матеріальних потребах для себе та своїх рідних і близьких та вручив всім образки ікони «Порятунок народу Римського» зі своїм благословенням.

Під час свого побуту у Відні владика Іриней також зустрівся з його еміненцією кардиналом Христофором Шенборном та подякував за його гостинність. Кардинал Христофор Шенборн є також Правлячим Архієпископом  для наших віруючих в Австрії, оскільки там нема нашого єпископа.

Владика подякував о.Юрію Коласі, Генеральному Вікарію для віруючих Візантійського обряду, пароху о.Тарасу Шагалі, сотруднику о.Олегу Ковтуну та о.Любомиру за добру організацію реколекцій та перебування у Відні.

Єпископ Іриней також вперше зустрівся з доктором Манфредом Кєреном, з яким переписувався біля 20 років. Доктор Кєрен автор багатьох книжок по історії Католицької церкви в підпіллі в різних країнах світу. Також має велику колекцію з предметів релігійного культу в часи  підпільного життя Церкви, в тому числі і УГКЦ,

Владика мав нагоду також оглянути пам’ятник українським козакам, які приймали участь в обороні Відня від турків в 1683 році, що були у складі польського війська короля Яна Собєського.

Дещо з історії (За матеріалами Вольфганга Й. Бандіона).

Центральна парафія греко-католицької церкви у Австрії заснована 17 червня 1784 року.

Зовнішній вигляд церкви є унікальним у віденському церквобудуванні. Цій епосі притаманні раціоналізм та функціональність разом з економічністю, які поєднані з формами історизму попередньої епохи. Трохи манірні, романтизовані фасадні форми відображають також офіційний стиль часів попереднього правління кайзера Франца Йосифа. Незважаючи на те, що ззовні церква виглядає досить великою, насправді внутрішня частина є значно меншою.  

Напис на меморіальній дошці біля входу грецькою та церковно-слов’янською мовами говорить про наступне: «Йосиф ІІ та Марія Терезія, самодержці Австрії, великодушно передали церкву святої Варвари у власність конвікту з метою підготовки молодих духівників візантійського обряду 1775р.

Перший греко-католицький колегіум проіснував усього кілька років. А вже в 1852 був заснований новий конвікт греко-католицької центральної семінарії, що проіснував 40 років. З цієї семінарії до 1893 року було випущено понад 463 священнослужителів та науковців.

Сучасна мозаїка (1956) над входом зображає Св. Варвару з віткою пальми, знаком мучеництва. В 1999 році праворуч церкви було встановлено погруддя на честь українського письменника Івана Франка. Відкриття пам’ятника роботи львівського скульптора Любомира Яремчука відбулося 28 травня 1999 року. А проект цього пам’ятника створили архітектори Василь Каменщик та Володимир Турецький.

На верхньому ярусі фасаду, праворуч та ліворуч, можна побачити фігури святого Василія Великого, великого вчителя церкви, та святої Варвари. Сильний вплив західного стилю 19-го століття відобразився на фасадних формах церкви.  

Велич і краса інтер’єру церкви не може залишитися поза увагою кожного, хто входить до середини. Особливу увагу привертає іконостас.  

Рушійною силою оформлення інтер’єру церкви був знавець східного мистецтвознавства Йосафат Бастазіх. А необхідні кошти для ахітектурної та літургічної адаптації візантійського обряду надала Марія Терезія. А в подальшому Марія Терезія сприяла будівництву та оздобленню церкви, як тільки могла. Дорогоцінні подарунки нагадують про це ще сьогодні. І це не тільки Євангеліє зі своєю розкішною кованою палітуркою та унікальними емалевими зображеннями; це також і філігранний хрест, виготовлений в монастирі, що на горі Атос і прикрашений емалями та гірським кришталем, процесійний хрест. В середині цього хреста, є зображення Ісуса Христа, ручної роботи, яке було зроблене і подароване Марією Антуанеттою, дочкою Марії Терезії, королевою Франції, страченої на ешафоті.

В захристії зберігаються священичий одяг та церковні приладдя, а також плащаниці з 18 та 19-го століть. Весільні корони церкви святої Варвари є копіями корон з василіянського монастиря, висіченого у печерах недалеко Риму (Grottaferata) та жезл митрополита Сембратовича.

Монограма Марії Терезії, що прикрашає Євангеліє, є цінною не тільки із-за своєї красивої форми, вона також використовувалась як офіційна емблема виставок присвячених Марії Терезії.

Церква святої Варвари багата на меморіальні дошки. Ліворуч головного входу можна побачити дошку, що встановлена на честь українських (русинських) піхотних полків. На ній вказано назви полків та їх командирів. Також тут вказані місця великих битв Першої світової війни. Дошка, що праворуч входу, встановлена на знак пам’яті про загиблих підчас Другої світової війни. Інша вшановує пам’ять загиблих за волю України підчас визвольних змагань 1918 та 1928 років. Наступна встановлена на честь 50-річного ювілею Українського Вільного Університету, що був заснований у Відні 1921 року, а пізніше перенесений до Праги і Мюнхена.

Емаль Марії Недбаль-Дольницької в центрі гравюри зображає архангела Михаїла, покровителя України. Над гравюрою можна побачити зображення тризуба, герба України.

Якщо дивитись на хори зі середини церкви, то можна побачити портрети Марії Терезії та Йосифа ІІ, встановлені на знак їх заслуг перед греко-католицькою традицією. Про це також вказував двоголовий цісарський орел, який був на старому фасаді до реконструкції церкви Паулем Шпренгером.

В 1983 - 1985 роках було зроблено повне оновлення церкви. Для настінного розпису підкупольної частини вівтаря та настінних ікон в самій церкві було запрошено відомого іконописця професора Святослава Гординського. Зображення Христа-Пантократора серед ангелів в підкупольній вівтарній частині церкви було зроблено за участі Христини Ціммерман-Куріци. В кожній настінній ніші вздовж всієї церкви зображено по двоє святих Східної Церкви. А під ними вздовж лівої сторони церкви ікони всіх свят Богородиці, а вздовж правої сторони - ікони з основних подій життя Ісуса Христа. Цікаві ікони, які практично не видно з середини церкви, знаходяться на хорах - це ікона з зображенням хрещення Русі-України князем Володимиром Великим у 988 році та навпроти - визволення Відня з допомогою українських козаків від турків в 1683 році, що були у складі польського війська короля Яна Собєського. Ці ікони написані в нео-візантійському стилі з доданими українськими елементами.

Праворуч іконостасу - вхід до каплиці Св. Йосафата. Відносно сучасне оформлення нагадує не тільки про долю найбільшого мученика за єдність Церков, святого Йосафата Кунцевича, але також і про віднайдення його мощів, перенесених до Відня за наказом цісаря Карла в 1915 році і відкритих для почитання до кінця Другої світової війни.

Військові дії між Польщею, Швецією та Росією спричинилися до того, що в 1705 році князь Радзивіл перевіз гріб з тілом Йосафата Кунцевича до Білої, в місцеву василіянську церкву. В роки Першої світової війни з наступом союзницьких австро-угорських військ ці святі мощі на прохання населення знову були відкриті для почитання.

Перенесення мощів Св. Йосафата до Відня у церкву Св. Варвари сталося внаслідок певних релігійних та політичних подій за наказом цісаря Карла в 1915 році.

Тільки так міг врятувати цю реліквію від російської неволі митрополит Андрей Шептицький. Взимку 1915/16 років Львів був окупований російскою армією. З цієї нагоди імператриця Ціта передала дорогоцінні вдячні подарунки, а ерцгерцог Вільгельм, син ерцгерцога Карла Стефана - пектораль. Багато австрійців обдарували гріб з мощами Св. Йосафата дуже цінними дарами, просячи про заступництво, молячись за мир та закінчення війни. Серед цих подарунків був і один особливий дар - орден Золотого Руна, як знак тісного зв’язку з цісарською династією. На превеликий жаль всі ці дорогоцінні подарунки були викрадені в 1936 році.

З 1963 року мощі святого знаходяться у Папській базиліці святого Петра в Римі, в правому крилі,  в престолі святого Василія Великого.

В кінці 30-тих років за планом церковного архітектора Карла Холея (1879-1955) була зроблена реконструкція каплиці.  

У віконній ніші можна побачити Різдвяну шопку богемської роботи стилю пізнього Бідермайєра (стиль Бідермайєр був типовим для Австрії та Німеччини у першій половині ХІХ століття). Старі хоругви нагадують про перше Буковинське ветеранське братство та українських солдатів австрійської армії часів австро-угорської монархії (Галичина та Буковина).

Гріб в скляному саркофазі та єпископський сакос походить з часу перенесення мощів Св. Йосафата до Відня у 1915 році. Ці реліквії і сьогодні нагадують нам про знаменну подію перебування останків святого Йосафата у церкві Св. Варвари. Пізніше гріб було оббито червоним дамастом і скріплено єпископською печаткою, що підтверджує автентичність реліквії. А в середині і надалі зберігається оригінальна домовина.

При вході до каплиці можна побачити бронзовий рельєф, встановлений з нагоди святкування 1000-ліття хрещення Київської Русі італійського майстра Уго Маццеі. На ньому зображено князя Володимира і княгиню Ольгу та сцену хрещення народу.

При вході до каплиці з правого боку зберігається мітра та мантія митрополита Сембратовича.  Особливим був зв’язок ерцгерцога Вільгельма з українцями. В 1917 році він виступав як глава (Гетьман) новоствореної незалежної української держави. В 1947 році був викрадений радянськими спецслужбами у Відні і помер 18 серпня 1948 року, як стверджують недавно віднайдені документи, у в’язниці №1 Київського НКВД, пізніше КГБ. Меморіальна дощка присвячена йому знаходиться за лівими дверима притвору.

Церква Св. Варвари поєднує у своєму внутрішньому убранстві особливим чином західно-латинські форми з образотворчими структурними елементами, що є суттєвими у візантійській літургії. Подібні церковні інтер’єри можна віднайти тільки в колишніх провінціях австрійської корони. Іконостас та інтер’єр є унікальними творами в стилі сербського бароко у сучасній Австрії. Але, одночасно вони є і прикладом великодушності старої Австрії, що створила етнічній групі русинів-українців можливість для самобутнього розвитку та стала для них Батьківщиною. Церква Св. Варвари, оцінюючи її значення з історичної перспективи, є важливим свідком зв’язків Австрії, що пролягають через століття, з Греко-католицькою Церквою та Україною. А також, вона є символом Європи і церкви, що, цитуючи Папу Івана Павла ІІ: дихає двома легенями, латинськими та візантійським.