«Annuntio vobis gaudium magnum; habemus Papam» (Звіщаю вам велику радість: маємо Папу) – сім років тому, 19 квітня 2005 року, цими словами, виголошеними з центральної лоджії базиліки Святого Петра у Ватикані, кардинал-протодиякон Хорхе Артуро Медіна Естевес розпочав традиційне оголошення, повідомляючи всьому світу рішення конклаву про те, що кардинали обрали 264-го Наступника святого Петра, яким став кардинал Йозеф Ратцінгер, взявши ім’я Венедикта XVI.

І ось, на балконі над площею Святого Петра з’являється усміхнена та схвильована постать 265-го Єпископа Риму, Глави Католицької Церкви. «Дорогі брати й сестри, – розпочав своє перше слово Папа Венедикт XVI, – після великого Папи Івана Павла ІІ, кардинали обрали мене, простого і покірного працівника у Господньому винограднику. Мене потішає той факт, що Господь вміє працювати та діяти також і недостойним знаряддям, тож, передовсім, поручаюся вашим молитвам. У радості Воскреслого Господа, довіряючи Його постійній допомозі, йдімо вперед. Господь нам допоможе а Марія, Його Пресвята Мати, стоятиме по нашому боці», – сказав Святіший Отець та уділив своє перше благословення «Urbi et Orbi».

Прослідкувавши за перебігом понтифікату Папи Венедикта XVI, можемо зауважити, що не бракувало теплих зустрічей з численними вірними у Римі і в усьому світі під час його Апостольських подорожей, з якими він вже відвідав усі континенти. Не бракувало й неприємних моментів та труднощів, які, однак, не похитнули його довір’я до Всемогутнього Бога, Якого він несе людям і до Якого провадить понад мільярд вірних.

Нести людям Бога і вести людей до Бога, Який об’явився в Христі Ісусі. Цими словами можна охарактеризувати служіння Венедикта XVI, який прагне скерувати віру у діалог, пошук єдності і надати їй силу свідчення діяльної любові. І саме доводячи, що християнство є справжньою релігією, а також наголошуючи на його громадській та суспільній ролі, цей Папа став для багатьох «незручним». Адже він спонукує світ запитувати себе про істину. Венедикт XVI переконливо проповідує дві речі: що Бог є Любов’ю і що Бог є Істиною. І саме це друге ствердження викликає неабиякий спротив, адже сучасний світ готовий погодитися на те, що християнство проповідує правди, представлені як любов, але не готовий  прийняти ту любов, яка шанує істину. Бо ж тоді слід погодитися на те, що істина існує, після того, як тисячі філософій стверджували й продовжують стверджувати протилежне. Натомість, вимагати визнання громадської ролі для християнства, як для носія правд, необхідних для суспільного співжиття, вимагати в суспільстві місце для Бога, йде всупереч загальноприйнятому баченню суспільного життя, як позбавленого абсолютних підвалин.  Тож сьогодні, коли перебуваємо в Пасхальному періоді, спогадуючи Христову перемогу над злом, гріхом і смертю, бажаємо Святішому Отцеві Венедиктові XVI, щоб Господь Бог обдаровував його щедрими дарами Святого Духа для вірного і успішного служіння у Христовій Церкві на могії і благії літа!