26 років, жага до життя і все життя попереду: чому він помер? Хто встановлює день нашої смерті? Чи справедливо, що деякі можуть жити довго, а деякі - ні? Він міг би мати дітей і реалізувати стільки ідей! Невже ми повинні думати, що смерть - це нагорода, тому що зараз він - у Вічному житті? І якщо життя - дар Божий, чому смерть забирає цей дар? Чи бачать нас наші близькі, які померли? Чи страждають від того, що ми страждаємо? Чи шкодує мій приятель, що він прожив так мало?

Хто встановлює день нашої смерті? У Своїх задумах Бог знає, кому який термін встановлений. Проте люди можуть вкоротити свої дні за власною ініціативою: за допомогою вбивств, самогубств, аварій і т.д. ...

Чи справедливо, що в одних є можливість жити довше, а в інших - немає такої можливості? Це питання було б правильним, якщо б це наше життя - земне життя - було єдиним і останнім.

І чи коротке життя на цій землі можна вважати справжньою несподіванкою. Ісус сказав: «Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу?» (Мк 8, 36). Який сенс жити сто років, якщо все закінчиться пеклом? Судження про земне життя потрібно виносити завжди, маючи перед очима те Життя, заради якого дійсно варто жити, Життя, яке триває вічно.

Так що ж - вважати смерть ближнього нагородою? Ми не знаємо, чи перебуває наш ближній уже у вічному блаженстві. Але ми сподіваємося на це. В Рай потрапити відразу нелегко. Свята Тереза Авільська, яку Бог наділив чудовим даром знання про вічну долю багатьох людей, свідчила, що з тих, кого вона знала, тільки дві душі увійшли відразу в Рай. На решту очікувало чистилище або пекло. Потрібно багато молитися про твого ближнього, що загинув так раптово.

Несподівана смерть молодої людини - це і пересторога для всіх нас. Нагадування, що головне в цьому житті – бути готовим, тобто, бути в стані благодаті Божої, з совістю, вільною від тяжких гріхів. Ми сподіваємося, що твій ближній був саме в такому стані, або що Бог дав йому можливість покаятися в останню мить свого життя.

І, нарешті, питання - чи, радше, крик душі: «Якщо життя - дар Божий, чому смерть забирає цей дар?» Так, смерть - це позбавлення дару. Але Бог ніколи не відбирає у Своїх дітей дару, якщо натомість не може дати ще більший і тривалий дар. Це не означає, що всіх неодмінно чекає Рай. В задумі Бога смерть є переходом від тимчасового, земного життя до життя Божественного і Вічного. Але цілком можливо, що хтось не бажає бути в Раю і фактично вибирає - хоч часто і не свідомо - пекло.

Чи бачать нас наші покійні близькі? Щоб адекватно відповісти на це питання, потрібно побувати там, де вони зараз знаходяться! Ніхто не може говорити про те, чого ніколи не бачив і не чув. Але Ісус повернувся звідти і розповів нам. Тому наша відповідь виходить з Його слів.

Святі, і тільки вони, споглядають Бога і вміють прочитувати безпосередньо Його думки. Тільки той, хто перебуває в Бозі (тобто в Раю), може споглядати думки Бога. У Бога можна також дізнатися, відповідно до заслуг і ступеня досконалості любові дві речі: сутність Бога і все, що знає Бог.

Чи може померлий шкодувати про те, що він жив так недовго? - Той, хто перебуває в Раю, не може шкодувати ні про що, оскільки Рай - це місце досконалого і вічного щастя. Жаль же виникає в момент суду, коли людина постає перед Божественним судом, чекаючи своєї долі. В кінці життя ми можемо шкодувати тільки про те, що не досягли святості, якої чекав і бажав для нас Господь Бог.

Жаль відчувають і ті, хто знаходяться в чистилищі або в пеклі. Перші-шкодують про те, що не повноцінно використали час, призначений їм Господом. Другі шкодують про все земне життя, яка перетворилося для них у втрачений шанс і причину вічних страждань.