В неділю Мироносиць, 29 квітня, цього року Богослужіння в Папській Базиліці Санта Марія Маджоре в українсько-візантійському обряді очолив владика Іриней Білик, Канонік цієї Папської Базиліки.

Коли розіп’яли Христа, під хрестом стояла Його Мати з улюбленим учнем Іваном та і жінки, серед яких були Марія Магдалина, Іоанна, Марія, мати Якова, Саломія та інші. Після того, як Ісус помер, Йосиф з Ариматеї, член найвищої ради, але який не брав участь в засудженні Христа, прийшов до Пилата просити тіло Ісусове і, отримавши дозвіл, разом з Никодимом  поховали Його в новому гробі. Жінки-мироносиці отримали таку назву тому, що принесли до гробу Господнього запашне миро для помазання пречистого тіла Христового, чим показали свою велику любов до Господа. Були свідками смерті Христа Спасителя й стали першими проповідницями Його воскресіння. Свята Церква, вшановуючи пам’ять жінок-мироносиць, віддає належну хвалу їхній вірі, гарячій любові й відданості Господу. На прикладі мироносиць Церква вчить нас щирій вірі, гарячій любові та незмінній відданості Господу Ісусу впродовж усього нашого життя у будь-якому стані серед усіх нестабільностей життя: в щасті і горі, в скорботі і радості, в багатстві і бідності, в здоров’ї та хворобі, в тишині і боротьбі душевній. Та особиста, жива, заснована на Євангелії віра християнська, є істинне миро для Господа.

Це свято жіночого серця. Святі Мироносиці всім серцем полюбили Господа, слідували за Ним, слухали Його, служили Йому. Господь знає серце чоловіче і серце жіноче. Він знав, що апостоли з великим трудом повірять в Його Воскресіння, що Мироносиці повірять набагато легше, швидше, тому і з'явився їм першим. Святі жінки-мироносиці виявляють нам приклад дійсної жертовної любові і самовідданого служіння Господеві. Коли всі залишили Його, вони були поруч, не злякалися можливих переслідувань. Не випадково саме Марії Магдалині першою з'явився Воскреслий Христос. Згодом, за переказами, свята рівноапостольна Марія Магдалина багато попрацювала в проповіді Євангелія. Саме вона піднесла римському імператорові Тіверію червоне яйце із словами "Христос Воскрес!", звідки і пішов звичай на Паску фарбувати яйця.

Цей подвиг вірності, любові і милосердя до Бога повторили наші матері й бабусі, що залишилися вірними Христові і  в дні жорстоких гонінь, коли вся злість світу цього озброїлася на святу нашу Церкву, намагаючись знищити нашу віру і наш Народ. Жінки вчинили подвиг віри, бо навчали Христових істин своїх дітей і онуків, зберігали традиції, не дивлячись на ніякі небезпеки і переслідування. Ісповідницький і мученицький жіночий подвиг періоду гонінь надзвичайно великий. Благодать Божа укріплювала віруючих в найстрашніші моменти нічних обшуків, арештів, грабежів.

Численні монахині, дружини і сестри духовенства, незліченні прості віряни гинули в таборах і в'язницях. Ті, що залишалися на волі, покірливо і непомітно здійснювали своє християнське служіння: супроводжували священнослужителів в гоніннях і засланнях, простоювали ночі безперервно у тюремних дверей, щоб зробити передачу, оберігали храми, що залишилися, рятували святині від грабежу і розорення.  

І зараз наші жінки продовжують нести свій Хрест на славу Божу. Багато хто співає в церковному хорі, підтримують порядок в храмі, шиють ризи, в які одягаються священики для Богослужінь, прикрашають Храми Божі. Не менш важлива домашня молитва, до якої матері і бабусі привчають дітей і внуків.

Свята Церква відзначає цей день, як свято всіх жінок-християнок, відзначає їх особливу і важливу роль в сім'ї і суспільстві, укріплює їх в їхньому самовідданому подвигу любові і служінню ближнім.  

Владика назвав присутніх українських жінок, «українськими мироносицями», бо на їх долю випали нові теперішні важкі випробування, що змушені були залишити в Україні свої рідні домівки, стареньких батьків, дітей і онуків та вирушили в далеку дорогу в пошуках засобів виживання для своїх рідних, але тут, в Римі і інших місцях їхнього поневіркування не забувають молитися і плекати наші українські релігійні і національні традиції. Таким чином стали «українськими мироносицями» тут, в Римі, і в інших місцях, бо своєю живою вірою, надією і любов’ю свідчать про Воскреслого Христа для багатьох наших земляків і інших народів, серед яких перебувають.