ГОСПОДНЄ ВОЗНЕСЕННЯ
Христос возноситься на небо з гори Оливної, де так часто проводив ночі в молитві, звідки починався Його голгофський шлях, де зрадив Його Юда.
Як у Старому Завіті первосвященик входив у Святая Святих, щоб просити за людей перед Богом, так і Христос возноситься на небо, «…щоб заступатися за них» (Євр. 7, 25). Уже самої Його присутності на небі достатньо для нас, тому що Той, Хто освятив і підніс у Його Особі людську природу, покриє милістю і тих, заради кого Христос прийняв людське єство. Отже, «Хто зійшов, Той же і піднявся вище всіх небес, щоб наповнити все» (Єф. 4, 10).
Чому ж апостоли після Вознесіння, розлучившись із Христом, повертаються до Єрусалиму без суму, а з радістю.
Вони запам’ятали насамперед слова Христові: «Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку. Амінь» (Мт. 28, 20). Він, всюдисущий і всенаповнюючий, завжди з нами і Своїм Божественним і людським єством: у світі, у Церкві, в Євхаристії, у житті, в душі.
Вознесіння Христове зміцнює нашу віру, яка і полягає в тому, щоб вірити в невидиме. Великою заслугою апостолів було те, що вони через видиме людство Ісуса Христа увірували в Його Божество. Але ще більша заслуга тих, котрі вірують у Нього, не побачивши: «Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (Ів. 20, 29).
Вознесіння Христове зміцнює нашу надію. Вже той факт, що Христос людську природу возніс на небо, дарує нам надію, що й ми там будемо. Крім цього, Сам Христос говорив: «І коли відійду і вам місце споготую, то повернуся і вас до себе візьму, щоб і ви були там, де я» (Ів. 14, 3).
Вознесіння Христове зігріває в нас любов до небесних предметів. Апостол Павло говорить: «А коли ви з Христом воскресли, то шукайте того горішнього, де Христос перебуває, сівши по правиці Бога.» (Кол. 3, 1 – 1); тому що «де скарб ваш, там буде й серце ваше» (Мт. 6, 21). А про те, що Дух Святий є та сама любов, що спрямовує нас до всього небесного, говорить Божественний Учитель Своїм учням: «…краще для вас, щоб Я пішов; бо, як Я не піду, Утішитель не прийде до вас; а як піду, то пошлю Його до вас» (Ів. 16, 7).
«Що далеко від очей, далеко від серця», — це прислів’я справедливе тільки щодо стосунків між людьми, але не ставлення людини до Бога. Тут вірніше буде інше: «Далеко від очей — близько до серця». Адже і після Вознесіння Христос не раз являвся людям. Він з’явився на шляху в Дамаск, щоб із Савла, гонителя Церкви, зробити апостола народів. Можна з вірою прийняти, що являвся Він і Своїй Пресвятій Матері, поки Вона перебувала на землі. Являвся Він багатьом святим угодникам. Побачимо і ми Його при кінці світу, коли Він прийде судити живих і мертвих.
