В Італії, як і в багатьох країнах світу, серед яких також і Україна, з душпастирських причин свято переноситься на найближчу неділю, але у Ватикані воно завжди відзначається у сам день свята, тобто у четвер. У деяких країнах світу, наприклад, в Іспанії та Польщі цей день є державним святом.

Як і кожного року Вселенський Архієрей очолив урочистий процесійний похід, який закінчився благословенням Найсвятішими Тайнами. В цьому поході взяли участь кардинали, єпископи, священики, ченці й черниці, семінаристи, члени церковних братств, Євхаристійні асоціації, міністранти, діти, які прийняли або цього року приймуть Перше Святе Причастя, скаути та інші молодіжні організації та десятки тисяч паломників і римлян.

За словами Папи Венедикта ХVІ у це свято Церква переживає таїнство Великого Четверга у світлі Христового Воскресіння. Євхаристійним процесійним походом Церква повторює шлях Ісуса Христа із світлиці Тайної Вечері на Оливну гору. В пасхальну ніч Ісус виходить і віддає Себе в руки зрадника, вбивці, і, таким чином, перемагає ніч, перемагає темряву зла. І тільки так дар Пресвятої Євхаристії, встановлений на Тайній Вечері, знаходить своє завершення: Ісус дійсно віддає Своє Тіло і Свою Кров. Переступивши через поріг смерті, Він стає живим Хлібом, справжньою манною, невичерпною поживою до кінця віків. Тіло стає хлібом життя.

Літургійне служіння Пресвятої Євхаристії та адорація Найсвятіших Тайн доповнюють одне одного. Під час проповіді Папа запросив присутніх спільно призадуматися над «двома взаємопов’язаним аспектами Євхаристійного таїнства: над культом Євхаристії та її сакральністю».

Яку ж цінність має Євхаристійна адорація? Папа зауважив, що однобічне трактування текстів Другого Ватиканського Собору трохи зменшило цю практику, обмежуючи вшанування Пресвятої Євхаристії до Богослужбового моменту. Очевидно, що «визнати головну роль Богослужіння, на яке Господь скликає Свій народ, об’єднує його довкола подвійного столу Свого слова та Хліба життя, живить його та об’єднує довкола Себе» дуже важливо, але, як це часто трапляється, підкреслюючи один аспект, занедбується інший: «справедливе наголошення на служінні Пресвятої Євхаристії відбулося за рахунок адорації». «Цей дисбаланс, – зазначив Венедикт XVI, – мав наслідки і для духовного життя вірних. У дійсності, зосереджуючи усі взаємини з Ісусом, утаєним у Євхаристії, виключно в рамках лише Служби Божої, існує небезпека позбавити Його присутності в решті часу та простору». Таким чином, менше відчувається постійна присутність Ісуса серед нас.

Тож протиставляти Богослужіння та адорацію, ніби вони суперничають між собою, помилково. Навпаки, «культ Найсвятіших Тайн становить духовне “середовище”, в якому спільнота зможе добре та в істині служити Пресвяту Євхаристію». «Зустріч з Ісусом під час Служби Божої, – відзначив Венедикт XVI, – насправді і повністю відбувається лише тоді, коли спільнота уміє розпізнавати, що Він через Найсвятіші Тайни перебуває у Своєму домі, чекає на нас, запрошує нас до Своєї трапези, а після того, як літургійне зібрання розходиться, залишається з нами через приховану та мовчазну присутність та супроводжує нас Своїм заступництвом, збираючи наші духовні жертви, жертвуючи їх Небесному Отцеві».

У цьому контексті Папа вказав і на те, що під час адорації всі ми стаємо на тому самому рівні, усі навколішки перед Святою Тайною Любові. І цей досвід, – пригадав він, – неодноразово пережито і в базиліці Святого Петра, і під час незабутніх молитовних чувань з молоддю. «Для всіх очевидно, – сказав Венедикт XVI, – що такі хвилини чувань приготовляють до відправи Служби Божої, приготовляють серця до зустрічі, щоб вона була пліднішою».

Щодо сакрального виміру Пресвятої Євхаристії, то і в цьому випадку, за словами Святішого Отця, в недалекому минулому відбулася певна підміна понять. Очевидно, що основа культу сьогодні не в обрядах чи стародавніх жертвоприношеннях, але – в особі Самого ж Христа, однак, з цього не повинно випливати, що сакральне поняття більше не існує. Навпаки, в особі Ісуса бачимо сповнення сакрального. Він «підніс його до повноти, започатковуючи новий культ, який є повністю духовним, однак, оскільки ми крокуємо часом, користуємося знаками та обрядами, значущість яких вичерпається лише вкінці, у новому Єрусалимі, в якому вже не буде святині». Повнота сакрального в Христовому таїнстві означає якраз те, що не вистачить просто дотримуватись обрядів, але потрібне очищення серця та впровадження їх у життя.

Венедикт XVI також підкреслив «виховну функцію сакрального», зазначаючи, що його втрата збіднює культуру.

В Папській Базиліці Санта Марія Маджоре Папу з процесійним походом зустрічали Архіпресвітер Базиліки кардинал Сантос Абріль, єпископ Іриней Білик, ЧСВВ, Канонік цієї базиліки та вся Колегія Каноніків.

Урочистий процесійний похід  закінчився адорацією та благословенням Найсвятішими Тайнами.