Любов до Бога й Батьківщини є сильнішою за смерть.
Передсмертні тривоги, в гетсиманському саді, зрада, ув’язнення, хресна дорога, найболючіша смерть на голгофському хресті серед глузувань та насмішок і начебто кінець… А потім тріумф воскресіння з мертвих і вічна слава. Цим шляхом пройшов наш Святий Спаситель, а після Нього цим шляхом призначено пройти мільйонам Його послідовників, почавши від перших апостолів.
Свої особливі хресні дороги мають не лише люди, а й хрещені держави, на шляху до своєї незалежності та процвітання. Ці дороги рясніють жертвами, складеними в ім’я вічних і незмінних істин: «Любові до Бога і до ближнього».
Особливий вінок мученичої слави приготував Господь Бог для нашої, благословенної св. Христовим апостолом Андрієм, та хрещеної рівноапостольним св. Князем Володимиром, неньки України, та її дітей - вірних синів і дочок українського народу. Кожний виток історії нашої держави запалював нетлінним світлом імена нових героїв української нації, які ставали в обороні Христової віри та держави не шкодуючи для цього ні сил, ні часу, ні свого молодого віку, а що найголовніше – свого єдиного на цій землі життя.
Кожна епоха української історії мала своїх героїв: святі князі Борис і Гліб, княгиня Ольга та князь Володимир, українські славні гетьмани й козаки, Українські Січові Стрільці та герої Крут, мученики нескореної більшовицьким режимом УГКЦ, вояки Української Повстанської Армії…
Йорданського ранку 20.01.1946 р. Б. за зрадою новоявленого Юди в одній із дубковецьких хатинок на околиці с. Раштівці, силами НКВД було викрито чотирьох бойових друзів: Михайла Федчишина із Дубковець, Михайла Лайбіду із Городниці, Степана Семенюка із Саджівок і Василя «Чубатого» із харківщини. Бій був короткий і в ньому Федчишин, Семенюк і Чубатий полягли на місці, Лайбіду який поранений перебіг до сусідів енкаведисти добили на подвір’ї господаря Назарука.
В часі національного відродження України , а саме у 1996 р. Б., на місці загиблих вірних синів українського народу, було встановлено хрест з відповідним написом, і освячено його.
Восени минулого 2006 р. Б., парафіяни Дубківецької церкви Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ, з ініціативи пароха цього храму, о. Ігоря Фути побажали більш достойно вшанувати пам'ять полеглих героїв України. Свої зусилля у цій справі об’єднали два вірні друзі, о. Ігор Фута і офіцер збройних сил Канади Ігор Козак, який зумів зорганізувати українську діаспору Північної Америки для вагомого фінансування цього проекту. Інша частина коштів була виділена Гусятинською районною радою, бізнесменами гусятинщини, а також пожертвами жителів сіл Дубківці, Городниця, Самолуски.
Ідею пам’ятного знаку о. Ігоря Фути зреалізувало два художники митці п. Михайло Юркевич (автор проекту), та п. Володимир Кондрат ( автор кованих робіт пам’ятного знаку).
І тепер пам’ятний знак повстав у вигляді Хреста Господнього, та фігурки Архистратига Михаїла, голова якого пов’язана стрічкою із надписом «Хто, яко Бог», його правиця мечем проколює пекельного змія, а в лівиці щит із надписом: «Ісус Христос - перемагає». Основна композиція являє собою «Андріївський хрест», тому цей пам’ятний знак поєднав у собі і історію Руси-України, і її духовність.
Урочистості з нагоди відкриття і освячення пам’ятного знаку, розпочалися Архиєрейською Службою Божою у храмі Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ, яку очолив правлячий єпископ Бучацької Єпархії УГКЦ, владика Іриней Білик, ЧСВВ при участі дванадцятьох священиків, які представляли не лише Бучацьку єпархію, але й Сокальську, та Івано-Франківську.
Після Служби Божої, на якій владика Іриней наголосив на прославі воскреслого Христа, сопричасті із ним, та наслідуванні Пресвятої Діви Марії, як «першого істинного живого кивота Сина Божого», багатолюдна процесія, яку представляли парафіяни сіл Дубковець, Постолівки, як також і почесні гості із Канади, Києва, Тернополя, Густинської районної ради, та жителів довколишніх сіл вирушили до місця де освятив Владика Іриней пам’ятник.
… А далі були виступи - емоційні, гострі, відверті. Патріотично-запального тону задав Ігор Козак, який несподівано для всіх (все-таки громадянин Канади) показав себе щирішим українцем, ніж багато хто з нас. Звертаючись до громади, пан Ігор розповів про випадок, який сколихнув його душу під час збору коштів на цей пам'ятник в українській діаспорі Канади. До нього кілька місяців тому підійшла колишня жителька Городниці Ольга Возьна і розповіла, що була свідком, коли Михайло Лайбіда у 1945 році просив на колінах благословення батька і матері на боротьбу з окупантами. І батьки благословили єдиного сина, благословили, фактично на смерть. Чи готові нинішні українці благословити своїх дітей на пожертву в ім'я України? -риторично запитав виступаючий. «Якщо ця картина батьківського благословення вас не зворушує, якщо вона не є виявом найвищої національної свідомості, я не знаю, що вас зворушить і що, на вашу думку, є виявом найвищої національної свідомості», - акцентував Ігор Козак.
Далі до слова були запрошені Євген Лупаков, заступник командира тернопільського гарнізону Володимир Яцентюк, секретар спілки офіцерів України Ігор Лісудід, голова Тернопільської обласної організації ВО «Свобода» Олег Сиротюк, уродженка села Ганна Іванцова, cім'я якої була вивезена у Сибір, голови районної ради та районної державної адміністрації Степан Турецький та Василь Триснюк. Всі вони вклонились пам'яті вояків ОУН-УПА, які склали своє життя на жертовник нації, і з болем констатували, що невизнання повстанців воюючою стороною у Другій світовій війні - це величезна ганьба для України, для її парламенту. З уст очільників району прозвучали вражаючі цифри: під час визвольних змагань лише наш район втратив понад 10 тисяч патріотів, які знайшли свою смерть в Україні та в сибірах. В УПА воювала тисяча наших краян, а до Дня незалежності їх дожило всього 182. Тому і болить серце від невизнання їх сподвижницької боротьби, їх подвигу в ім'я України. Учасникам урочистостей надіслали свої вітання центральні проводи партій Народний Союз «Наша Україна», Блоку Юлії Тимошенко, УНП, КУН, Ліги українців Канади, особисто - Левко Лук'яненко, Григорій Омельченко, Володимир Яворівський, які були зачитані.
А потім надійшла черга української патріотичної пісні, кращі взірці якої майстерно виконали сільський хор села Раштівці, тріо «Калина» РБК та ансамбль «Земляки» з Копичинців, учасників якого довго не відпускали оплески глядачів.
... Вшанувати героїв УПА до Раштівців прийшли і приїхали сотні людей, небайдужих і щирих в чиїх душах горить ідея українства, почуття патріотизму хто добре розуміє, що кожна мить вільного подиху на одвічній своїй землі оплачена незліченними жертвами. У тому числі і кров'ю цих чотирьох повстанці на місці загибелі яких постав сумуючий Архангел Михаїл.
о. Ігор Фута
