«Мовчки підтримуваний руками водія та монс. Віллебранса, бачимо  легко підносячу особу Митрополита Йосифа Сліпого, якого сей час пізнаю… Під плащем мав хрест, що йому подарував Іван ХХІІІ через монс. Каповілла (при зустрічі) в Орте. Приступає перший до нього о.Архимандрит з привітом по українськи: Слава Ісусу Христу. Обнімаючись, Митрополит веселим і зворушеним голосом відповідає: Слава навіки! Зворушені, тримаючи його попід пахи за руки, помагаємо йому йти через коридор, сходи та проводимо до кімнат для єпископів».

У документах Василіян є свідчення о.Ісидора Патрила, тодішнього Протоархимандрита ЧСВВ, який розповідає про зустріч з Митрополитом: «Радість у всіх колосальна. Сам Папа плакав, коли говорив про те нині на ранішній аудієнції. І коли (нині ввечері) оба стрінулись, Кардинал Теста хотів цілувати митрополита в руку. З Ґроттаферрата кард. Чіконяні і Теста супроводжували: його взяли по середині. Всі газети по цілому світі про це писали. І правдиво, дуже точно і прихильно».

Перші монастирі візантійського обряду з'явилися в Південній Італії і Сицилії в VIII-IX ст. Вони були засновані греками, що втікали з Візантії в період іконоборства. У 1004 чернець Ніл Расанський заснував монастир Пресвятої Діви Марії в Гротафераце за 18 кілометрів від Риму.

Влітку 1004 р. Ніл Россанскій разом з учнями покинув монастир Валлелучо (близько Гаета), щоб оселитися в Римі. По дорозі туди в околицях Тускулума Ніл відчув наближення смерті і вирішив тут зупинитися. Згідно з місцевим переказом, Нілу Россанскому і його учневі Вартоломею Молодшому в крипті з'явилася Богородиця і вказала на це місце для влаштування обителі. Граф Григорій I Тускуланський, після зустрічі зі святим, подарував останньому покинуту віллу для облаштування нового монастиря. Через кілька місяців, 26 вересня 1004 р. Ніл Россанськийй помер і, згідно з його волею, був похований в простій могилі поблизу майбутнього храму.

В 1122 році вперше в своїй історії монастир Гроттаферрата був виведений з-під юрисдикції місцевого єпископа (Фраскаті) і підпорядкований безпосередньо Апостольській Столиці.

На початку XVIII століття Чин був приєднаний до бенедикцінав, почався процес латинізації. Чин був майже знищений в кінці XVIII-XIX ст. в результаті політики секуляризації, яка проводилася в неаполітанському королівстві: на 1866 рік всі монастирі василіян, крім Гротаферати були закриті. Проте в 1880 абатом Джузеппе Коца-Луці (помер в 1905) була відновлена візантійська традиція і почалося відродження Чину. У 1900р. була прийнята нова конституція. У 1937 папа Пій XII звів абатство Гротаферата до статуту територіального абатства прямого підпорядкування Ватикану. Абатство в даний час являє собою самостійну одиницю у складі Італо-Албанської Католицької церкви. У 1998 Чин налічував 2 монастирі, 25 ченців, з яких 15 - священики.

Засновники монастиря Ніл Россанскій та Варфоломій Молодший, а також перші ченці Гроттаферрата походили з грецьких областей Південної Італії. Вони принесли з собою грецьку мову Богослужіння і візантійський обряд. Перший Типікон монастиря написаний Вартоломеєм Молодшим в першій половині XI століття, відноситься до італо-грецької традиції - провінційного варіанту Студійського уставу. Незважаючи на всі історичні перипетії, даний Типікон продовжує залишатися основним правилом чернечого життя в Гроттаферраті. Велика схизма 1054 ніяк не вплинула на літургійну традицію монастиря: залишаючись в канонічному спілкуванні з Римським Папою, обитель зберігала візантійський обряд.

З 1770 року розпочинається неухильний занепад Чину Василіан, так як політика освічених правителів Неаполя і Сицилії була ворожою до релігійних орденів; в 1784 році перший міністр Тануччі закрив більшість василіянських монастирів. У результаті революційних і наполеонівських воєн зв'язок Гроттаферрата з василіанськими монастирями на Сицилії був перерваний. У 1866 році за законом про секуляризацію діяльність Чину Василіан у новоствореному Італійському королівстві була припинена. Цей закон не торкнувся Гроттаферрата, так як в цей час монастир знаходився на території Папської держави. Після приєднання її до Італії монастир був оголошений національним надбанням, а ченцям-василіанам було доручено зберігати це надбання. У XX столітті діяльність василіан в Італії була відновлена, і було знову відкрито кілька монастирів, підлеглих абатові Гроттаферрата, який отримав титул архімандрита василіянської чернечої конгрегації Італії.

Бібліотека Гроттаферрата зберегла для сучасності значну кількість латинських і грецьких рукописів, а також першодруків. Засновники обителі Ніл Россанський та Вартоломей Молодший вчили ченців займатися не тільки сільським господарством, а й переписуванням книг. Святий Ніл був винахідником особливої системи скорочень в писанні, що є оригінальною ознакою особливої школи писання (зазвичай називається по його імені «ніліанською»). У Гроттаферраті збереглися три рукописи, особисто виконані святим Нілом. Крім того, засновники монастиря привезли з собою колекцію кодексів зі своєї рідної Калабрії. Надалі зібрання рукописів Гроттаферрата послідовно поповнювалося завдяки праці ченців-переписувачів.

Монастир відвідували, жили в ньому, працювали на науковому та видавничому терені представники Російського апостоляту: єпископ Олександр Євреїнов (згодом в ньому похований), екзарх Леонід Федоров, протоієрей Олександр Сипягин, священик Кирило Королівський і журналіст, історик Володимир Забугін. У друкарні монастиря видавалися богослужбові та віронавчаючі книги для Російського апостоляту.