Безумовно, що подія хрещення Київської Русі-України рівноапостольним князем Володимиром знаменувала новий етап духовного зростання у світлі науки Христа, що зумовило також великий цивілізаційний поступ нашого народу, який увійшов у коло європейських християнських народів і Київська Русь стала свого часу однією з найбільш могутніх і культурних країн Європи.

З нагоди цього великого ювілею та найбільшої «духовної вершини», на яку князь Володимир зміг піднятисся разом з усім нашим народом, владика Іриней Білик разом з о.Нікодимом Гуралюком, ЧСВВ та о.Петром Витвицьким очолили молебень до Пресвятої Богородиці на горі Смотрич за участю групи науковців з Києва, очолюваної професором Павлом Білошицьким та численною групою медиків з Івано-Франківська, очолюваної Заслуженим лікарем України Євгеном Романишиним. Перед початком сходження, о 7-ій годині ранку, відслужили Літургію в реколекційному домі гостинних сестер Мироносиць в Ямні, під настоятельством сестри Діонісії.

У своєму слові під час молебня на горі Смотрич Владика привітав усіх з нагоди великого ювілею, 1025-ою річницею хрещення України і присвяченому цьому ювілею сходження на гору Смотрич, побажав також успішного подолання і сходження на всі «вершини», які зустрічаємо в нашому особистому і національному житті,  побажав Україні нових сходжень до вершин Духовності та закликав не втрачати гідності, віри, надії й любові та уділив усім своє Архієрейське Благословення.

---

СВЯЩЕННИЙ ПОПІВАН

(Автор статті - БІЛОШИЦЬКИИ Павло Васильович-лікар, математик, доктор медичних наук лауреат Держпремії України в галузі науки (2000), академік Української академії наук та Міжнародної академії безпеки життєдіяльності; автор понад 300 наукових праць, монографій, винаходів у галузі авіакосмічної, екстремальної спортивної медицини; математичної біології, біоінформатики.

Народився 08.02.1937 в Києві у родині Василя Андрійовича та Олени Федо­рівни – вихідців з прадавніх шляхетських родів України. Із сестрою Галиною та братом Миколою зростав серед обпалених війною колись казкових дніпровських плавнів Дарниці в голодні й холодні роки окупованого міста.

Закінчив лікувальний факультет Київського медичного інституту (1961) механі­ко-математичний факультет Київського університету (1972), аспірантуру в інституті фізіологи їм. 0.0. Богомольця (1964) й став в колишньому Союзі першим лікарем якии отримав спеціальність «космічна фізіологія». В 1972 - 2006 рр - завідувач Ельбруської медико-біологічної станції HAH України - за цей час станція була роз­будована і стала одним із Всесоюзних центрів по вивченню проблем гіпоксії й використання адаптації до гірського клімату з метою підвищення працездатності стійкості до екстремальних факторів, реабілітації, лікування.

Провів низку автоекспериментів: перші в країні дослідження імерсійної невагомості  (1963) моделювання умов життя на Місяці в кратері вершини Ельбрусу (1966), вивчення комбінованої дії гіпоксії та охолодження чи перегрівання- прохо­див підготовку в загоні космонавтів. Має відзнаки, дипломи, медалі, зокрема «За честь, гідність і співробітництво в науці» (Барселона, 2002); найбільшою нагоро­дою вважає знаходження його портрета в галереї «Творці Незалежності».

Захоплення: літературна творчість, альпінізм: засновник програми «Прапор України на вершинах світу» (1990), чемпіон України з альпінізму у висотно- віковому класі (1997); організовував та здійснював першосходженнях з синьо- жовтим прапором на найвищі вершини Європи, Африки, Америки та ін.)

Гора Піп Іва?н (2028 м над р. м) розташована (Рис: Хребет Чорногора) в оточенні гір Дземброня (1877 м), Смотрич (1894 м), Шурин (1772 м) та ін. на південно-східному кінці хребта Чорногора (найбільш ймовірно, що своїй назві цей масив, довжиною бл. 40 км, зобов’язаний низькорослій Європейській сосні, темно-зелений колір якої здалеку вбачається майже чорним); за висотою її переважають Бребенескул (Бербенескул, 2036 м) та Говерла (Говирля, 2061 м). …А чи не зобов’язана назва найвищої української гори все тим же вітрам, які на Попі Івані «співають», а на Говирлі – «говорять»?..

Так ось: читають нашу популярну газету і в Росії, продовжуючи дивитись на Русь-Україну зі свого імперського ракурсу. Упевнився в цьому, натрапивши в Інтернеті на відповідь стосовно цієї публікації в газеті «День». Виявляється, що Говерла - «русская гора». А от якийсь «вышиванистый свидомый» дійшов до того, що вважає її українською. Ґвалт, піднятий в російській пресі, заслуговує на особливу увагу «украинствующих». Дуже прошу - наберіть в гуглі «Русская гора Говерла» - там Ви знайдете статті, мапи, карикатури – і поспівчуваєте нашим заклопотаним угро-фінським братам.

Правда, на побаченням з Попом Іваном ми трішечки запізнились: академік посилав мене в розвідку на ту гору (залишки обсерваторії на її вершині передавали під опіку АН УРСР) ще 50 років тому. Та краще пізно …

Спочатку дорога піднімалась на полонину до колиби й кошар під г. Смотрич, потім завела в густий смерековий ліс, дуже повільно наближаючи нас до скель Вухатого Каменю. Кам’яниста дорога поміж невисокого жерепу часто зникала – тоді доводилось орієнтуватись по добре видимим туристичним маркери. Це приємно відзначити, як і відсутність сміття. З останнім висновком все ж поспішив: коли ми проходили вузькою стежинкою посеред лісу, раптом натрапили на табличку «Не смітити». …Наш чуйний турист зреагував негайно буквально через 10 метрів наткнулись на величезну купу сміття. …Сподівались, що в тій хащі, куди навіть сонячне світло не проникало, ніхто не помітить?

…Так, ми були в найбільш заповідному безлюдному місці казкових Карпат, в самому центрі Європи з великою кількістю ендеміків й далеко від Банкової – тут, в Карпатському парку, принаймні, коли він став національним, про химер давно не було чути. А от про те, що тут можна зустрітись з ведмедем, риссю, ба навіть з вовками, місцеві жителі нас попереджували.

Зазначимо: будівництво астрономо-метеорологічної обсерваторії на Попівані («Гуцульська піраміда,» «Білий слон») на споконвічній святій горі гуцулів здійснювалось в 1936–1938 рр. тодішньою окупаційною владою Польщі за кошти меценатів, проте будівельні роботи виконували місцеві жителі; вони ж своїми витривалими кіньми й спеціальними возами доставляли вантажі та у примусовому порядку певну кількість днів безоплатно відпрацювали на спорудженні дороги.

А в той самий час над скельною вершиною Смотрича (фото) хмари розвіялись – і це дало змогу на високому рівні ближче до Неба провести молебень, присвячений 1025 – річчю Хрещення Русі (На фото: П. Білошицький, Отець Никодим, Владика Іриней, Є Романишин).

Після сходження на зворотному шляху я сподівався в понеділок, 2 вересня, все ж зустрітись з ректором (для цього затримався в Івано-Франківську на добу). Та виявилось, що І. Цепенда у відрядженні. Прийом вів В. Чобанюк (один із п’яти проректорів університету). Вирішив зайти до нього: подарувати свою книжку «Сходження» (в ній, зокрема, йшла мова про г. Піп Іван і була представлена світлина обсерваторії, зроблена з гвинтокрила ще в 1992 р.) та поділитись думками стосовно реконструкції, фінансування та використання будівлі на Чорній горі. Секретарю сказав про мету візиту, зайняв чергу і почав чекати. Просидів біля 3-х годин, спостерігаючи, як без черги безцеремонно проникають «вхожі». Коли ж, нарешті, зайшов в кабінет проректора цього Центральноєвропейського осередку культури й освіти, В. Чобанюк, подивившись через плече на старого (мені – 77-й), ледве стоячого (після 10 годинної постійної напруги під час сходження-спуску) вуйка в спортивному костюмі й з рюкзаком, прорікав: а я вас не запрошував, йдіть і чекайте. …«И пошли они солнцем палимы, повторяя: «Суди его бог!»…

…Так, нам вдалося (за 5 годин) здолати зарослі жерепу, гранітні брили, корчі, слизьку траву, крутизну, ба навіть колючий дріт та глибокі рви (залишки 1-ї світової війни), які намагались перетяти нам шлях й тримали руки-ноги в постійній напрузі. І тепер ми стояли на скельній вершині екологічно чистого регіону казкових Карпат в оправі неповторних гір, зачарованих долин, говірливих водограїв, дзеркальних озер, кришталево чистих джерел, розмаїття кольорів квітучих полонин і вдихали настояне на ароматі смерек і цілющих трав гірське повітря.

Зазначимо: рекомендації стосовно необхідність проведення тренувальних зборів у горах ми давали Спорткомітету СРСР ще перед Олімпійськими іграми в гірському Мехіко (1968). Шкода, як тоді, так і наразі наші спортивні зверхники не дуже поспішають використовувати ці високоефективні методи підготовки спортсменів до відповідальних змагань – їм простіше обіцяти спортсменам в разі перемоги високі грошові винагороди і при цьому не вкладати кошти в розвиток спортивної інфраструктури. Я неодноразово письмово й усно за роки Незалежності звертався до всіх керівників Держкомспорту в різні роки - В.Борзову, І. Федоренко, В Цибуху, М. Булатовій, М. Костенко, Ю. Павленко - безрезультатно.

 

Тому сподіваюсь на підтримку Президента України Віктора Януковича, пам’ятаючи про його ініціативу щодо проведення у Карпатах Зимових Олімпійських ігор-2022 та посилаючись на його слова:: «Держава на всіх рівнях повинна сприяти популяризації спорту, і не лише професійного… Національний олімпійський комітет разом з Урядом повинні сконцентруватись на розвитку сучасної інфраструктури для спортсменів»

А розбудову Карпатського Центру можна розпочати з легендарної г. Піп Іван – туди, на висоту 2028 м, в мало порушений людиною віддалений від промислових центрів заповідний край, з найменшими затратами можна прокласти сучасну дорогу, встановити вітряні електростанції, провести водогін та ще й скористатися залишками зведеної в 1938 р. будівлі, яка у астрономів наразі не викликає інтересу: про це мені сказав наш шановний зоряний академік, директор Головної астрономічної обсерваторії Я.С. Яцків.