В Католицькій Церкві місяць жовтень, присвячений молитві на Вервиці.

Молитва на Вервиці зародилася в глибоку давнину, в II столітті. На Сході, у Сирії, християни, побудували перші монастирі, почали молитися там, нанизуючи сушені зернята ягід на шнурочки. Отож назва "вервиця" походить саме від слова "верв", що означає "шнурок, мотузка".

В період середньовіччя Латинська Церква перейняла Вервицю від Східної Церкви. Поширили її Отці Домініканці. Першим великим пропагандистом молитви на Вервиці був cв. Домінік (1170-1221). За переданням сама Божа Мати з’явилася святому Домініку і навчила його молитися на Вервиці. Молитвою на Вервиці просили Божої допомоги, коли Європі загрожувала навала ісламу. Хто молився на Вервиці, отримував Божі ласки, прощення своїх гріхів, укріплювався у вірі.

7 жовтня 1571 року об'єднаний флот Священної ліги в битві при Лепанто отримав перемогу над флотилією Османської імперії. Папа Пій V встановив в цей день свято Діви Марії Вервиці, щоб висловити подяку Богородиці за охорону християнства і закликати віруючих до ревної молитви.

Вже у ХVІ столітті Вервиця широко поширилася в Католицькій Церкві. Папа Григорій ХІІІ визнав Небесне походження цієї молитви. Папа Климентій ХІ встановив 7 жовтня свято Пресвятої Діви Марії Цариці Вервиці, а Папа Пій ІХ назвав Вервицю – «Малою Євангелією». В 1917 році Діва Марія зявилася в Фатімі трьом пастушкам, представилася «Царицею Вервиці» і попередила про більшовицьку революцію в Росії і настійливо просила молитися на Вервиці.

У розповідях про св. Франціска згадується такий випадок: один молодий чернець ревно відмовляв cв. Вервицю щодня перед обідом. Одного разу він не зумів її вчасно відмовити. Щоб не порушувати своєї обітниці, він просив дозволу в настоятеля на запізнення до обідньої трапези і пішов до монастирської каплички. Настоятель, зауваживши, що хлопця досить довго немає, послав до каплички іншого брата. Зайшовши туди, він побачив, як молодого ченця Матір Божу та двох ангелів огортало дивовижне сайво. На кожне «Богородице Діво…»  з уст молодого монаха виходила біла троянда, її підхоплювали ангели та оздоблювали нею корону на голові Пречистої Діви Марії.

Тому Вервицю називають ще Рожанцем, що в перекладі означає корона троянд (рож). Блаженний Алан де Рупе говорив, що Вервиця із 150 Богородице Діво є великою короною із білих троянд для Марії, а Вервиця із 16 Отче наш– малою короною із червоних троянд для Ісуса.

Папа Іван Павло ІІ додав до раніше існуючих 15 таїнств ще 5 нових таїнств, які називаються таїнствами Світла.

Вся молитва на Вервиці охоплює 20 подій з земного життя Ісуса Христа і Божої Матері та ділиться на 4 частини.

Радісні таїнства (роздумують в понеділок і суботу):

1.  Благовіщення
2.  Відвідини Дівою Марією святої Єлизавети
3.  Різдво Христове
4.  Жертвування Ісуса у Храмі
5.  Знайдення 12 річного Ісуса

Світлі таїнства (в четвер):

1.  Хрещення Ісуса Христа
2.  Весілля в Кані Галілейській
3.  Проповідування Ісуса
4.  Преображення Ісуса Христа
5.  Встановлення пресвятої Євхаристії.

Страсні таїнства (у вівторок і п'ятницю):

1.  Молитва в Гетсиманському саду
2.  Бичування Ісуса
3.  Коронування терновою короною
4.  Хресна дорога
5.  Розп'яття і смерть Ісуса Христа

Славні таїнства (в середу і неділю):

1.  Воскресіння Ісуса Христа
2.  Вознесіння Ісуса Христа
3.  Зіслання Святого Духа
4.  Успіння і Внебовзяття Пресвятої Діви Марії
5.  Коронування Марії на царицю Неба і Землі

На молитві «Ангел Господній» 6 жовтня 2013 Папа Франциск   пригадав, що «Жовтень –  це місяць Вервиці, і в цю першу неділю за традицією підносимо нашу Молитву до Богородиці Помпейської, Пречистої Діви Святої Вервиці. Приєднаємося духовно до цього акту довіри до нашої Матері, і приймемо з Її рук Вервицю: Вервиця - це школа молитви, Вервиця - це школа віри!»

Поставивши питання, звідки ж зачерпнути цю віру, Папа Франциск підкреслив, що ми її черпаємо в молитві, назвавши молитву подихом віри у поєднанні з довір’ям, любов’ю, діалогом. «Молитва – це діалог душі з Богом», – сказав Єпископ Риму.

З нагоди місяця Вервиці в Папській базиліці Санта Марія Маджоре Божественну літургію очолив кардинал Сальваторе Де Джорджі. З ним співслужив єпископ УГКЦ Іриней Білик, а також Капітула Папської базиліки та численні священники різних спільнот.