БРАТЕРСТВО − ОСНОВА МИРУ І ШЛЯХ ДО НЬОГО

1. У цьому моєму першому Посланні на Всесвітній День Миру я хочу адресувати всім, як окремим особам, так і народам, побажання життя, наповненого радістю і надією. Справді, в серці кожного чоловіка і кожної жінки живе бажання повноцінного життя, якому властива незнищенна жага братства. Це почуття братства підштовхує до спілкування з іншими, в яких ми знаходимо не ворогів або конкурентів, а братів, яких слід прийняти і обійняти.

Дійсно, братерство ? це важливий вимір людини, яка є частиною складної системи відносин, тобто істотою соціальною. Глибоке усвідомлення цієї соціальності допомагає нам бачити в інших людях наших істинних сестер і братів та поводитися з ними відповідно; без братерства неможливо творити справедливе суспільство, в якому панував би міцний і довготривалий мир. І слід відразу нагадати про те, що, як правило, братерству починають вчитися в лоні сім’ї, насамперед завдяки розподілу в ній відповідальних і взаємно доповнюючих ролей, особливо батька і матері. Сім’я є джерелом всякого братерства, а тому вона також є основою миру і головним шляхом до нього, оскільки, за своїм покликанням, сім’я повинна «заражати» світ своєю любов’ю.

Щораз густіша мережа взаємних зв’язків і комунікацій обплутує нашу планету, робить більш відчутним усвідомлення єдності народів землі, того, що їм усім належить розділити одну долю. У самому розвитку історії, незважаючи на всю різницю етносів, суспільств і культур, таким чином проявляється їх покликання формувати єдине суспільство, яке складається з братів, які взаємно визнають і піклуються одне про одного. Але це покликання сьогодні все ще стикається з протидією і спростовується діями в світі, що характеризується тією «глобалізацією байдужості», яка змушує нас поступово звикати до страждань іншого, замикаючись у собі.

У багатьох місцях світу не припиняється грубе порушення основних прав людини, насамперед − права на життя і на релігійну свободу. Сумне явище торгівлі людьми, на житті і розпачі яких спекулюють безсовісні «ділки», є одним з тривожних прикладів. До війн, що полягають в збройних зіткненнях, додаються інші війни, менш помітні оку, але не менш жорстокі, які ведуться на полях економіки і фінансів, за допомогою настільки ж руйнівних засобів для людських життів, сімей, підприємств.

Глобалізація, як стверджував Бенедикт XVI, робить нас близькими, але не робить нас братами¹. Крім того, безліч ситуацій нерівності, бідності та несправедливості вказують не тільки на гостру нестачу братства, а й на відсутність культури солідарності. Нові ідеології, що характеризуються широко поширеним індивідуалізмом, егоцентризмом і споживацтвом, послаблюють соціальні зв’язки, живлячи той самий менталітет «відбору», який спонукає зневажати і відвертатися від найслабших, від тих, кого вважають «марними». Таким чином людське співіснування стає все більше схожим на чисто прагматичний і егоїстичний do ut des: я даю тобі, щоб і ти дав мені.

Водночас стає зрозумілим, що сучасні етичні системи теж нездатні створювати справжні узи братерства, оскільки братерство, позбавлене посилання на єдиного Отця як його вищу підставу, не може існувати². Істинне братерство між людьми передбачає і вимагає трансцендентного батьківства. Виходячи з визнання цього батьківства зміцнюється братерство між людьми, тобто вони стають один одному «ближніми», піклуючись про інших.

«Де твій брат?» (Бут. 4,9)

2. Щоб краще зрозуміти це покликання людини до братерства, дізнатися точніше про перешкоди, які виникають для його здійснення і виявити шляхи для їх подолання, важливо керуватися знанням задуму Божого, який чудово викладено у Святому Письмі.

Відповідно до розповіді про початок буття, всі люди походять від одних батьків, Адама і Єви, від пари, створеної Богом «за Його образом і подобою» (пор. Бут. 1, 26), від яких народжуються Каїн і Авель. В історії цієї первородної сім’ї ми бачимо генезис суспільства, еволюцію відносин між окремими людьми і цілими народами.

Авель пастух, Каїн хлібороб. Їх глибока ідентичність і водночас їх покликання полягає в тому, щоб бути братами, навіть незважаючи на всі відмінності між ними: в їх праці та культурі, в їх способі спілкуватися з Богом і з творінням. Але Каїн, убивши Авеля, демонструє таким трагічним способом радикальне відречення від свого покликання бути братом. Їх історія (пор. Бут. 4, 1-16) виявляє важке завдання, вирішувати яке покликані всі люди: бути єдиними, піклуючись один про одного. Каїн, не прийнявши прихильність Бога до Авеля, який приніс Йому краще від свого стада − «І зглянувся Господь на Авеля й на жертву його, а на Каїна й на жертву його не поглянув» (Бут. 4, 4-5), ? із заздрості вбиває Авеля. Таким способом він відмовляється визнати себе братом, позитивно спілкуватися з ним, жити перед Богом, визнаючи свою відповідальність піклуватися про іншого і захищати його. На питання Бога: «Де твій брат?», яким Бог закликає Каїна до відповіді за скоєне, той заявляє: «Не знаю, хіба я сторож братові моєму?» (Бут. 4,9). Потім, йдеться в Книзі Буття, «пішов Каїн від лиця Господнього» (4, 16).

Необхідно задатися питанням про дійсні причини, що спонукали Каїна відкинути узи братерства і, разом з ними, узи взаємності й спілкування, які пов’язували його з братом Авелем. Сам Бог викриває Каїна і ставить йому в докір його близькість до зла: «У дверей твоїх лежить гріх» (Бут. 4, 7). Але Каїн відмовляється протистояти злу і все одно вирішує підняти «руку свою на брата Авеля» (Бут. 4. 8), знехтувавши задум Бога. Тим самим він відкидає своє початкове покликання бути чадом Божим і жити братерством.

Розповідь про Каїна й Авеля вчить тому, що людство носить в собі покликання до братерства, але також сумну можливість зрадити це покликання. Про це свідчить буденний егоїзм, який лежить в основі безлічі воєн і несправедливостей: багато чоловіків і жінок помирають фактично від рук своїх братів і сестер, які не можуть визнати себе такими, тобто людьми, народженими для взаємності, спілкування і дару.

«Всі ж ви ? брати» (Мт. 23,8)

3. Виникає питання: чи зможуть коли-небудь люди цього світу повністю відповісти на спрагу братерства, запечатану в них Богом Отцем? Чи вдасться їм своїми силами перемогти байдужість, егоїзм і ненависть, прийняти законні відмінності, які характеризують братів і сестер?

Перефразовуючи слова Господа Ісуса, ми могли б так коротко сформулювати відповідь, яку дає нам Він: оскільки є єдиний Батько, Який є Бог, ви всі є братами (пор. Мт. 23, 8-9). Корінь братерства укладений у батьківстві Бога. Мова йде не про якесь абстрактне, невизначене й історично неефективне батьківство, а про персональну, точну і найвищою мірою конкретну любов Бога до кожної людини (пор. Мт. 6, 25-30). Тобто, це батьківство, є джерелом братерства, оскільки любов Бога, коли її приймають, стає приголомшливим засобом перетворення життя і стосунків з іншими, відкриваючи людину до солідарності й до дієвого співчуття.

Людське братерство відроджене в Ісусі Христі і Ісусом Христом, Його смертю і воскресінням. Хрест є вирішальним «місцем» фундаменту братерства, яке люди самі не в змозі створити. Ісус Христос, який прийняв людську природу, щоб відкупити її, люблячи Отця до смерті, і смерті хресної (пор. Флп. 2,8), через Своє Воскресіння творить нас як нове людство, в повному спілкуванні з волею Бога, з Його задумом, який включає в себе повне здійснення покликання до братерства.

Ісус починає з самого початку задум Отця, визнаючи Його першість над усім сущим. Але Христос, віддавши Себе на смерть з любові до Отця, стає новим і остаточним початком всіх нас, покликаних визнати себе в Ньому братами, оскільки ми є дітьми одного Отця. Сам Христос є Завіт, персональний простір примирення людини з Богом і примирення братів між собою. У смерті Ісуса на Хресті є також подолання поділу між народами, між народом Завіту і народом поган, позбавленим надії, тому що до того моменту він залишається чужим завіту Обітниці. Як йдеться в Посланні до Ефесян, Ісус Христос є Той, Хто примирив в Собі всіх людей. Він є мир, тому що з двох народів зробив один, зруйнувавши стіну, яка їх розділяла, тобто ворожнечу. Він створив Собою єдиний народ, одну нову людину, нове єдине людство (пор. 2, 14-16).

Хто визнає життя Христа і живе в Ньому, той визнає Бога Отцем і повністю віддає Йому себе, люблячи Його понад усе. Примирена людина бачить в Бозі батька всіх людей і, як наслідок, прагне жити братерством, відкритим до всіх. Вона приймає і любить у Христі інших людей як сина чи дочку Бога, як брата чи сестру, а не як сторонніх або тим більше як суперників або навіть ворогів. У Божій сім’ї, де всі є дітьми одного Отця, і тому що всі вони з’єднані в Христі, сини у Сині, немає «зайвих» життів. Всі мають рівну і недоторкану гідність. Всі люблені Богом, всі викуплені кров’ю Христа, померлого на Хресті і воскреслого для кожного. Саме тому ми не можемо залишатися байдужими до долі наших братів.

Братство ? основа миру і шлях до нього

4. Виходячи з цього, легко зрозуміти, що братерство є підставою і шляхом до миру. Соціальні Енцикліки моїх Попередників пропонують солідну допомогу в цьому питанні. Досить згадати визначення миру з Populorum progressio Павла VI або з Sollicitudo rei socialis Івана Павла II. В першій ми знаходимо, що всебічний розвиток народів є новим ім’ям миру³. В другій ? що мир є opus solidaritatis⁴.

Павло VI стверджує, що не тільки індивідууми, а й цілі народи повинні зустрічатися один з одним в дусі братерства. І пояснює: «Ми повинні разом трудитися в цьому взаємному розумінні та дружбі [...], щоб бачити спільне майбутнє людства»⁵. Цей обов’язок в першу чергу стосується найбільш благополучних. Їх обов’язки вкорінені в людському і надприродному братерстві і постають у трьох аспектах: обов’язок солідарності, який вимагає, щоб багаті країни допомагали менш розвиненим; обов’язок соціальної справедливості, який вимагає виправлення, в найбільш коректній формі, неповноцінних відносин між сильними і слабкими народами; і обов’язок загального милосердя, який має на увазі просування більш гуманного світу для всіх, ? світу, в якому кожен міг би щось дати і отримати, без того, щоб прогрес одних був перешкодою розвитку других⁶.

Таким чином, якщо вважати, що мир є opus solidaritatis, то не можна забувати про те, що братерство є його найважливішою основою. Іван Павло II стверджує, що мир є нероздільним благом. Він належить або всім, або нікому. Його можна реально завоювати і користуватися ним, як вираженням кращої якості життя і більш гуманного та сталого розвитку  лише за умови, що всі будуть налаштовані «твердо і наполегливо боротися за загальне благо»⁷.  Це передбачає відмову від «прагнення прибутку» і від «прагнення влади». Потрібно бути готовим «”втратити себе” на користь іншого, замість того, щоб експлуатувати його, і “служити йому” замість того, щоб гнобити його заради власної вигоди [...] На “іншого” ? людину, народ, або країну ? [слід дивитися] не як на свого роду інструмент для дешевої експлуатації його працездатності та фізичної сили, викинувши його після того, як він стає непотрібним, а як на собі “подібного”, на “помічника”»⁸.  Християнська солідарність припускає, що ближнього люблять не тільки як «людину з її правами і основоположною рівністю з усіма, але [як] живий образ Бога Отця, відкуплений кров’ю Ісуса Христа і поставлений під постійну дію Святого Духа»⁹, як іншого брата. «Тоді усвідомлення загального батьківства Бога, братерства всіх людей у Христі, “синів у Сині”, присутності та животворящої дії Святого Духа, ? нагадує Іван Павло II, ? дасть нашому погляду на світ новий критерій для його тлумачення»¹⁰,  для його перетворення.

Братерство ? передумова для викорінення бідності

У Caritas in veritate  мій попередник нагадав світу про те, що відсутність братерства між народами і індивідуумами є суттєвою причиною бідності¹¹. У багатьох суспільствах відчувається глибока криза зв’язків через відсутність міцних сімейних та спільнотних відносин. Ми з тривогою спостерігаємо за зростанням різного роду позбавлень, маргіналізації, самотності й різних форм патологічної залежності. Таку бідність можна подолати тільки знову відкривши для себе і оцінивши братські відносини в сім’ях і громадах, розділяючи радості та біль, труднощі й успіхи, що супроводжують життя людей.

Крім того, якщо з одного боку має місце зменшення абсолютної бідності, з іншого не можна не визнати серйозне зростання бідності відносної, тобто нерівності між людьми і групами, що існують в певному регіоні чи в певному культурно-історичному контексті. У цьому сенсі потрібні також ефективні політичні заходи, які просували б принцип братерства, забезпечуючи людям ? рівних у своїй гідності і в своїх основних правах ? доступ до «капіталів», до служб, до освітніх, медичних, технічних ресурсів, з тим, щоб кожен мав можливість висловити і здійснити свій задум життя і міг повноцінно розвиватися як особистість.

Відчувається також необхідність політичних заходів, спрямованих на зменшення надмірної нерівності доходів. Не слід забувати вчення Церкви про так звану соціальну іпотеку, на основі якої допустимо, ? як каже св. Тома Аквінський, ? і навіть необхідно, «щоб у людини було майно»¹²; що ж до його використання, то вона повинна «володіти ним не як своїм, а як загальним, щоб воно могло приносити користь не тільки їй, а й іншим»¹³.

Нарешті, є ще один спосіб просування братерства ? і тим самим викорінення бідності; ця форма повинна бути в основі всіх інших: це відчуженість тих, хто обирає скромний і простий спосіб життя, тих, кому вдається, ділячись своїм багатством, відчути братнє спілкування з іншими. Це важливо для того, щоб слідувати за Ісусом Христом, щоб бути воістину християнами. Це випадок не тільки посвячених Богу осіб, що дають обітницю бідності, але також безлічі сімей та багатьох відповідальних громадян, які твердо вірять у те, що саме братські відносини з ближніми є найціннішим благом.

Усвідомити необхідність прояву братерства в економіці

6. Глибока сучасна фінансова та економічна криза, ? витоки якої знаходяться в поступовому віддаленні людини від Бога і від ближнього, в пожадливому прагненні до матеріальних благ з одного боку і в ослабленні міжособистісних і соціальних відносин з іншого, ? спонукали багатьох шукати задоволення, щастя і надійності в споживатстві і в заробітках, переважаючих всяку логіку здорової економіки. Ще в 1979 році Іван Павло II попереджав про існування «реальної та відчутної небезпеки того, що, в той час як стрімко зростає панування людини над світом речей, вона втрачає головні нитки цього панування, а її людяність різними способами поневолюється цим світом, і сама вона стає об’єктом різноманітних, хоча і не завжди безпосередньо відчутних, маніпуляцій через всю організацію суспільного життя, через системи виробництва, через тиск засобів соціальної комунікації»¹⁴.

Економічні кризи, що наступають одна за одною, повинні спонукати до своєчасного переосмислення моделей економічного розвитку і до зміни стилів життя. Нинішня криза, навіть зі своїм важким спадком для життя людей, може стати також сприятливою можливістю для того, щоб повернутися до чеснот розсудливості, поміркованості, справедливості і мужності. Вони можуть допомогти нам подолати важкі моменти і знову відкрити для себе братські узи, які пов’язують нас один з одним, в глибокій впевненості в тому, що людина потребує і здатна на щось більше, ніж максимізація власних інтересів. Ці чесноти потрібні насамперед для того, щоб побудувати суспільство, відповідне людській гідності, і підтримувати його в цьому стані.

Братерство гасить війну

7. У році, що завершився, багато наших братів і сестер продовжували жити болісним досвідом війни, яка завдає серйозні і глибокі рани людству.

Безліч конфліктів відбуваються в атмосфері загальної байдужості. Всіх тих, хто живуть на землях, де зброя несе жах і руйнування, я запевняю в моїй особистій близькості і близькості всієї Церкви, місія якої полягає в тому, щоб нести милосердя Христа також жертвам забутих війн, через молитву про мир, служіння пораненим, голодуючим, біженцям, переселенцям і тим, хто живе в страху. Крім того, Церква піднімає свій голос для того, щоб донести до можновладців крик болю цього страждаючого людства і щоб припинити всяку ворожість, насильство і порушення основних прав людини.

Тому я хочу звернутися з настирливим закликом до тих, хто за допомогою зброї сіє насильство і смерть: зумійте побачити брата в тому, кого сьогодні вважаєте виключно ворогом, якого потрібно повалити, і зупиніть свою руку! Відмовтеся від шляху зброї та підіть назустріч іншому з діалогом, прощенням і примиренням, щоб відновити навколо вас справедливість, довіру і надію! «З цієї точки зору зрозуміло, що в житті народів збройні конфлікти завжди є навмисним запереченням міжнародної згоди, вони створюють глибокі поділи і рани, для зцілення яких потрібно багато років. Війни являють собою практичну відмову переслідувати ті великі економічні й соціальні цілі, які поставило перед собою міжнародне співтовариство»¹⁶.

Однак до тих пір, поки в обігу залишатиметься така велика кількість зброї, як зараз, завжди можуть перебувати нові нагоди для того, щоб запускати в рух механізми ворожості. Тому я приєднуюся до заклику моїх попередників на користь нерозповсюдження зброї та загального роззброєння, починаючи з ядерної та хімічної.

Але не можна не констатувати, що міжнародні договори і національні закони, будучи необхідними і найвищою мірою бажаними, не здатні самі по собі вберегти людство від збройних конфліктів. Потрібно навернення сердець, яке дозволить кожному визнати в іншому брата, про якого потрібно піклуватися, з яким потрібно разом працювати, щоб бачити повноцінне життя для всіх. Саме цей дух рухає багатьма ініціативами на користь миру, висунутими громадським товариством, включаючи релігійні організації. Я сподіваюся, що щоденні зусилля всіх продовжать приносити плід і що можна буде також досягти ефективного застосування міжнародного права на мир як основного права людини, ? необхідна попередня умова для здійснення всіх інших прав.

Корупція і організована злочинність протидіють братерству

8. Братерство передбачає повноцінний зріст кожного чоловіка і жінки. Не слід позбавляти людей, особливо молодих, їх справедливих амбіцій чи перешкоджати їм, позбавляти надії на те, що вони можуть їх здійснити. Однак амбіції не потрібно плутати з прагненням до влади. Навпаки, слід змагатися у взаємній повазі (пор. Рим 12,10). Також і в суперечках, які становлять невід’ємний аспект життя, потрібно завжди пам’ятати про те, що всі ми ? брати, і тому потрібно вчити і вчитися не вважати ближнього ворогом чи противником, якого слід усунути.

Братерство породжує мир у суспільстві, оскільки створює рівновагу між свободою і справедливістю, між особистою відповідальністю і солідарністю. Політичне співтовариство має, отже, діяти прозоро і відповідально, щоб сприяти всьому цьому. Громадяни повинні відчувати, що громадська влада представляє їх, поважаючи їх свободу. Замість цього між громадянином та установами часто вклинюються інтереси сторін, спотворюючи ці відносини і сприяючи створенню атмосфери безперервного конфлікту.

Справжній дух братерства перемагає індивідуальний егоїзм, який протидіє можливості людей жити у свободі та злагоді між собою. Такий егоїзм соціально проявляється як в безлічі форм настільки широко поширеної сьогодні корупції, так і в створенні злочинних організацій, від невеликих груп до тих організацій міжнародного масштабу, які, глибоко руйнуючи законність і справедливість, зневажають гідність людини. Ці організації тяжко ображають Бога, завдають шкоди братам і руйнують природу, тим більше коли позиціонують себе як релігійні.

Я маю на увазі несамовиту драму наркоманії, на якій наживаються, нехтуючи моральними і цивільними законами; розграбування природних ресурсів; трагедію експлуатації праці; я маю на увазі незаконний обіг грошей і фінансові спекуляції, які часто набувають хижацькогой і шкідливого характеру для цілих економічних і соціальних систем, кидаючи в бідність мільйони людей; я маю на увазі проституцію, яка щодня пожирає нові безневинні жертви, особливо серед наймолодших, крадучи у них майбутнє; я маю на увазі мерзоту торгівлі людьми, злочини і насильство щодо малолітніх, рабство, яке все ще сіє жах у багатьох куточках світу,  і часто залишається непочутою трагедію мігрантів, які стають жертвами ганебної і незаконної маніпуляції. У зв’язку з цим Іван XXIII писав: «Співіснування, засноване лише на стосунках з позиції сили, не є гуманним, оскільки людей в ньому неминуче піддають примусу або тиску, замість того щоб допомагати їм і спонукати розвиватися і самовдосконалюватися»¹⁷. Однак людина може навернутися, і вона не повинна ніколи втрачати надію на можливість змінити своє життя. Я б хотів, щоб це було посланням довіри до всіх, навіть до тих, хто вчинив жорстокі злочини, бо Бог не бажає смерті грішника, але щоб він навернувся і жив (пор. Єз. 18, 23).

У широкому контексті людської соціальності, дивлячись на злочин і покарання, замислюєшся також про нелюдські умови багатьох в’язниць, де ув’язненим відмовляють у людській гідності та пригнічують в них всяке бажання і вираз спокути. Церква робить багато у всіх цих сферах, в більшості випадків в мовчанні. Я закликаю робити ще більше, в надії, що ці дії, вчинені багатьма відважними людьми, зустрічатимуть все більш лояльну і чесну підтримку також з боку цивільної влади.

Братерство допомагає зберігати і обробляти природу

9. Людство отримало від Творця загальний дар: природу¹⁴. Християнський погляд на творіння має на увазі позитивне судження про дозволеність втручання в природу з метою отримати від неї користь, за умови, що це буде робитися відповідально, тобто розпізнаючи вкладену в неї «граматику» і розумно використовуючи її ресурси на благо всіх, цінуючи красу і враховуючи мету і корисність кожної живої істоти, а також її функцію в екосистемі. Загалом, природа знаходиться в нашому розпорядженні, і ми зобов’язані управляти нею відповідально. Замість цього нами часто рухає жадібність, марнолюбне прагнення до панування, володіння, маніпулювання; ми не зберігаємо природу, не бережемо її, не вважаємо її безкорисливим даром, про який треба дбати і який потрібно поставити на служіння братам, включаючи майбутні покоління.

Зокрема, сільськогосподарський сектор є головним продуктивним сектором, основне покликання якого полягає в тому, щоб обробляти і зберігати природні ресурси для того, щоб годувати людство. У зв’язку з цим безперервна ганьба голоду в світі спонукає мене задатися разом з вами питанням: як ми використовуємо ресурси землі? Сучасні суспільства повинні думати про єрархію пріоритетів призначення продукції. Фактично це обов’язковий до виконання обов’язок ? використовувати ресурси землі так, щоб ніхто не голодував. Ініціатив та можливих рішень багато, і вони не обмежуються збільшенням виробництва. Всім відомо, що нинішній рівень виробництва є достатнім, проте мільйони людей страждають і вмирають від голоду, і це є справжнісінькою ганьбою. Тому необхідно знайти способи, щоб всі могли користуватися плодами землі, не тільки для того, щоб уникнути збільшення розриву між тими, хто має більше, і тими, кому доводиться задовольнятися крихтами, але також і насамперед через потреби справедливості, рівності і поваги щодо кожної людини. У зв’язку з цим я хотів би нагадати всім про один з кардинальних принципів соціального вчення Церкви, ? про обов’язкове спільне призначення земних благ. Дотримання цього принципу є важливою умовою для забезпечення фактичного і рівного доступу до тих основних і першорядних благ, яких потребує кожна людина і на яке вона має право.

Висновок

10. Людство потребує того, щоб знову відкрити для себе поняття братерства: ним потрібно дорожити, звіщати його і свідчити про нього. Але лише любов, що дарується Богом, дає нам відкритися до братерства і жити ним в повній мірі.

Реалізм ? необхідна умова політики та економіки ? не повинен зводитися до позбавленого ідеальності техніцизму, який ігнорує трансцендентний вимір людини. Коли відсутня ця відкритість до Бога, будь-яка діяльність людини збіднюється, і люди перетворюються на об’єкт експлуатації. Лише погоджуючись діяти в великому просторі, забезпеченому цією відкритістю до Того, Хто любить у всьому людстві кожну людину, політика і економіка зможуть формуватися на основі справжнього духу братерської любові і зможуть стати дієвим інструментом всебічного розвитку людини і світу.

Ми, християни, віримо, що в Церкві ми є членами один одного, що всі взаємно необхідні один одному, тому що кожному з нас окремо дана благодать, в міру дару Христового, для загальної користі (пор. Еф. 4,7.25; 1 Кор. 12, 7). Христос прийшов у світ для того, щоб принести нам Божу благодать, тобто можливість бути причетними до Його життя. Для того, щоб скористатися цією можливістю, від нас вимагається створити атмосферу такої братської взаємопов’язаності, що характеризується взаємністю, прощенням, жертовністю, яка відповідала б широті і глибині Божої любові, дарованої людству в Розп’ятому і Воскреслому, Який кличе всіх до Себе: “Заповідь нову даю вам, щоб любили один одного: Як Я вас полюбив, так і ви любіть один одного. По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою» (Ів. 13, 34-35). Саме ця блага вість вимагає від кожного з нас зробити крок вперед, вправлятися нескінченно в співпереживанні, в тому, щоб розділяти страждання і надії інших, навіть найдальших, йдучи важким шляхом тієї любові, яка вміє безкорисливо дарувати і витрачати себе заради блага кожного брата і сестри.

Христос обіймає всю людину ? її фізичний і духовний вимір, ? і бажає, щоб ніхто не загинув. «Бо Бог не послав Свого Сина у світ, щоб Він світ засудив, але щоб світ спасся через Нього» (Ів. 3,17). Він робить це, не примушуючи і не змушуючи нікого відкрити Йому двері свого серця і розуму. «Більший між вами нехай буде як менший, а наставник ? як слуга», ? говорить Ісус Христос, ? «А Я між вами як той, хто служить» (Лк. 22, 26-27). Тому будь-яка діяльність повинна бути відзначена духом служіння людям, особливо дальнім і незнайомим. Служіння є душею того братерства, яке творить мир.

Марія, Матір Ісуса, хай допоможе нам зрозуміти і щодня переживати те братерство, яке виникає з серця Її Сина, щоб нести мир кожній людині на цій нашій любій землі.

З Ватикану, 8 грудня 2013 року.

ФРАНЦИСК

---

1 пор. Енцикліка Caritas in veritate (29 червня 2009), 19: AAS 101 (2009), 654-655.

2 пор. Франциск, Енцикліка Lumen fidei (29 червня 2013), 54: AAS 105 (2013), 591-592.

3 пор. Павло VI, Енцикліка Populorum progressio (26 березня 1967), 87: AAS 59 ( 1967 ), 299.

4 пор. Іван Павло II, Енцикліка Sollicitudo rei socialis (30 грудня 1987), 39: AAS 80 (1988), 566-568.

5 Енцикліка Populorum progressio (26 березня 1967), 43: AAS 59 (1967), 278-279).

6 пор. ibid., 44: AAS 59 (1967), 279.

7 Енцикліка Sollicitudo rei socialis (30 грудня 1987), 38: AAS 80 (1988), 566.

8 Ibid., 38-39: AAS 80 (1988), 566-567.

9 Ibid., 40: AAS 80 (1988), 569.

10 Ibid.

11  пор. Енцикліка Caritas in veritate (29 червня 2009), 19:: AAS 101 (2009), 654-655.

12  Summa Theologiae II – II, q. 66, art. 2.

13  Другий Ватиканський Собор, пастирська Конституція про Церкву в сучасному світі Gaudium et spes, 69. Пор. Лев XIII, Енцикліка Rerum novarum (15 травня 1891), 19: ASS 23 (1890-1891), 651; Іван Павло II, Енцикліка Sollicitudo rei socialis (30 грудня 1987), 42: AAS 80 (1988), 573-574; Папська Рада «Справедливість і мир», Компендіум соціального вчення Церкви, п. 178.

14 Енцикліка Redemptor hominis (4 березня 1979), 16: AAS 61 ( 1979 ), 290.

15  пор. Папська Рада «Справедливість і мир», Компендіум соціального вчення Церкви, п. 159.

16  Франциск, Послання президента Путіна, 4 вересня 2013: L’Osservatore Romano, 6 settembre 2013, p. 1.

17  Енцикліка Pacem in terris ( 11 Арпель 1963 ), 17: AAS 55 ( 1963 ), 265.