Сотні тисяч паломників, яких не стримав навіть дощ, молячись, співаючи та беручи участь у різних принагідних заходах на вулицях і площах поблизу Ватикану, протягом ночі з суботи 26 квітня, на неділю очікували на початок урочистого Євхаристійного богослужіння з нагоди проголошення святими Римських папів Івана ХХІІІ та Івана Павла ІІ, яке у неділю, 27 квітня 2014 р., здійснив Папа Франциск. Під час Святої Меси на площі перед ватиканською базилікою Святого Петра, Вселенський Архієрей Папа Франциск канонізував, тобто зарахував до лику святих Католицької Церкви, двох своїх попередників на Петровому престолі, Папу Івана ХХІІІ і Папу Івана Павла ІІ.

З Главою Католицької Церкви співслужили вислужений Папа Венедикт XVI, 150 кардиналів, понад 700 єпископів та величезна кількість священиків. Серед них – Блаженніший Святослав Шевчук, Глава УГКЦ, та Преосвященніший Мечислав Мокшицький, Голова Конференції Римо-Католицьких Єпископів України, який свого часу був другим особистим секретарем святого Івана Павла ІІ.

Богослужіння розпочалося проказуванням вервиці до Божого Милосердя та Літанії до всіх святих, під час якої відбувся процесійний вхід служителів. Після літургійного початку Святої Меси постулятори звернулися до Папи з проханнями про визнання святості після чого, проказавши молитву до Святого Духа, Вселенський Архієрей зачитав формулу канонізації. Під час співу антифону внесено та покладено на призначеному місці мощі новопроголошених святих. Їх принесли Флорібет Мора Діаз з Коста-Ріки, зцілена за заступництвом святого Івана Павла ІІ та племінники святого Івана ХХІІІ. Після обкадження мощів продовжилося Євхаристійне богослужіння, яке закінчилося проказуванням молитви «Царице Неба».

У неділю, 27 квітня, базиліка святого Петра залишалася відчиненою від 14-ї до 22-ї години, щоб паломники могли помолитися перед мощами новопроглошених святих.

На початку своєї проповіді, виголошеної після того, як євангельський уривок був прочитаний латинською та грецькою мовами, Папа зазначив, що осередком цієї неділі, яку Іван Павло ІІ забажав присвятити Божому Милосердю, є прославлені рани воскреслого Ісуса Христа. Він показав їх Своїм апостолам уже під час Своєї першої появи, тобто ввечері у сам день воскресіння. Однак, того дня святий апостол Тома був відсутній. Коли інші апостоли розповіли йому про те, що їм з’явився воскреслий Ісус, Тома не хотів вірити, мовляв, поки не побачу власними очима і не доторкнусь до Його ран, не повірю. Вісім днів пізніше Господь знову появляється Своїм учням і цього разу разом з іншими апостолами вже був апостол Тома. Господь, звернувшись до учня Томи, запросив його вкласти пальці у Його Рани і руку в проколений списом бік. На що Тома, впавши на коліна перед Господом, промовив: «Господь мій і Бог мій!» (Ів. 20, 28).

Рани Ісуса Христа є згіршенням для віри, але, одночасно, – перевіркою віри. Саме тому, на тілі воскреслого Христа ці рани не зникають, а залишаються, адже вони є постійними знаками Божої любові до нас і є необхідними для того, щоб вірити у Бога. Не для того, щоб вірити в існування Бога, але для того, щоб повірити, що Він є Любов’ю, Милосердям, Вірністю. Папа пригадав повчання святого апостола Петра: «Ми Його ранами зцілилися» (1 Пт. 2, 24).

Далі Папа наголосив, що Іван ХХІІІ та Іван Павло ІІ мали сміливість дивитись на рани Ісуса Христа, доторкнутись до Його рук і пробитого боку. Вони не соромилися тіла Ісуса Христа, не згіршились Ним, Його хрестом, не соромилися тіла Його братів, адже у кожній терплячій людині вони бачили самого Христа. На переконання Папи Франциска, його попередники, яких цього дня зараховано до грона святих, були сміливими, повними Святого Духа і дали свідчення Божої доброти та милосердя усій Церкві та всьому світові. Вони, будучи священиками, єпископами та папами ХХ століття, пережили різноманітні трагедії, проте, не були ними подолані. Сильнішим у них був Господь Бог, сильнішою у них була віра у воскреслого Христа, сильнішим у них було Боже милосердя, яке виявляється у п’ятьох ранах Ісуса, сильнішою у них була материнська близькість Марії.

Папа наголосив на тому, що у цих двох святих, які споглядали рани воскреслого Ісуса і були свідками Його милосердя, жила жива надія та невимовна радість. Це надія і радість, які воскреслий Господь дав Своїм учням і яких ніхто не зможе у них відібрати. Воскресла надія і радість пройшли через горнило обнаження і вичерпання, близькості до грішників. Саме ці надію й радість отримали Іван ХХІІІ та Іван Павло ІІ, як дар воскреслого Ісуса і у свою чергу щедро ділилися цим даром із Божим народом, отримавши за це вічне признання.

Цими надією та радістю відзначалась перша християнська спільнота у Єрусалимі, про яку читаємо у книзі Апостольських Діянь (див. 2, 42-47). Це спільнота, у якій її члени живуть суттю Євангелія, тобто, – любов’ю, милосердям, простотою та братерством. Єпископ Риму зазначив, що ця перша християнська спільнота є образом Церкви, на якому наголосив ІІ Ватиканський Собор. Папи Іван ХХІІІ та Іван Павло ІІ співпрацювали із Святим Духом для того, щоб відновити та осучаснити Церкву згідно із Її первинним образом, який протягом століть їй надали святі. Папа підкреслив, що власне святі є тими, що спричиняються до зросту та розвитку Церкви.

Серед іншого, Папа пригадав, що скликанням ІІ Ватиканського Собору Папа Іван ХХІІІ виявив свою слухняність Святому Духові та дозволив, щоб Він вів його та допоміг йому бути церковним провідником, якого провадить Святий Дух. На думку Вселенського Архієрея, Іван ХХІІІ був Папою, слухняним на голос Святого Духа.

А говорячи про Івана Павла ІІ, Папа Франциск наголосив, що він був Папою сім’ї. Нав’язуючи до цього, Єпископ Риму промовив: «Нехай цих двоє нових святих Пастирів Божого народу заступаються за Церкву, щоб протягом двох років синодального шляху вона була слухняною Святому Духові у душпастирському служінні сім’ї. Нехай вони навчають нас не згіршуватись Христовими ранами, увійти у таємницю Божого милосердя, що завжди надіється, завжди прощає, бо завжди любить».

(За матеріалами Радіо Ватикану)