В рамках Зустрічі східних католицьких ієрархів Європи, яка проходила у Львові з 23 по 26 жовтня ц.р., владика Іриней (Білик), канонік Папської базиліки Санта Марія Маджоре,  разом з о. Макарієм Флячком, консультором Провінції Найсвятішого Спасителя в Україні, о.Михайлом Лучківим, Настоятелем храму св.Андрія у Львові, о.Симеоном Маньком, ігуменом Добромильського монастиря та п.Богданом Токарським, 28 жовтня ц.р. відвідав Добромильський монастир ЧСВВ, до якого у 1888 р. вступив на монаший вишкіл майбутній великий митрополит Андрей Шептицький, який першого листопада, рівно 70 років тому, відійшов у вічність.

Початки чернецтва на околицях м. Добромиля сягають поч. XVII ст., коли, як свідчить давній переказ, 1612 р. два монахи одного з львівських монастирів о. Анастасій та його товариш Йоіл, рятуючись від татарської навали, забрели аж у Добромильські ліси і оселилися у печері на схилі Чернечої гори. 24 серпня 1613 р. Ян Фелікс (Щасний) Гербурт, староста Мостиськ і Судової Вишні та його дружина, княгиня Єлизавета з роду Заславських, надали обителі фундаційну грамоту, у якій «на вічні часи» записано для ченців ґрунт і дано дозвіл на будівництво церкви св. Миколая та дерев’яного монастиря. Невдовзі під самою вершиною гори постала друга дерев’яна церква св. Пророка Іллі. Церква св. Миколая простояла більше двохсот років і після того, як її повалив вітер, о. ігумен Венедикт Ольшанський наказав її розібрати (1818 р.). Церква св. Іллі 1772 р. за настоятельства о. Ампліята Крижанівського була продана до с. Перекопана біля Перемишля.

У 1691 р. відбулося церковне поєднання Перемишльської єпархії з Римською Апостольською Столицею, яке дещо піднесло статус Добромильського монастиря. Вже 1693 р. Перемишльський синод перевів Добромильську обитель на новіціятський дім, де початкуючі василіянські ченці відбували визначений час вступної проби (послушництва) перед складенням монаших обітів (професії). У 1705 р. за ігумена о. Васіяна Лучинського почалось спорудження церкви св. Онуфрія за зразком церкви у Лаврові архітектором Яковом Мамровцем з Ярослава на новому місці біля підніжжя Чернечої гори, за два кілометри від міста. У1731 р. ігумен о. Єронім Кузьмич поруч із церквою збудував двоповерховий корпус келій,у якому пізніше доживали свого віку Перемишльський єпископ Єронім Устрицький (+1746) та згодом у 1750-х рр. хорватський з’єдинений владика-василіянин Теофіл Пашич. Разом із монастирськими приміщеннями тривало будівництво двоярусної квадратної в плані дзвіниці, завершеної великою банею (закінчено 1751 р. за ігумена о. Гервасія Паславського). Оздоблювали стіни церкви й самого монастиря як світські малярі (маляр Михайло 1741 р. написав образ св. Онуфрія, розписав церкву), так і малярі-василіяни. У 1750-х рр. тут виконували малярські роботи відомі на той час василіянські художники Самсон Скрипецький та Йоаким Борисевич. Окрім новіціяту, містилася в обителі 1758-1771 рр. богословська школа для молодих ченців. Тоді Добромильський монастир між усіма галицькими обителями мав найбільше число ченців (бл. 40 осіб). Для їх утримання служили менші монастирці в Буковій коло Фельштина, Наклі біля Перемишля та в Журавині біля джерел р. Сян. Після скасування частини монастирів у 1744 р. до обителі поступово було приєднано чернечі осідки в Улючі, Рибнику, Колоденці біля Жовкви (звідси до монастиря перенесено чудотворний образ св. Онуфрія).

За правління австрійського імператора Йосифа II (1780-1790) над обителлю нависла небезпека бути скасованим, як це сталося з багатьма іншими монастирями оо. Василіян на Галичині. «Йосифінська реформа» дуже сильно підточила Василіянський Чин і його складову Добромильський монастир, який з початку XIX ст. почав поступово підупадати. У 1867 р. монастир уклав угоду з пряшівським різьбярем Михайлом Федорчаком на виготовлення нового іконостасу, престолу і двох нових вівтарів упродовж двох з половиною років. У 1868 р. було осушено стіни монастирських будівель та церкви, що дуже потерпіли від сирості через високий рівень ґрунтових вод. Наступного року відомий львівський художник Мартин Яблонський розпочав розмалювання оновленої церкви.

3 1882 р. Добромильський  монастир  став центром відновлення Василіянського Чину. Саме тут під проводом польських єзуїтів, які перейняли керівництво новіціятом, розпочалась Добромильська реформа Чину. До перших реформованих Василіян, вишколених у тамошньому новіціяті, належать перший протоархимандрит Діонісій Ткачук, протоігумени Платонід Філяс, Марко Галущинський, Атанасій Калиш, Віталій Градюк, єпископ Сотер Ортинський, отці Єремія Ломницький, Юліян Дацїй, Мелетій Лончина та інші. У 1886 р. Папа Лев XIII передав для добромильських ченців мощі св. мученика Пасива. У стінах обителі розпочався духовний подвиг митрополита Андрея Шептицького, який прибув сюди у травні 1888 р., а вже 1893-1897 рр. обіймав один з найбільш важливих та відповідальних постів – був магістром (вчителем) новиків. У 1902 р. провід Чину, зважаючи на велику вологість мурів монастирської будівлі, переніс новіціят з Добромиля до Крехова. Туди теж забрали мощі св. Пасива і частину старовинної бібліотеки. Після цього церква та монастир почали поступово занепадати. Аж у 1928 р., після реставрації споруд за ігумена о. Йосафата Лабая, тут примістилися філософські, а згодом вищі гімназійні студії Чину. Влітку 1931 р. у Добромильському монастирі відбулася Генеральна Капітула Василіянського Чину, де було обрано першого найвищого настоятеля відновленого Чину протоархимандрита о. Діонісія Ткачука. У передвоєнні роки, коли ігуменом був о. Йосиф Галабарда, на свято Преображення Господнього тут відбувалися масові відпусти з найбільшою кількістю учасників. Влітку 1945 р. останнього Добромильського ігумена о. Макарія Розумійка заарештували та заслали на 10 років до таборів Воркути та Хабаровського краю. Монастир закрито 1946 р, а монахи розійшлися.

Деякий час територію монастиря займала прикордонна застава, а згодом – війська НКВС.

З 1950 р. в монастирі розмістили психоневрологічний інтернат для жінок. Церкву розділили на два поверхи: на першому був склад, на другому – клуб. Восьмерик і церковну баню знесли, а настінні розписи забілили. Іконостас, вівтарі понищили і тільки незначні їх фрагменти вдалося зберегти вірним.

У вересні 1992 р. монастир повернули законним власникам. Першими настоятелями нанововідкритого монастиря були Отці-Василіяни Андрій Шкреметко, Іриней Бабінець, Віталій Лотоцький, Михайло Лучків. Спочатку Богослужіння відбувались на другому поверсі монастиря, а з 1997 р. за ігуменства о. Никодима Гуралюка почали правити у дзвіниці. З 6 червня 2000 р. мене призначено настоятелем цієї обителі. З цей час відбудовано центральну церковну баню храму і перекрито дах, розпочалася віднова храму з середини, де тепер служиться Літургія. Почалася віднова монастиря, де у майбутньому будуть проводитись реколекції та духовні віднови.

Крім мене, в обителі на сьогоднішній день перебуває ще о. Теодор Лев, ЧСВВ, який займається душпастирською працею в монастирському храмі та в окрузі. Хоч у нашій Добромильській Василіянській обителі надалі проводяться будівельно-відновлювальні роботи, але вже тепер численні паломники та туристи відвідують це благословенне місце. Кожного року в празники Преображення Господнього та Воздвиження Чесного Хреста Господнього у нас відбуваються велелюдні відпусти. За Божою допомогою маємо надію відновити це святе місце для нашої Церкви та Божого люду.

(За матеріалами о. Макарія Флячка, ЧСВВ)