Українські заробітчани в Португалії, як і наші заробітчани в різних країнах світу, гнані недолею в рідному краю, за образом Пресвятої родини втекли від «Ірода», який панував на нашій землі і вбивав життя морально і фізично наших дітей, за словами владики Іринея, щоб захоронити і забезпечити життя своїх дітей, втекли в чужину і повезли з собою не тільки живу пам'ять про багатостраждальний рідний край і переживання за своїх стареньких батьків, дітей, внуків, але також стали проповідниками нашої української християнської культури та наших народних культурних звичаїв для португальців, серед яких опинилися. В цій страдницькій дорозі наші брати і сестри не опущені і не є сиротами, бо їх супроводжує духовна наша українська Мати-Церква.

Тому вдячні наші земляки вирішили вшанувати 25-ліття легалізації УГКЦ в Україні, яка розпочалася з візиту М.Горбачова до Папи Івана Павла ІІ 1 грудня 1989 року Божого.

12 січня ц.р., в храмі Різдва Пресвятої Богородиці в Лісабоні, де збираються віруючі з України на молитву, відбувся урочистий вечір, присвячений цій даті. У зв’язку з цим на запрошення духовних Отців, які душпастирюють в Лісабоні, приїхав з Риму єпископ УГКЦ Іриней Білик, ЧСВВ, Канонік папської Базиліки Санта Марія Маджоре.

Духовний Вечір розпочався з Архієрейської Св.Літургії, яку очолив Владика. З ним співслужили Отці-Василіяни: о.Микола Мар’ян-Ярема, Координатор Отців Василіян у Португалії, о.Натанаїл-Микола Гарасим, о.Ілля-Олег Фіголь та о.Бернард-Юрій Підгірний. Відправу возвеличував своїм професійним співом місцевий парафіяльний хор наших заробітчан.

Відтак відбулося представлення ведучими історії нашої Церкви. Присутні переглянули фільм про боротьбу за легалізацію УГКЦ.

Після цього запросили до слова єпископа Іринея Білика, як останнього із десяти підпільно висвячених єпископів УГКЦ. Владика розповів про особисту дорогу духовного життя як священика, а потім і як єпископа та життя і діяльність в умовах тоталітарно-атеїстичної московської диктатури, продовжуючи офіційно працювати інженером. Владика також розповів про підпільне навчання майбутніх священиків і про декілька рівнів конспірації та священодіяння серед довірених родин.

Нагадаємо, що ще за кілька годин перед історичною зустріччю Папи Івана Павла ІІ з Горбачовим в Римі, у Ватикані, 1 грудня 1989 року, голова Ради у справах релігій при Раді Міністрів УРСР Микола Колесник повідомив, що «громади греко-католиків можуть реєструватися так само, як і інші релігійні групи». Це рішення було прийняте 24 листопада 1989 року.

1 грудня 1989 радянське прес-агентство „Новости" і засоби масової інформації в Західній Україні стисло виклали „Декларацію Ради в справах релігій, скеровану до Ради Міністрів УРСР", датовану 20 листопада. Львівська преса назвала „Декларацію" фактичним визнанням прав досі забороненої Української Греко-Католицької Церкви. та отримання греко-католиками права офіційно реєструватися як релігійні об’єднання. Але в Декларації стверджувалося, що греко-католики можуть користуватися всіма правами, передбаченими законом про реєстрацію товариств в УРСР за умови неухильного дотримання Конституції УРСР і законодавства в сфері вірувань.

Водночас голова Ради УРСР у справах релігій М.П.Колесник пояснив, що Рада не розглядала канонічність структури та ієрархії Української Греко-Католицької Церкви, а лише право „групи вірян" на клопотання про державну реєстрацію (визнання) та можливість роздержавлення недіючих культових споруд. Не було мови ані про повернення церквам церковного майна та власності, націоналізованих державою, ані про анулювання рішення Львівського псевдособору 1946 року, формальну реабілітацію Церкви чи компенсацію завданих їй збитків.

Відповіддю українських греко-католиків на обіцянку легалізації було перебрання своїх колишніх церков від Руської Православної Церкви. До початку січня 1990 року понад 120 церков були повернуті в Галичині. До кінця місяця це число зросло до 230 на терені Львівської та Тернопільської єпархій і 140 - на території Івано-Франківської єпархії.

Апостольська Столиця постійно порушувала питання прав українських греко-католиків у численних контактах з Кремлем з моменту потепління радянсько-ватиканських стосунків на початку 1960-х років - хоч і без належного відгуку. В червні 1988 р. Ватикан вкотре оголосив про своє прагнення леґалізації УГКЦ, коли делегація під проводом кардиналів Казаролі і Віллебрандса брала участь в урочистостях в Москві з нагоди 1000-ліття Хрещення Київської Русі.

Горбачов відповів на пропозиції Папи лише в серпні 1989. Було встановлено листування між Кремлем і Московським патріархатом з одного боку, та Апостольською Столицею - з іншого. Горбачов твердив, що це Ватикан і Московський патріархат повинні досягти консенсусу в греко-католицькому питанні. Згодом у листі Патріарха Пимена до Папи від 16 серпня 1989) було запропоноване рішення, неприйнятне для Ватикану: фактичну ліквідацію Греко-Католицької Церкви шляхом приєднання до Православної Церкви тих уніатів, які ставили східний обряд понад католицькі догми, і до Римо-Католицької Церкви - тих, хто більше прихильний до католицизму.

Стратегія Москви полягала в отриманні користі від розбіжностей у Греко-Католицькій Церкві поміж її „східною" та „римською" орієнтаціями, нагромаджених непорозумінь між Ватиканом і автономним рухом в еміграційній УГКЦ, що виступав за призначення окремого патріарха для греко-католиків поза Україною. Компромісну формулу обговорили під час візиту в Москву секретаря Ватикану з міжнародних стосунків, архієпископа Анджело Содано в Москву 19-21 жовтня 1989 і його зустрічі з М.Горбачовим, міністром закордонних справ СРСР Е.Шеварнадзе і головою Ради у справах релігій Ю.Христорадновим. Ватикан отримав запевнення, що новий закон про свободу совісті та релігійні організації легалізує УГКЦ, але радянська сторона наполягала, щоб окремі аспекти легалізації були узгоджені Ватиканом, Кремлем і Московським патріархатом на засадах тісного екуменічного діалогу між Римо-Католицькою і Російською Православною церквами.

Сподівання Папи на визнання Української Греко-Католицької Церкви в СРСР знову пролунали в його відповіді на серпневий лист патріарха Пимена, представлений 1 листопада Святому Синодові кардиналом Віллебрандсом та його наступником на посаді голови Папської ради в справах сприяння християнської єдності, архієпископом E.Кассіді. Московський патріархат погодився тільки на те, що греко-католики мають право на легальне віросповідання. Питання їхнього допуску до душпастирських посад та інші нерозв'язані проблеми повинні бути залишені для майбутніх перемовин між Ватиканом і Патріархатом. Таким було фактично остаточне рішення Руської Православної Церкви, оголошене Папі в посланні патріарха Пимена, привезеного до Риму митрополитом Ювеналієм 27 листопада.

Зустріч Горбачова з Папою 1 грудня 1989 означила зближення між Ватиканом і Кремлем. Папа Римський вкотре виразив прагнення можливості вільного віросповідання для римо- і греко-католиків, а Горбачов запевнив Івана Павла II, що майбутній закон про свободу совісті дасть усім релігійну свободу. В підсумку досягнуто порозуміння щодо встановлення двосторонніх дипломатичних відносин, а Папа прийняв запрошення Горбачова відвідати СРСР. Стверджуючи, що відверта легалізація уніатської церкви спричинила би релігійний неспокій в Західній Україні і довела б до конфлікту з Московським патріархатом, Горбачов відмовився покласти на владу безпосередню відповідальність за вирішення проблеми УГКЦ, залишаючи ці питання для опрацювання на засадах екуменічного діалогу між Московським патріархатом і Ватиканом.

Усвідомлюючи це, партійно-державне керівництво змушене було піти на компроміс, щоб утримати в руках процес, який загрожував стати некерованим. 21 листопада Рада в справах релігії при Раді Міністрів УРСР визнала за доцільне дозволити реєстрацію греко-католицьких громад, відокремивши «питання про утворення греко-католицької церкви східного обряду як самостійної церковної організації» до моменту розв‘язання його на переговорах між Ватиканом і РПЦ. 28 листопада Рада оприлюднила Заяву, в якій повідомлялось про можливість реєстрації громад УГКЦ, що, на її думку, повинно було створити «умови для виводу маси віруючих з-під впливу екстремістів».

Позиція влади була зрозуміла — перевести питання легалізації, а значить і реабілітації УГКЦ з державного рівня в площину непростих міжцерковних переговорів між Ватиканом та РПЦ. Саме за такою формулою — «реєстрація замість легалізації» — завершились переговори між Папою та М.Горбачовим, що не виправдало сподівань греко-католицьких віруючих. Відмежував роль держави в процесі реабілітації УГКЦ й М. Колесник, заявивши, що вона «як релігійний інститут, ніколи не зазнавала кримінального переслідування» і держава не має права втручатись у внутріцерковні справи.

На завершення Духовного Вечора владика Іриней уділив всім присутнім своє Архієрейське благословення та вручив іконки Улашківської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці та Різдвяні образочки з особистим підписом Папи Франциска.