Навчитися правильно і втомлюватись, і відпочивати заохотив священиків Папа Франциск під час Святої Меси з посвяченням миру, яку він очолив в базиліці Святого Петра у Великий Четвер, 2 квітня 2015 р., вранці у співслужінні дієцезальних та чернечих священиків Римської дієцезії та які поглиблюють свої студії в Римі, а також єпископів і Кардиналів, які служать в Римі. Всі співслужачі відновили свої священичі приречення. Крім того, під час цієї Євхаристійної молитви було посвячено богослужбові олії – Святе Миро та єлеї для намащення катехуменів та для Святої Тайни Оливопомазання. Для співслужіння з єпископами Римської дієцезії був запрошений також єпископ УГКЦ Іриней Білик, член Капітули Папської базиліки Санта Марії Маджоре.

Папа розпочав свою проповідь, цитуючи 88 Псалом: «Рука моя з ним буде твердо, ба й рамено моє буде його скріпляти». Як зауважив проповідник, ці Господні слова стосуються кожного священика, адже Бог про кожного турбується, знаючи, що не є легким завдання провадити вірний Божий люд, воно «викликає втому і вимагає зусиль».

«Втома священиків! Чи знаєте, як часто я роздумую над цим: про втому всіх вас? Я багато про це думаю і часто молюся, особливо тоді, коли сам втомлений. Молюся за вас, що трудитеся серед вірного Божого люду, ввіреного вам, у  багатьох досить занедбаних і небезпечних місцях. А наша втома, дорогі священики, – підкреслив Папа, – є немов кадильний дим, який тихо здіймається до неба. Наша втома підноситься безпосередньо до Отцевого серця».

Далі Папа звернув священикам увагу на те, що коли відчувається тягар праці, іноді може з’явитись спокуса «відпочивати як-небудь, ніби відпочинок не є Божою річчю». «Пам’ятаймо, – закликав він, – що ключем священичої плідності є те, як ми відпочиваємо і те, як відчуваємо Господнє ставлення до нашої втоми». Адже «дуже важко навчитися відпочивати», бо тут потрібна довіра і пам’ять про те, що священики також є вівцями, і потребують пастиря, який їм допоможе.

У цьому контексті Папа заохотив священиків відповісти на деякі запитання: «Чи вмію відпочивати, приймаючи любов, великодушність та признання, якими мене обдаровує вірний Божий люд? Чи можливо після душпастирської праці шукаю вишуканіших способів відпочинку, не скромних, але тих, які пропонує споживацьке суспільство? Чи Святий Дух насправді є для мене “відпочинком серед труднощів” чи лише Тим, Який змушує мене працювати? Чи вмію попросити допомоги в якогось мудрого священика? Чи вмію відпочивати від себе самого, від власних самовимогливості, самовподобання і самодостатності? Чи вмію спілкуватися з Ісусом, з Отцем, з Пречистою Дівою та святим Йосифом, зі своїми святими приятелями-покровителями, щоб відпочивати, беручи на себе їхні вимоги, (які є лагідними і легкими), шукаючи їхнього вподобання, (а їм подобається бути в моєму товаристві), приймаючи їхні зацікавлення, (а їх цікавить лише більша Божа слава)? Я прямую вперед, дискутуючи сам з собою, часто обмірковуючи, як мені оборонятися, чи довіряю Святому Духові, аби Він навчив мене того, що маю говорити при кожній нагоді? Чи я надмірно переймаюся та постійно поспішаю, чи за прикладом святого Павла знаходжу відпочинок, кажучи: “Знаю, на Кого спирається моя віра”?».

Святіший Отець зауважив, що священичі обов’язки і завдання не є легкими, а від іншої фізичної праці відрізняються тим, що «включають нашу здатність співчувати», спонукають серце радіти з нареченими, які одружуються, сміятись з дітьми, яких приносять христити, сумувати з хворими, які отримують Оливопомазання на лікарняному ліжку, співчувати з тими, хто ховає дорогу особу, тобто, переживати «дуже багато емоцій». «І якщо маємо відкрите серце, то ці емоції та почуття обтяжують серце пастиря», – наголосив Наступник святого Петра, поділившись далі думками про деякі форми втоми.

Однією з них є «втома, викликана людьми», яка, за словами Папи, є втомою, що приносить багато плодів та радості, вона є «святою і здоровою втомою». «Як це  прекрасно, – сказав він, – бачити, як люди люблять, горнуться до пастирів та їх потребують! Вірний люд ніколи не залишає нас без якоїсь праці, хіба, що хто сховається у кабінеті чи їздить містом із затонованим склом…». Така втома притаманна пастиреві, який має запах овець, але також і посмішку батька, який захоплюється своїми дітьми чи внуками.

Існує також «втома від ворогів», адже «диявол і його послідовники не сплять». Необхідність захищати стадо і себе від зла є чи не найважчим трудом, спричиняючи «найобтяжливішу втому». Це вимагає навчитися «нейтралізувати зло», не виривати кукіль, щоб не пошкодити добрі паростки, але довіряти Богові. Буває також, як зазначив Папа, «втома від себе самих», яка, на його думку, є найнебезпечнішою, адже, на відміну від попередніх, вона більше пов’язана із самим собою і може привести до розчарування та знеохочення.

«Лише любов приносить відпочинок. Те, чого не любимо, приносить злу втому і з часом ще більше втомлює», – наголосив папа Франциск, зазначаючи, що найкращим свідченням того, як Ісус ставиться до нашої пастирської втоми є євангельська подія вмивання ніг, коли «Сам Господь обмиває» ноги тих, які ідуть за Ним, кожну пляму, «увесь світський масний бруд, що нагромадився на наших ногах під час шляху, пройденого в Його ім’я».

 (За матеріалами радіо Ватикану)