Владика Іриней Білик під час своєї місійно-пасторальної подорожі до Словаччини та України відвідав Рахівський філіал Інституту історії Церкви МГКЄ імені Преосвященного владики Івана Маргітича та музей владики Івана Маргітича у м. Рахові,Закарпатської області.

Від часу заснування (Декрет владики Мілана Шашика № 396і/09 від 25 вересня 2009р. за поданням декана Рахівського Ставр. прот. О. Василя Носи № 56 від09.08. 2009р.) в Рахівському філіалі І.і.Ц. досліджено роль Церкви в освіті населення Закарпаття в дорадянський період в розрізі різних конфесій, а також польовими та архівними дослідженнями зібрано обширний матеріал про діяльність священиків та громад ГКЦ в дорадянський і в радянський період, особливо після насильної заборони діяльності ГКЦ від 1949р. і до її легалізації в 1989р.- в катакомбах 20-го століття.

Серед багатьох грунтовно вивчено і постать репресованого єпископа ГКЦ Івана Маргітича, його діяльність у Рахові, (звідки почалася його Голгофа), та по всьому Закарпатті і за його межами, а також його роль у виживанні ГКЦ в катакомбах за диктатури комуністичної влади, у прискоренні легалізації ГКЦ та її відродженні після оголошеної легалізації наприкінці  1989року.

Зібрані матеріали цих досліджень стали вагомою підставою для відкриття музею владики Івана Маргітича у парафіяльному будинку Успенської громади м. Рахів. (Саме із цього приміщення його насильно виселила радянська влада у 1947р.). Установи Інституту та музею, а також барельєф владики Івана Маргітича урочисто освятив Вікарій Хустський Митр. прот. Тарас Ловска 11 вересня 2010р за дорученням владики Мілана Шашика у співслужінні багатьох деканів та священиків. На цих матеріалах інституту та музею базувалася підготовка та проведення Вечорів пам’яті владики І. Маргітича та наукових конференцій у м.Рахові 05. 09.2013р. та у м.Ужгороді 06.09.2013р. із нагоди 10-тиліття із дня його смерті за благословенням та участю Кир Мілана Шашика. За підсумком наукових доповідей багатьох поважних доповідачів на обох конференціях було глибоко і обширно розкрито багатогранну діяльність владики Івана Маргітича та зачитано, одноголосно схвалено і вручено Звернення до владики Мілана Шашика розпочати беатифікацію Ісповідника віри єпископа І. Маргітича, життя та духовні змагання якого сповнені героїчними чеснотами віри, надії і любові та ознаками святості.

Через запізніле запрошення в цих заходах із нагоди 10-тиліття з дня смерті владики Івана Маргітича не зміг тоді взяти участь запрошений із Риму Преосвященний владика Іриней Білик – Каноник Папської базиліки Санта Марія Маджоре у м. Рим. Та Боже провидіння таки привело його до Рахова 11.07. 2015р. в часі його чергової подорожі до України. Владика помолився у храмі Успіння Пресвятої Богородиці, в якому служив владика І.Маргітич, оглянув барельєф та музей, поділився теплими спогадами про свого співсвятителя-Маргітича і зробив серію фотосвітлин та зробив запис в Книзі Пам’яті музею на згадку про відвідини. Також був приємно захоплений експонатами музею та дослідженнями Інституту І.Ц. і наголосив, що вони кожному відвідувачу розширять горизонти знання з історії Церкви і, зокрема, про цього незламного Ісповідника віри, постать якого по праву заслуговує на беатифікацію.

Владика Іриней пригадав своє перше знайомство із о. І. Маргітичом, яке розвинулося у поважні духовні стосунки впродовж років, що допомогли потім зреалізуватися багатьом покликанням у Духовному інституті Івано-Франківська, коли його очолював Кир Іриней.

Потрібно згадати, що святої пам’яті  владика Іван Маргітич разом зі святої пам’яті владиками Софроном Дмитерком та Іваном Семедієм, був співсвятителем останніх підпільних єпископських  свячень владики Іринея Білика в той історичний час 15 серпня 1989 року, за декілька місяців до того, як тодішня радянська влади дала дозвіл на реєстрацію громад УГКЦ.

А автор цих рядків поділився спогадами про своє захоплення від першої зустрічі із священиком Іваном Маргітичем. На завершення відвідин Кир Іриней Білик уділив Архієрейське благословення цілій парафії.

На прохання Кир Іринея Білика подаємо коротші відомості із життєпису владики Івана Маргітича.

Владика Іван Маргітич народився 04.02. 1921р. в с.Велика Чингава (від 1946р - с. Боржавське, Виноградівського району) в сім’ї хліборобів Антона Маргітича та Костак Терезії, в яких народилося 9 дітей. Вижило 7.

Іван був старшим серед них. З малих літ виявив здібність до навчання, початкову освіту здобув у рідному селі. Тепло згадував, як вчитель Медвідь Микола,(організатор « Просвіти» та «Пласту» в селі), розвинув йому любов до знань та заклав основи християнської патріотичної свідомості. В 1932-1935рр. навчався в Севлюшській горожанській школі, в 1935-1941рр. – відмінно у Хустській гімназії.

На формування його священичого покликання вплинуло побожне життя батьків, які вчили і вимагали в дітей молитися і працювати та ходити до церкви, а також наука релігії і виховання професора Хустської гімназії о. Дмитра Поповича, який і дав рекомендацію вчитися на священика. В 1941-1946рр. навчався в Ужгородській духовній академії, особливо захоплювався викладами улюбленого професора Теодора Ромжі, намагаючись наслідувати його.

Після 1-го курсу літом 1942р. в числі багатьох студентів був заарештований угорською владою до Мукачівської в’язниці «Ковнер», засуджений на 2 роки за любов до свого народу і кинутий до в’язниці у м.Вац. Стараннями єпископа О.Стойки богослови через рік звідти були визволені і успішно продовжив навчання.

Ієрейські свячення прийняв у целібаті 18 серпня 1946р. із рук єпископа Т.Ромжі, і направлений у м.Виноградів Закарпатської області. В листопаді того ж року єпископом Т.Ромжею скерований до Успенського храму в м.Рахів на місце ув’язненого о.С.Уйгелія.

Ревним душпастирюванням протягом двох років зумів тут повернути до храму не тільки бувших прихожан, а також багато нових вірників, що було подивугідне в умовах наростаючих репресивних заходів влади щодо ГКЦ. За відмову від переходу на підтримувану владою православну конфесію 10.02.1949р. був видворений із м.Рахова і повернувся до батьківського дому в с. Боржавське. Через дошкульний щоденний нагляд органів влади змушений був переховуватися, переходить на нелегальне таємне душпастирювання по хатах надійних вірників.

Згодом до нього приєдналися священики П.Орос, І.Горінецький, І.Роман для таємного обслуговування вірників у катакомбній церкві. Підступно зраджений о.І.Маргітич разом із о.І.Романом були заарештовані під час таємного вінчання 05.03.1951р. у с.Боржавське та доставлені в Ужгородську в’язницю, де 18 вересня 1951р. о.І.Маргітич був засуджений на 25 років позбавлення волі із обмеженням громадянських прав на 5 років і етапований до таборів ГУЛАГу під м.Омськом. За свідченням співв’язнів о.І.Маргітич і в таборах відзначався чеснотливим життям, молився і ділився із в’язнями, вселяв віру у Бога та надію на швидкі зміни, чим запобігав самогубству розчарованих.

Після звільнення із ув’язнення (Звільнений 06.09.1955р., реабілітований 29.01.1992р.) о.І.Маргітич по дорозі додому у м.Львові отримав через щойно звільненого єпископа М. Чарнецького повноваження приймати в лоно катакомбної ГКЦ насильно переведених на православну державну конфесію греко-католицьких священиків. У с.Боржавське вдень працював робітником у колгоспі, а вночі обслуговував вірників у катакомбній церкві по всьому Закарпатті в т.ч. і на Рахівщині.

Окрім в’язниць і таборів ГУЛАГу здоров’я Владики істотно підірвала іще автодорожня пригода літом 1973р, внаслідок якої залишився інвалідом на ногу. 10 вересня 1987р.за погодженням Ватикану був висвячений на єпископа ГКЦ (хіротонію здійснив владика Софрон Дмитерко, який через понад десятиліття у інтерв’ю автору цих рядків сказав: «…із усіх моїх свячень найбільше дякую Богові за те, що я висвятив для Закарпаття єпископа І. Маргітича.»)

Владика Іван у 1987р разом із єпископами священиками та вірниками Галичини і Закарпаття офіційно оголошує про вихід із підпілля і разом активно домагаються легалізації ГКЦ в уряду Радянського Союзу, яка і настала в листопаді 1989р.

Дослідження Інституту історії Церкви переконливо свідчать, що із настанням свободи ГКЦ та незалежності держави владика І.Маргітич доклав потужних зусиль для відродження багатьох громад по всьому Закарпатті, повернення їм багатьох храмів та будівництва нових храмів, в т.ч. і величного храму у с.Боржавське, де проживав і служив до кінця свого життя. Апостольським Престолом у січні 1993р владика Іван Маргітич був призначений Синкелом для вірників української ідентичності МГКЄ і таким чином до кінця свого життя захищав і виражав духовні інтереси переважної більшості вірників МГКЄ.

Помер в опінії святості 07.09.2003р. під час освячення нового престолу древнього храму у с.Пилипець, Міжгірського району. Його тлінні останки спочивають у крипті нового храму Покрову П. Б. в рідному селі Боржавське.

В філіалі Інституту історії Церкви за останні роки зібрано і досліджено на достовірність цілий ряд письмових свідчень багатьох вірників – свідків діяльності владики Івана Маргітича, про його героїчне чеснотливе життя та знаки святості його особи, що відповідають критеріям беатифікації. Всі ці свідчення передані Правлячому єпископу Кир Мілану Шашику. Із огляду на поважний вік багатьох свідків очікуємо на прискорення початку беатифікаційного процесу, щоб свідки підтвердили свої свідчення перед канонічно призначеною комісією.

Ставр. прот. Василь Носа,
Керівник Рахівського філіалу Інституту історії Церкви МГКЄ, член Пресвітерської ради